"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

бiля того борту, куди пiдвели рятувальний коридор. Громов кiлька разiв
обстукав коло, котре мав вирiзати в броньованiй стiнцi корабля, пустив у хiд
плазмового пальника.
Коридор заповнили повiтрям. Адже склад атмосфери всерединi корабля був
невiдомий. Сподiвалися взнати це, як тiльки пальник зробить отвiр.
Надiялися, хоч i не без побоювання, що там не метан i не якийсь iнший
вибуховий газ. А проте це був риск. Усiй рятувальнiй експедицiї доводилося
ризикувати. Вважали, що повiтряний тиск у коридорi врiвноважить тиск
усерединi корабля. Було б гiрше нiчим не застрахуватися: атмосфера корабля
миттю вийде через отвiр у космос, живi iстоти на кораблi загинуть. Звiсно,
вони могли вдягти скафандри, але земляни не були певнi, чи немає пошкоджень
всерединi корабля пiсля аварiї. Скафандри могли зберiгатися в iнших,
знищених фотонним вибухом, примiщеннях.
Полум'я пальника дедалi бiльше заглиблювалося в метал. Помiчник Громова
Дмитро Петелiн обережно постукував по борту. Всерединi корабля все затихло;
там розумiли хiд рятувальної операцiї, насторожилися. Раптом почувся свист,
Громов вiдсунув пальника. Блакитною шпариною на шерехатому металi горiв
отвiр; повiтря з коридору зi свистом втягувалося всередину корабля. Громов
припав до отвору. Нестерпно голубе свiтло заливало внутрiшнiй салон корабля.
Численнi шкали приладiв панелями тяглися уздовж стiн, там i тут на панелях
тремтiли рiзноколiрнi вогники iндикаторiв. У головнiй частинi салону височiв
чотирикутний екран; супроти нього на великiй тринозi - камера телезйомки:
так чомусь здалося Громову. Екран був порожнiй, був порожнiй весь салон.
Внизу, бiля стiни, ледь потрапляючи в поле зору, щось шарудiло i ворушилося,
погрюкуючи членистими, з металевим блиском кiнцiвками. Що це - Громов не
змiг розгледiти. Петелiн та iншi космонавти, що пiдiйшли, торсали його за
плече. Коли ж кожний по черзi припав до отвору, вони побачили те ж саме:
кругла зала, вся у приладах, екран, тринога й телекамера. Що грюкало i
ворушилося внизу, нiхто не мiг роздивитись. Здавалося, що живих iстот на
кораблi немає.
- Не може бути, - сумнiвався Громов. - Хто ж тодi грюкає внизу, бiля
борту?
- Треба вирiзати люк, - квапили його товаришi. - Ми взяли високо i не
бачимо їх - вони низькорослi.
- Спробуй ще, - сказав Громов Петелiну.
Петелiн постукав гаєчним ключем по борту корабля. Металевий палець
майнув у отворi, але не змiг зачепитися - зник.
Усi бачили блискучий кiготь. Чекали, чи не з'явиться ще щось. Нiчого не
з'являлося.
- Рiж! - велiв Петелiн Громову.
Громов увiмкнув пальника. Працював вiн зосереджено, мовчки, розширяв
шпарину по. горизонталi. Потiм провiв першу вертикальну лiнiю. Товаришi
нетерпляче зазирали через його плече: хто на кораблi? Зараз вiдбудеться
зустрiч.
Виблискує блакиттю вертикальний розрiз. Громов опускається на колiна,
пiдрiзає знизу металеву плиту. Щiлина довшає, ось уже лишилося кiлька
сантиметрiв i чотирикутну плиту буде вирiзано.
- Назад! - Петелiн хапає Громова i вiдтягує разом iз пальником.
Громов ледь встигає вимкнути полум'я, заплутується в шлангах.
- Назад! - Петелiн тягне його по коридору. Усi космонавти задкують до