"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

звiдкiля приїхала машина, i чи багате село, i хто в них там голова, а що за
чоловiк той голова, а чи є в селi церква, чи багато дiтей у школi, а що
сiють, а як родить - i рiзнi подiбнi речi, про якi люди розповiдають з
охотою, тим бiльше на базарi. Обiйшовши зо два десятка машин, чоловiк iз
задоволеним виглядом завершив опитування i рушив до найбiднiшої частини
базару, де торгували старi бабцi тим, що вродило в їхньому городi або що Бог
послав у їхньому хлiвi - чи купкою яєчок, чи вiночком часнику, а чи просто -
склянкою насiння. Обмацуючи товар, лузаючи насiння, чоловiк рiзними фразами
на кшталт "як, бабусю, здоров'ячко" викликав бабусь на вiдвертiсть i
випитував у них, чи падлюка їхнiй голова, а хто скiльки п'є, а хто в селi
краде... Потому чоловiк рушив до м'ясних рядiв, щоправда, не дуже
сподiваючись на балакучiсть господарiв. I справдi, тут вiн майже нiчого не
вициганив: торгiвцi м'ясом - люди дiловi: або купуй, або вшивайся! Третього
не дано. I нема чого тут розпатякувати i заступати товар.
Так наш герой протинявся на базарi цiлий день, не забувши в обiдню пору
зателефонувати мамочцi, трохи скупився, трохи перезнайомився i надвечiр,
неабияк втомлений, рушив до готелю.
А поки вiн волочився брудною вулицею, стороннє око могло спостерегти
одну дивну рiч: здавалося, що молодий чоловiк сам iз собою розмовляє. Однак
при пильнiшому поглядi ставало зрозумiлим, що вiн скорiше веде бесiду з
кимось невидимим. Здавалося, вiн то жартував з тим невидимим, то лаяв його,
то, впадаючи у гнiв, намагався копнути свого невидимого спiврозмовника ногою
або ж влупити потиличника. I, як ви ще переконаєтеся, мiй любий читачу,
отого невидимого наш молодий герой буде називати щоразу по рiзному: то
голубчику, то iдiоте, то мила панночко. I не треба осуджувати його за цю
слабкiсть. Ми всi не безгрiшнi, i в кожного з нас є свiй ганж. Я, наприклад,
розмовляю вночi. Вiршами. I мене нiхто не осуджує. А родичка сусiдки нашого
молодого героя з комунальної квартири - тьотя Берта з Уманi - смажить
оселедцi i подає на стiл щоразу, як приїжджає її "дорога родина". її,
щоправда, всi осуджують, але божевiльною не вважають. А дядечко Гiвi - друг
сiм'ї нашого молодого героя - любить фотографувати вдало зробленi ним щелепи
(вiн, як ви здогадуєтесь, був протезистом-стоматологом), а потiм розглядати
їх з коментарями. I куди не кинь - усюди ви зустрiнете ще й не такi
дивацтва.
Отже, на чому ми спинилися? Ага. Молодий чоловiк, iдучи вулицею
провiнцiйного мiстечка, вiв розмову з невидимим.
- Ну що, кучерявий, скажеш? Як тобi це подобається? Мiстечко - люкс!
Воно знудилося i, як мандрiвник у пустелi, вмирає вiд iнформацiйної спраги
та голоду. Воно потребує свiжої кровi, викиду адреналiну, воно чекає на
пришестя. Не хочу здатися нескромним, кучерявий, але нюхом чую, вони чекають
на мене! Молодого i нахабного. Кучерявий, нам поки що щастить. Тьфу-тьфу!
Уяви собi: мер мiста i голова районної держадмiнiстрацiї - лютi вороги! От
везiння! Районний голова лiзе в депутати. I це при тому, що на селi - завал!
Уявляєш, кучерявий, яка удача: на селi люди не отримували зарплати шiсть
мiсяцiв! Красота! Тобто, пардон, ганьба, ганьба, гань-ба... Весело мугичучи
собi пiд носа "ганьба", молодий чоловiк уже бадьорим кроком прийшов до
готелю i з щасливою усмiшкою на вустах заснув рiвно о восьмiй вечора.
Чому так рано? Йому треба було виспатися, оскiльки завтра, тобто в
недiлю, вiн був запрошений на обiд до завiдувачки бiблiотекою Тетяни
Вiталiївни.