"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

ракети. Громов кидає пальника i, випроставшись, озирається, бачить, як
плита, котру вiн вирiзав, вiдвалюється, i в отвiр лiзуть металевi тварини.
На павучих ногах, пружинячи й присiдаючи, в коридор повзе натовп роботiв,
клацаючи на ходу суглобами.
- Назад! - знову кричить Петелiн. Коридор ходить ходуном вiд тупоту
чудовиськ, сiталова плiвка рветься, поручнi розходяться i чудовиська падають
у морок.
Громов пiдiймає руку, протирає очi - чи не наснилося йому все це?..
Рука в шорсткiй рукавицi ковзав по оглядовому склу скафандра, рипить, наче
натерта наждаком. Нi, це не сон, не видiння: з люка й далi лiзуть новi
роботи, чiпляються за ферми, падають, зникають.
- Стiйте! - гукає їм Громов. - Зупинiться!
Його крик чують лише товаришi, що стоять поруч iз ним, та земляни, що
припали до телевiзорiв. Але вони нiчого не можуть зробити.
Телекамери трьох ракет продовжують знiмати останнiй акт трагедiї про
прихiдцiв. Дрiбнi роботи сиплються, мов яблука з мiшка. Великi, зiткнувшись,
застряють в отворi, як люди в години пiк у дверях тролейбусiв. Зруйнований
мiст пливе поряд з ракетою, тримаючись на однiй сталiнiтовiй фермi, його
нiби вiдносить водою. На самому краю мосту, схопившись за зiгнутi поручнi,
ще тримається маленький, схожий на черепашку робот. Петелiн пробирається до
нього, хоче врятувати. Космонавти прив'язанi до ракети фалами, тримаються
один за одного. Коли робот опиняється в руках у Петелiна, друзi пiдтягують
космонавта до ракети. Черепашка чiпляється за зборки скафандра, Дмитро, мов
живу, гладить її рукавицею: "Не бiйся, не бiйся..." Через iлюмiнатори
штурман i бортiнженер продовжують телезйомку. Петелiн покрутив трофеєм перед
лiнзами телекамер - маленьким округлим предметом у панцирi, з шiстьма
лапками й чотирма крапками блискучих очей.
Громов дає команду ввiйти у перехiдну камеру. Ракети повiльно вiдстають
од корабля. Мiст вiдходить од ракети i повiльно пливе за кораблем, що пливе
назустрiч своїй загибелi. Безсилi земляни дивляться йому вслiд - тисячотонну
машину руками не втримати.
- Капiтане, капiтане, - iз жалем повторює Петелiн. На його очах сльози:
гине технiка невiдомої цивiлiзацiї.
- Нiчого не вдiєш! - каже Громов i натискає на важiль. Вхiднi люки
зачиняються.
У салонi Петелiн посадив черепашку на стiл. Вона одразу поповзла,
пружинячи чотирма лапками, пiдiбрала порошину i рушила далi.
- Звичайний пилосос! - сказав Громов.
- Пилосос... - повторив за ним Петелiн.
- Корабель напханий роботами, мов дiжка рибою.
- Вони й придумали телеграму: падаємо, падаємо...
- Як ми, земляни, не зрозумiли цього ранiше! - вигукнув Громов.
- Так, - згодився Петелiн i, спохмурнiвши, додав: - Усе-таки шкода
корабля.
Вони дивилися, як черепашка всмоктує в себе невидимi порошинки на столi
i боязко вiдсовується вiд краю, щоб не впасти вниз.
Громов вимкнув телепередачу на Землю.
- Але ж лiнiї? - повагавшись, нерiшуче спитав борт-iнженер.
- Засiб сигналiзацiї! - вiдповiв Громов. - А корабель - розвiдувальний
зонд, на зразок тих, що ми десятками запускаємо на Юпiтер i Плутон. Питання