"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора - А що, як гирлига? - скипiв Горпищенко.- В наш час гирлига й ракета
поруч стоять! Це вiн ма║ на увазi тi срiблястi лiтаки, що ними вилиску║ степ полiгонний, та тих командирiв, що часом звiдтiля за┐жджають до нього i шанобливо здоровкаються з старим за руку, i не тiльки тому, що вiн знатний чабан i нагороджений - ще до вiйни - за свою працю орденом та вмi║, як нiхто, варити "кашу в кожусi",- найбiльше ж за розум вони поважають старого, за вдачу його та ще, звiсно, за сина. Нiкого з чабанiв так далеко не пускають з отарами на територiю полiгона, як Горпищенка, лише йому (якщо тiльки тихо там) дозволяють заходити з вiвцями туди, куди iншим зась. Так принаймнi Корнi║вi зда║ться. I його трохи аж ревнощi беруть на свого бригадира та на його дружбу з вiйськовими. - Чого ж тодi, по-вашому,- зверта║ться вiн до Горпищенка,- так мало охочих iти до нас, щоб вiк з гирлигою калатати? - А давай ось Мишка спита║мо,- посмiха║ться Горпищенко i пiдгуку║ Демидового козарлюгу, що неподалiк вою║ з гусаком.- Втри носа, Михайле, i вiдповiдай: чи хотiв би ти бути, ось як я, чабаном? Хлоп'я мовчить, сопе носом, видно, запитання застало його зненацька. А Горпищенко дума║ тим часом про сво┐ вiчнi чабанськi незлагоди з дирекцi║ю, про чоботи, що ┐х цiлу зиму палить гнояка в кошарах, та про ту лихоманку, що наста║ для чабанiв, коли почина║ться стрижiння овець, з яким вони оце тiльки недавно впорались. В трудовому чабанському сезонi стрижiння - це робота найвищо┐ напруги, весь радгосп тодi як у штурмi, стригалями йдуть i комбайнери, i шофери, й чабанськi жiнки, бо чабанiв для цi║┐ роботи не вистача║: тисячi ж овець! Каторга, пекло, найважчий це жиропоту, кровi, карболки... Стригалi, мотористи, точильники - всi чадiють вiд спертого повiтря, вiд овечо┐ сiрки, пiт залива║ очi, тричi на день люди мусять бiгти до оцього колодязя, обливатись водою, як прокатники на заводi... Комбiнезони ┐хнi - це одна мазута, нiхто й прати не береться, темп роботи такий, що нема коли тобi й слова вимовити, нiколи жартом перекинутись. Жодного зайвого слова, жодного зайвого руху. - Нiж! - гука║ш, i це означа║ - давай нiж. - Руно! - i це означа║ - забирай руно. Якщо ти фахiвець абиякий, то, тiльки електромашинка загуде, овечка в тебе рветься, б'║ться пiд руками, мусиш ┐┐ в'язати. А найвищий клас - це коли стрижеш i не в'яжеш. До таких належить вiн, Горпищенко. Замордований такою роботою, вийдеш з кошари, i аж водить тебе... чабанський "вальс" мимоволi танцю║ш... Зате ж навеснi, коли степ тюльпанами цвiте, а ти виведеш отару на простiр, сто┐ш бiля овечат, а вiтер струму║, купа║ тебе, спiва║ у травах. Хiба ця робота не може зробити людину щасливою? еирлига? Ну й що? Колодязь оцей - моя свiтлиця. То мо║ життя на цiй планетi! Хай iнший живе iнакше, а я так його проживу! - Ну, то як, Михайле? Будеш чабаном? Хлоп'я задку║ вiд Горпищенка: - Я льотчиком буду... Як Петро ваш... - Ага! - хихика║ Корнiй.- Пiд стiл пiшки ходить, а вже й воно розiбралося, де вершки, а де вiдвiйки. - Нащо ж тобi льотчиком? - допиту║ться Горпи-щенко.Куди ти летiти хочеш? |
|
|