"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

воно прята║ у тiнь сво┐ заслуги в державнiм строю, вдоволене, як це першим
у народi пристало, - старими нерушимими привiлеями.
Вiн дума║, що буде речником всiх, коли пiдчеркне щиру готовiсть
боярсько┐ братi┐ пiти на руку - правлiнню. Безсумнiвно, бояри схочуть
пiддержати деякi чiльнi думки покiйника...
- Але не династiю! - пронеслося хриплим визовом наприкiнцi стола.
Знявся шум, сутолока окликiв, хтось, дишучи важко, двигнув руку як
молот i з дзвоном опустив ┐┐ на трапезу. Когось насильно кинено на ослiн i
на руках винесено геть...
Стало прикро, обличчя палали зi сорому, замовкло слово.
Княгиня схилила голову у синiй, як ви┐мок неба, заво┐, зрiшенiй в
спосiб перемiточний, i вийшла живо, за нею владики.
- Хаiрете!
Цю мить пiдвiвся й Грек Iринарх. З-помiж м'яких складок скарлатного
сарiкiона вiн стелив руки у прощальнiм уклонi, та черкав повiтря кiнцями
пальцiв, причiм жмурив стрiчкою очi, якi натомив копоть свiч. Не переносив
чвари на прилюдному мiсцi.
- Зовсiм як волхв, або жiнка! - озлоблено смiявся Кмита, скуб вус,
замiтавкою.
Свiчi димували, - ┐х забули вже й рiвняти.
Поки стихло, пристрастi потахли, нахилилося i'д пiвночi. Аж тодi
посипалися вокруг столiв слова справжнiх похвал з уст сво┐х та захожих.
Всi вони виславлювали велич Романову, - "он же не в невiдомiй земли
владичствоваше, но в роускiй, яже вiдома i слишима ║сть всiми конци
земля"...
Красилися споминами його геройства, як червоною калиною, а вiтер зривав
┐х з уст i вiдносив мiж простолюддя, щоб цвили вiковiчним переказом.



X. ЗАДУШНИК

"В'язали руки та сирицею
Залили очi та живицею,
Скували нiжки та скрипицею"
(з нар. пiсень)

"Що кинеш за себе, найдеш перед собою"...
Цi слова Йони печерака, що у скитаннi без кiнця й краю зачiпив об його
дворище, спонукали до призадуми Самбора, боярина на Купновичах та Ломнi.
Вiн рiшив дати одного зi сво┐х непокiрних рабiв, як задушника до монастиря
св. Богородицi в Синевiдську, до нiг чудотворно┐ iкони.
За вбивства, пiдпали, сирiтську кривду Самбор поставив оце не марну
свiчу, але людину, цiною трьох гривен. Iз-за не┐, мабуть, церков
згадуватиме його як ктитора i молитвами монахiв загородить шлях дiяволу,
злосмрадному Ефiопу...
Аж тодi задушник Дуж виявив свою вартiсть. Вiн був сiткар i ловець без
соперникiв.
Нiхто так як вiн не умiв дути в тонкi гусi кiсточки у приманку орябкам
i нiхто не плiв так тонко й рiвно перевiсiв для цих птиць. Вiн розставляв