"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

йому по головi, вiн спав i навiть бачив сон. Iому здавалося, що це
командир полку Самi║в товче його Iсулаком по головi i наказу║ закинути
геть кубанку. Через шапку з козачим червоним верхом у Сагайди завжди
виникали конфлiкти з полковим начальством. Командир ролку, завзятий
патрiот пiхоти, органiчно не терпiв "модникiв", "кубанщикiв", як вiн
говорив, а Сагайда саме й належав до найзапеклiших "кубанщикiв". Кубанка
завжди сидiла на ньому чортом. Вiн ┐┐ носив i в холод, приморожуючи вуха,
i в спеку, обливаючись потом. Командир полку, зустрiчаючи Сагайду, не на
жарт сварився на нього сво┐м кулаком. Сагайда давав слово скинути i...
знову не мiг розлучитися з нею. "Потеряю я свою кубанку с беспокойной
буйной головой", - любив вiн спiвати в землянцi. Шовкун, похитуючись,
дрiма║ в сiдлi. Мокра, спiтнiла у день спина тепер замерзла: накидку вiн
тiльки-но передав Брянському, сказавши, що сам одягне шинель, хоч направдi
шинель його була десь глибоко закладена у возi до привалу ┐┐ не добути. А
привалу все не давали. Дорога пiдiймалася вище i вище. Попереду в темрявi
рушилася, гаркотiла, звиваючись, безкрая людська рiка, текла не вниз, а
насупроти гiр.
- Це ти. Шовкун?-озвався якийсь вершник у темрявi, порiвнявшись з ним.
По голосу не можна було впiзнати, хто це, бо вершник хрипiв. Тут усi
похрипли, вiдколи вiйшли в гори з ┐х стуленими джерелами та рiзкими
змiнами температури. Придивившись, Шовкун впiзнав Романа Блаженка. Роман
┐хав у гострiй смушевiй шапцi, як у шоломi.
- Ти ж ┐хав у каруцi? - здивувався Шовкун.
- А тепер там Дениса посадив, хай трохи перепочине... Вiн геть розбився
в сiдлi.
- Без звички воно, звiсно... А ти, Романе, в цiй шапцi наче румунешт.
- Добряча шапка! Чабанська... Це менi Хома дав. I де вiн ┐х видира║?
- А пiлотка?
- Пiлотку я заховав у кишеню, бо ┐ду й дрiмаю... Так i дивись, що
загублю... Вже багато ┐дуть без пiлоток: погубили соннi.
- Вибились люди зi сну... А маршевi кiнця не видно.
- Дорога... Це вже Карпати, як ти гада║ш. Шовкун?
- Це не Карпати. Це Альпи.
- Альпи? А де ж Карпати? Нашого батька в ту вiйну в Карпатах убито...
Сусiд, iдо з ним був, каже, що навiть братська могила е десь у горах.
- Де наших могил нема║, Романе... Нашi люди скрiзь бували.
- Нам наче на роду написано - завжди всiх визволяти i всiх рятувати.
- А кому ж... Тут люди, бачиш, якiсь вутлi...
- А нiмець тiка║ - конем не догнати. ' - В горах зачепиться.
- Знов буде хрещення.
- Буде, ой буде!.. Нам тепер весь час вiд хрещення до хрещення.
- I самi охрестимось. I ┐х охрестимо в кращу вiру.
- Вся квропа ниньки в Йордан вступа║. Входить така, а вийде - iнакша.
- А ми також хiба такi вийдемо?
- А вийдемо?
- Вийдемо!
Хтось, проскакавши верхи мимо них, на ходу зiрвав з Блаженна шапку i
пошпурив ┐┐ далеко вбiк.
- Хто то?
- Комбат наш...