"Борис Гринченко. Пiд тихими вербами (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Обнiмiте, брати мо┐,
Найменшого брата, -
Нехай мати усмiхнеться,
Заплакана мати! -

то йому аж сльози бринiли на очах. Дух переймало йому й тодi, як читав:

Учiтеся, брати мо┐,
Учiтесь, читайте -
I чужого научайтесь,
И свого не цурайтесь.
Бо хто матiр забува║,
Того бог кара║.

Спершу вiн не розумiв, до чого це тут матiр iзгаду║ться, але далi,
багато разiв прочитавши "Кобзаря", замалим не вивчивши його всього,
думавши про його часто, таки зрозумiв.
I тодi сказав сам собi, що буде вiн поважати свою хату, не хоче
вiдбиватися вiд сво┐х людей i буде вчитися.
Вчитися! О, цього бажала вся душа його, до цього поривалася вся iстота
його! Вчитися, щоб знати, як i що ║ на свiтi i через що воно так. Учитися,
щоб знати, як запобiгти лиховi, як зробити, щоб не кривда, а правда
правдувала! Вiн певний був, що наукою цього зможе дiйти, бо не дурно ж
той, хто написав "Кобзаря", люблячи так дуже правду та вбогих людей, велiв
усiм учитися. Вiн знав, нащо це казав, i Зiнько хоче його слухатися, за
його приводом iти i вчитися.
Але як? Де? Вiд кого?
До школи вже пiзно було йти такому, як вiн. Через те пiшов до вчителя,
просячи, щоб той учив його самого, а вiн за те йому платитиме.
- Чого ж тебе вчити? - запитав учитель.
- Усi║┐ науки, яка ║ на свiтi! - вiдказав Зiнько. Учитель засвистiв, а
тодi зареготався.
- Дурний ти!
- Та я знаю, що я дурний,- тим i прийшов, щоб ви менi розуму доточили.
- Хiба ж можна всiх наук навчити? Та й почав лiчити, якi ║ науки: i
така, i сяка, i он яка... Аж моторошно Зiньковi стало...
Одначе все ж згодився вчити Зiнька дечого, i справдi, за рiк навчив
його трохи арифметики та пiдучив дужче розумiти книжки... Та незабаром
Зiнько побачив, що цей учитель i сам не дуже бiльше зна║... та й до книги
мало коли зазира, а все то в карти гуля║, то в беседi горiлочку цмулить,
то з собакою качок диких стрiляти бiга║... А ще бiльше не сподобався вiн
Зiньковi тим, що на кожного селянина, хоч би якого старого й поважного,
каже "ти" та велича║ться перед мужиками, що вiн пан... Покинув Зiнько до
його ходити. Наважився вчитися сам.
Купив собi арифметику, щоб i далi вчити ┐┐, купив географiю, бо хотiв
знати про всякi землi... Купував iще багато всяких книжок. Якi були в його
грошi, що мiг би на парубоцькi вбори витрачати абощо,- все вiддавав за
книги. Купував на базарi, в щетинникiв i в поганенькiй книгарнi в городi.
Купував, не знаючи, якi вони, а так - яка до вподоби припаде сво┐м
заголовком. Купував i читав багато i врештi кинув. Здебiльшого йому