"Катря Гриневичева. Шоломи в сонцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Катря Гриневичева.

Шоломи в сонцi


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



I. ХАТА БЕЗ ДАХУ

"Заграно, забубняно,
А в княжiм дому рано..."
(з нар. пiсень)

Давно вже не було над Галичем тако┐ негоди, як в одну з липневих ночей
р. 1205. Бовдури тьми нiби високо сповененя рiка перевалювалися з краю в
край неба i з силою стихi┐ гнали в безвiсти.
Несамовита нiч жеврiла прита║ним свiтлом, що лежав на всiх рiчках, як
сум на серцi людини.
Чорнi обриси княжого замку та подвiйного перстеня грiзних фос i валiв,
на┐жених частоколом, то пропадали в тьмi, то виринали з не┐, як остров iз
моря. Здалеку видно було ┐х дубовi масиви, приспанi сторожким сном.
Вони здавалися також грою хмар, бiльше фантастичною, як ця, що на небi.
Свист бурi гонив довкола княжих гридниць, заплiтався довкола пнiв дуба
i тиса та згинав додолу чорнохрещате гiлля модрини. Нi одна зоря не
пригадувала Бога, - золота стрiла хреста замкового собору погасла на
висотах, у заметiлi темних сил.
У такий час на вежi, бiля зводного моста, нудьгував бородатий служка,
Тиско. Вiн струшував iз себе втому, як посоловiлий птах струшу║ з пiр'я
студiнь нiчно┐ години.
Кричали другi когути й Тиско в дожиданню обмiни спряг крiпше пояс на
сво┐й сивiй служебнiй опанчi, перевiсив через плече торбу з останками
хлiба й, опертий об вiконну варцабу на вежi, наслухував. Думки пiшли
круговоротом, змисли клонилися спочити.
На мить вiн, було, задрiмав, повiки упали на очi, от як залзо.
А буря колисала свiт на сво┐й дикiй гойдалцi, без впину, без стриму.
Тиско почав саме снити, що здiйма║ бiля хатно┐ печi сво┐ промоклi яловичнi
ходаки, - на свiтичi горить саме липова скипка, пiд свiтло ши║ одiж
найстарша донька. Росиця.
Он кинула угарок у вiдро з водою й вiн з шипотом згоря║, зажегла
другий, намисто з лиснючих оленкiв гра║ зеленими цятками на смаглiй ши┐.
- Цок - цок... Тук - тук...