"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

фрази слово повторюється сiмнадцять разiв - незрозумiло,
математичний аналiз тут не дає результатiв.

А.Павлов".

Справдi, чому слова повторюються сiмнадцять разiв? Мовна структура
речень для землян незвична. Може, це особливiсть мови прихiдцiв? Може,
символ? А може, екiпаж корабля з сiмнадцяти чоловiк, i телеграму складено
так, щоб за кожного замовити слiвце? Було щось трагiчне й наївне, майже
дитяче в цих фразах - землян над усе дивувало безконечне повторення слiв. I
трошки розсмiшило. Можливо, далося взнаки напруження останнiх тижнiв - танок
лiнiй, чекання зустрiчi з прихiдцями, але безконечне повторення слiв
породжувало численнi пародiї. Дотепники, прощаючись до завтра, казали
друзям: "До побачення, до побачення до побачення"... - сiмнадцять разiв.
Iншi, штовхнувши сусiда в тролейбусi, мимрили: "Пробачте, пробачте,
пробачте..." - теж сiмнадцять разiв. Число входило в моду, лунало з естради.
Бiттлзи придумали пiсеньку, в якiй рефрен повторювався сiмнадцять разiв.
Розшифровка Павлова, незважаючи на всю серйознiсть, викликала в землян
усмiшку. Напруження зникло, наче земляни побачили перед собою не велетнiв
чужої цивiлiзацiї, а дiтей, котрi белькотiли розгублено першi-лiпшi слова,
що спали їм на думку.

I в той же час земляни приступили до практичних заходiв, щоб врятувати
iнопланетний корабель. Симпозiум вчених перетворився на Комiтет порятунку.
Ще раз було уточнено рух корабля. Найбiльше зближення його з Землею
становило сто вiсiмдесят тисяч кiлометрiв. Можливо, корабель вийде на земну
орбiту? Нi, третя космiчна швидкiсть не дасть змоги це зробити. Коли б можна
було загальмувати корабель! Але як його загальмувати? Питання поставили
перед iнженерами i космонавтами.
Сполученi Штати виступили з проектом: вийти назустрiч iнопланетному
кораблю, пришвартуватися до нього i, використовуючи двигуни ракет, перевести
корабель на навколоземну орбiту. Було видiлено два кораблi "Колумб".
Радянськi космонавти запропонували зустрiчний проект: врятувати
мешканцiв корабля, забравши їх на борт посланої для цього ракети.
Американський проект був простий, але викликав багато заперечень: чи
пощастить зробити стиковку на третiй космiчнiй швидкостi? Невiдома форма,
маса корабля; чи вистачить у земних кораблiв пального на гальмування? В
цьому полягала вразливiсть проекту. Але недосконалим був який завгодно
проект, i коли радянськi космонавти запропонували врятувати мешканцiв
корабля, у них насамперед спитали: а корабель? Виходить, корабель з
устаткуванням, з iнопланетною технiкою має загинути?
Сперечатися бракувало часу. Комiтет прийняв обидвi пропозицiї -
американську i радянську: якщо не вдасться загальмувати корабель, то
докласти всiх зусиль, щоб урятувати екiпаж.
Першi вилетiли назустрiч прихiдцям "Колумби". Капiтани Джон Рiксток i
Еддлi Хайт сподiвалися зустрiтися з кораблем на вiдстанi трьох мiльйонiв
кiлометрiв од Землi. Дороговказом для "Колумбiє" був лазерний промiнь
радянської космiчної станцiї КС-I, що намацав корабель у темних глибинах.
Рубiнова стежка бiгла по шляху корабля, мов червоний килим. Рiксток i Хайт
шукали корабель радарами, нi на хвилину не втрачаючи зв'язку з мисом