"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

полiтики. Якби менi довелося стати Президентом, перший указ був би про
туалети. Це був би акт символiчний, який ознаменував би культ чистоти у
всьому, совiстi передусiм. Та, оскiльки я нiколи не стану Президентом, то
туалети в нас ще довго будуть бруднi й смердючi.
Однак, вибачайте, ми знову залишили напризволяще нашого молодого
чоловiка. Вiн тим часом - треба вiддати йому належне - не звертаючи уваги на
iнтер'єр, стояв перед тьмяним дзеркалом i тренувався:
- Добрий день чи то пак вечiр, шановна Ольго Василiвно!
Вiн вiдпрацьовував iнтонацiю, посмiшку, нахил голови i навiть розробляв
голос: "Мi-ме-ма-мо-му!"
Нарештi, був задоволений:
- Добрий день чи то пак вечiр, шановна Ольго Василiвно! - вимовив вiн
iз щирою посмiшкою i схилив голову настiльки, щоб це видавалося особливою
повагою, але, Боже борони, не пiдлабузництвом. Цiєї мiлiметровостi вчила
його мамочка. "Синочку, - ну зовсiм, як Фаїна Раневська, грубим голосом
говорила вона. - Якiсть визначається мiлiметрами, мiлiграмами, мiлiлiтрами i
секундами".
Ось так попрацювавши над собою, вiн рушив коридором до приймальнi,
знаючи, що там сидить мер, або мереса, або мериня, або як її ще там
назвати... Наш молодий герой за тиждень, проведений у мiстечку, вивчив
розпорядок її роботи. Свiтло в її кабiнетi, що був якраз навпроти пам'ятника
безiменному солдатовi з голубом на головi, довго свiтилося пiсля того, як
усi, крiм чергового мiлiцiонера, залишать мерiю, їй не було куди поспiшати.
Вона була вдовою.
Молодик рвучко смикнув клямку дверей, думаючи трохи налякати головну
жiнку мiста несподiванкою. Проте сталося не як гадалося. Мереса сидiла за
столом, немов чекаючи на молодого чоловiка. Той розгубився. Вiд усього. I
вiд її готовностi до зустрiчi, i вiд її вигляду (тепер вiн розумiв, чому її
називають "Людина-гора"), i вiд того, що в першу мить не зорiєнтувався.
- Добрий день чи то пак вечiр, шановна Ольго Василiвно...
Фраза прозвучала мляво i зовсiм не справила ефекту милого iмпровiзу, як
було заплановано.
Людина-гора, ледь поворухнувши губами, промовила:
- Доброго вечора.
При цьому жоден м'яз на її обличчi i взагалi на її тiлi не
поворухнувся, а голос звучав, як iз глибочезного колодязя.
Молодий герой театрально вiдкрив срiбну коробочку для вiзиток,
по-картярськи спритно витягнувши одну, поклав перед Людиною-горою на стiл i
хвацько вiдрекомендувався:
- Павло Iванович Печенiг, полiтолог!
Здається, молодий чоловiк збирався вбити цiєю фразою мересу наповал. За
його прогнозами, вона мала б вигукнути: "Ах, полiтолог! Ах, iз самої
столицi! Ах, i що там чувати в центрi?" Однак Людина-гора i бровою не
повела.
- Слухаю вас, Павле Iвановичу! - долинув голос iз колодязя.
Павло Iванович знову трохи знiтився, але взяв себе в руки.
- Я хочу балотуватися у Вашому окрузi... - без ентузiазму пробелькотiв
вiн. Молодий чоловiк, плануючи наперед розмову, очiкував, що саме в цьому
мiсцi мереса перехопить iнiцiативу на себе, переконуючи молодого полiтолога
не робити цього, не губити своєї кар'єри, адже тут будуть балотуватися