"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

пан, як наш герой, докотився до того, що пiшов на поводу в старого ветерана,
котрий iмiтував танкову атаку? Хочу вас запевнити: це вiн робив, хоч i
свiдомо, дiзнавшись про те, що Варфоломiйович очолює районну органiзацiю
ветеранiв "Перемога", але й iз непiдробним задоволенням. У будь-якому
чоловiковi сидить воїн, який час вiд часу нагадує про себе навiть
найiнфантильнiшiй особi чоловiчої статi. Наш герой пiшов навiть наперекiр
власнiй печiнцi й принципам i випив з Варфоломiйовичем на двох пляшку
горiлки. Бiльше того, старий солдат дозволив юному друговi називати себе
просто Варфоломiйовичем i звертатися по-фронтовому на "ти".
Тетяна Вiталiївна-Фрiдрiхiвна була трохи стурбована. Адже в її плани не
входили фронтовi спогади. Натомiсть у її списку було колективне виконання
пiснi, в якiй немовби вона полюбила молодого скрипаля, далi список
продовжували солодкий стiл i романтична прогулянка вечiрнiм мiстечком пiд
ручку. Однак батя поламав усi її плани. Але вона не наважилася суперечити
йому, щоб вiн, бува, не уявив себе ще й у рукопашному бою.
Тож так сталося, зовсiм несподiвано для всiх, що молодий чоловiк
заночував у завбiблiотекою. I звiстка про це знову ж таки облетiла все
мiстечко. Щоправда, молодий чоловiк провiв усю нiч з Фрiдрiхом
Варфоломiйовичем у його "землянцi" (так називалася кiмнатка ветерана у
лiтнiй кухнi), роздивляючись фронтовi фотографiї i спiваючи фронтових
пiсень. Але Тетяна Вiталiївна-Фрiдрiхiвна на цiй деталi не акцентувала
увагу, коли, закотивши очi пiд лоба, "по секрету" розповiдала новину
манiкюрницi Танi - головному поширювачу мiської iнформацiйної iнфекцiї.
Молодий чоловiк, поки що не пiдозрюючи про те, що вже говорять про
нього у мiстi, повернувся в готель i проспав аж до обiду. Виконавши
синiвський обов'язок по телефону в обiдню пору, вiн знову повернувся в
готель i проспав майже До кiнця робочого дня. Оце "майже" його врятувало.
Рiч у тiм, що наш герой був людиною забобонною, i, за його особистим
забобоном, усi справи слiд було починати саме в понедiлок.
Хочу вам сказати, що звичка починати все в понедiлок дуже мудра. Уявiть
собi, всi на понедiлок не планують нiчого серйозного, а вн запланували. I
поки всi вони ще теляться, щоб у вiвторок усе почати, а ви - бац! I все
швиденько зробили. Поперед батька - i прямiсiнько в пекло! До речi, наш
герой був переконаний, що в понедiлок чиновники бiльш пiддатливi, бо вони ще
не готовi до серйозного бою.
Тож, пiдхопившись о четвертiй тридцять по обiдi з лiжка, наш герой
швидко зiбрався i вирушив у напрямку сiрої будiвлi з табличкою "Мiська
мерiя".
Вiн спинився бiля масивних дверей приймальнi й, хукнувши, немов перед
прийняттям чергової чарки нерозве-деного спирту, рiшуче зайшов досередини.
Секретарка нервово йорзала на стiльцi, поглядаючи на годинник, що
вiдлiчував останнi хвилини нескiнченного робочого дня.
- Прийом закiнчено! - активно сказала вона i стала професiйно - помалу,
але дуже настирно - виштовхувати його з приймальнi. Вiн вирiшив не
опиратися. Озирнувшись по коридору i вирахувавши по запаху, де туалет, вiн
попрямував туди.
Наш герой терпляче пробув там годину. Ви, любi мої друзi, вже
скривилися, вiдчувши себе в шкурi нашого героя. Так, так. Я думаю про те
саме, що й ви. Як театр починається з гардероба, так країна починається з
туалету. I поки в цiй країнi не буде чистого туалету, не буде чистої