"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу авторайому по головi, вiн спав i навiть бачив сон. Iому здавалося, що це
командир полку Самi║в товче його Iсулаком по головi i наказу║ закинути геть кубанку. Через шапку з козачим червоним верхом у Сагайди завжди виникали конфлiкти з полковим начальством. Командир ролку, завзятий патрiот пiхоти, органiчно не терпiв "модникiв", "кубанщикiв", як вiн говорив, а Сагайда саме й належав до найзапеклiших "кубанщикiв". Кубанка завжди сидiла на ньому чортом. Вiн ┐┐ носив i в холод, приморожуючи вуха, i в спеку, обливаючись потом. Командир полку, зустрiчаючи Сагайду, не на жарт сварився на нього сво┐м кулаком. Сагайда давав слово скинути i... знову не мiг розлучитися з нею. "Потеряю я свою кубанку с беспокойной буйной головой", - любив вiн спiвати в землянцi. Шовкун, похитуючись, дрiма║ в сiдлi. Мокра, спiтнiла у день спина тепер замерзла: накидку вiн тiльки-но передав Брянському, сказавши, що сам одягне шинель, хоч направдi шинель його була десь глибоко закладена у возi до привалу ┐┐ не добути. А привалу все не давали. Дорога пiдiймалася вище i вище. Попереду в темрявi рушилася, гаркотiла, звиваючись, безкрая людська рiка, текла не вниз, а насупроти гiр. - Це ти. Шовкун?-озвався якийсь вершник у темрявi, порiвнявшись з ним. По голосу не можна було впiзнати, хто це, бо вершник хрипiв. Тут усi похрипли, вiдколи вiйшли в гори з ┐х стуленими джерелами та рiзкими змiнами температури. Придивившись, Шовкун впiзнав Романа Блаженка. Роман ┐хав у гострiй смушевiй шапцi, як у шоломi. - Ти ж ┐хав у каруцi? - здивувався Шовкун. - А тепер там Дениса посадив, хай трохи перепочине... Вiн геть розбився в сiдлi. - Добряча шапка! Чабанська... Це менi Хома дав. I де вiн ┐х видира║? - А пiлотка? - Пiлотку я заховав у кишеню, бо ┐ду й дрiмаю... Так i дивись, що загублю... Вже багато ┐дуть без пiлоток: погубили соннi. - Вибились люди зi сну... А маршевi кiнця не видно. - Дорога... Це вже Карпати, як ти гада║ш. Шовкун? - Це не Карпати. Це Альпи. - Альпи? А де ж Карпати? Нашого батька в ту вiйну в Карпатах убито... Сусiд, iдо з ним був, каже, що навiть братська могила е десь у горах. - Де наших могил нема║, Романе... Нашi люди скрiзь бували. - Нам наче на роду написано - завжди всiх визволяти i всiх рятувати. - А кому ж... Тут люди, бачиш, якiсь вутлi... - А нiмець тiка║ - конем не догнати. ' - В горах зачепиться. - Знов буде хрещення. - Буде, ой буде!.. Нам тепер весь час вiд хрещення до хрещення. - I самi охрестимось. I ┐х охрестимо в кращу вiру. - Вся квропа ниньки в Йордан вступа║. Входить така, а вийде - iнакша. - А ми також хiба такi вийдемо? - А вийдемо? - Вийдемо! Хтось, проскакавши верхи мимо них, на ходу зiрвав з Блаженна шапку i пошпурив ┐┐ далеко вбiк. - Хто то? - Комбат наш... |
|
|