"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу авторавзялися знов працювати, брали в обiйми, пiдв'язували той кущ
чаушу-винограду, що, розбуявшись, ласкаво шелестiв до них листям та вився пагiнням. III. ЧЕРВОНА ТОРПЕДА Неподалiк Горпищенково┐ кошари, на сув'язi звивистих степових дорiг, сто┐ть чабанський колодязь; здалеку червонi║ на ньому цебро дивно┐ конiчно┐ форми. Яскраво-червона цятка, жарина якась серед безбарвностi, серед величаво┐ одноманiтностi степових просторiв. Пiсля кожно┐ вiйни цей колодязь чистять. Збираються чабани, по черзi обв'язуються вiрьовками, стаючи схожими на затягнутих в лямки парашутистiв, i спускаються у вогку колодязну глибiнь, щоб вибирати звiдти рiзну нечисть, мул, залiзяччя... Цiлу купу, чорну, смердючу, навикидають, наллють осторонь вiд колодязя. Пiсля першо┐ вiйни витягували з колодязя одне залiзяччя, пiсля друго┐ iнше, а пiсля третьо┐... "Та хай вона щезне,- дума║ Горпищенко-чабан, працюючи бiля колодязя,- хай краще нiхто ┐┐ не побачить, бо пiсля не┐, мабуть, i чистити було б нiчого, всi колодязi в свiтi повигоряли б..." З самого рання трудяться вони удвох з Корнi║м, замiнюють трос, що його вдалося нарештi видобути в директора, примуцьовують до нього оте сво║ незвичайне, червоне як жар цебро, зроблене з оболонки морсько┐ торпеди. Далеко виднi║ воно в степ, квiткою жеврi║, мимоволi зупиняючи на собi око як найти в степу кошару знатного чабана Горпищенка, то кажуть: - Отам, де колодязь з червоною торпедою. Цiле лiто лл║ться з цi║┐ торпеди вода у ринву, i чабани п'ють iз цi║┐ торпеди, ще й про┐жджий який-небудь - чи то буде механiк з автолiтучки, чи агроном, чи зоотехнiк, що роз'┐жджа║ по степу сво║ю бiдаркою,бува║, спецiально заверне сюди, зробить гак, щоб напитись. Бо вода тут справдi смачна, солодка, не вiдгонить, як в iнших степових колодязях, тухлими яйцями, у спеку ┐┐ просто не вiдiп'║шся. Протягом дня смаглi вуста, чоловiчi й жiночi, припадають до цi║┐ торпеди, важке цебро на сталевому тросi раз у раз опуска║ться в тiняву, прохолодну глибину колодязя, черпа║ й черпа║ з нього свiжу джерельну воду. I що бiльше ┐┐ вичерпують, то вона, зда║ться, ще чистiшою й холоднiшою ста║,- аж зуби вiд не┐ ломить. А чабан Горпищенко тiльки радi║ в душi, дивлячись, як люди смакують його водою, бо ┐┐ нiскiльки не менша║ вiд того, що все лiто беруть i беруть. Пiсля останньо┐ вiйни вiн таки попогрiв тут чуба, чистячи колодязь, дошукуючись замуленого джерельця, аж поки дошукався, дав йому волю. Тiльки вiд во║нного бруду вичистив, як пiшли чорнi бурi - довелось ще чистити й пiсля них, бо вони йдуть такi тут, що тисячi тонн пилюки в повiтрi висить, ставки замулю║, посадки замiта║ до самих вершечкiв, а з хат, бува║, дахи зрива║ - летять, як аероплани... Намете, нагорне i в колодязь, не один день потiм мине, доки цебро за цебром витяга║ш, вибереш весь той намул i знову пiде вода, як сльоза. Нiхто достеменно не зна║, хто цей колодязь копав, у спадок вiд батькiв, вiд дiдiв дiстався вiн теперiшнiм чабанам. Тiльки з переказiв глухий гомiн |
|
|