"Борис Гринченко. Брат на брата (Укр.)" - читать интересную книгу автора

То це ввесь його план руйну║ться й нема нiякого способу?
Але що це?.. Знов крик iще дужчий...
- Урра-а-а!..
Чого тi рештанти радiють? Не розумi║!... Якась дурниця!..
Хiба пiдкопатися? Ще б пак, - з другого поверху!.. Пробити помiст i
пролiзти в перший поверх... там сидять "уголовнi"... треба, щоб i вони
згодилися тiкати... Ну, але з ┐ми справа небезпечна: коли б навiть i
згодилися, то в ┐х завсiгди так трапля║ться, що вони когось задавлять або
зарiжуть... якогось вартовника, або що... ну, а вiн - убивати людину...
Нi-нi, - з ними треба облишити!..
Ну, а якi ж iншi способи? Просто коридором?..
Але все ж брами з вартовим не минеш! - знову сам себе перепинив. - Яким
би способом не вийти, - завсiгди вийдеш у двiр, а з двору брама з вартовим
неминуча... Неминуча, - пiдкреслив вiн слово думкою.
Безнадiя вже впивалась йому в душу, всмоктувалась у не┐, мов п'явка в
тiло... Лiг на лiжку, закинув руки за голову, заплющив очi. Не хотiв
думати, не хотiв почувати... Але почував - ┐┐, ту п'явку, що всмокталась у
душу...
Скiльки ще буде тут? Мiсяць? Пiвроку? Рiк? Поки впаде режим?
Поки впаде!
Вiрив, що це буде, що неминуча це рiч, але коли вона здi║ться?.. Всьому
║ кiнець, але коли вiн буде?
А гинути тут, або там, - серед сибiрських тундр, далеко вiд рiдного
краю!..
Коло дверей забрязкало замком, грюкнув, одсуваючися, засув. Чого це
вони знову пруться? Звичайно ж у такий час не ходять, а сьогоднi спокою не
дають!
Не ворухнувся i навiть не розплющив очей, як хтось увiйшов до камери.
- Вас требують у контору, - почувся голос.
Корецький розплющив очi, - перед ним стояв один з доглядачiв.
- Чого?
- Не могу знать... требують... i щоб немедлено...
- Може жандарський офiцер при┐хав?
- Не могу знать...
Корецький лiниво, нехотя пiдвiвся, взяв бриля й пiшов попереду, а за ┐м
слiдком доглядач. Перейшли коридором, зiйшли вниз у двiр. Вiн був
порожнiй. А де ж тi рештанти, що галасували?
- Що тут у дворi за крик був? Рештанти чи що кричали? - запитався вiн у
доглядача.
- Не могу знать... - одказав той звичайною фразою, а тодi, трохи
помовчавши, додав: - То не в дворi... там, на вулицi, значить, крик...
- Чого ж?..
Той стиснув плечами.
- Без понятiя народ... Вольн║нiя...
Може б вiн казав ще що, але в цю мить до ┐х пiдiйшов старший доглядач,
i вiн замовк. Пiшли втрьох по схiдцях нагору, i незабаром Корецький
опинивсь у конторi, - в невеликiй бруднiй хатинцi.
Вгорi на стiнах два старi царськi портрети, якiсь iнструкцi┐ в рямцях,
- ┐х так позасиджували мухи, що вже мабуть i не дочита║шся, що там
написано. Пiводчинена шафа з паперами... два столи, позастилуванi синiм