"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Укра┐на бiлi║ черiдкою хат?.. Мiж зелено-сизими полями, звиваючись,
висвiчу║ водами на сонцi мирний i лагiдний Серет. У повитих свiжим
туманцем далях, скiльки сяга║ око, бовванiють зеленi острови сiл у садках,
над якими пiдносяться високi дзвiницi, нiжно-блакитнi веселi банi
цер'-ков. Там, здавалось, нiколи не було вiйни, нiхто там i не чув, що
вона бува║ на свiтi. Здавалось, там, як i ранiше, оце саме пiють пiвнi в
дзвiнкiй ранковiй тишi i протяжне, лiниво реве худоба, яку вигонять на
пашу, i ходить вулицями допотопний iнвалiд, б'║ в цимбали, викликаючи
селян послухати новини. I тiльки ця висота стояла геть порита, подовбана,
обгорiла, наче пройшов над нею вогняний смерч, обпаливши все, вкривши ┐┐
понiвеченими трупами, покинутою збро║ю, гiльзами, протигазами й iншим
мотлохом, що ним засмiчу║ землю вiйна. А над усiм цим великим свiжим
цвинтарем зводяться бетонованi доти, як гiгантськi страховиська, живцем
вивернутi нашими пiдривниками з землi.
- Корчуйте ┐х, корчуйте! - гука║ в той бiк Ха║цький, немов сапери
можуть i справдi почути його. - Корчуйте ┐х з ┐хнiм залiзним корiнням! А
ми вже викорчу║мо й тих, що садять по землi оце погане зiлля! Сапери
снують по всiй висотi, як рибалки з вудлищами i довгими мiношукачами в
руках. Позначають мiннi поля, рокладають проходи бiйцям у широкий
вiдвойований свiт. "Л -, Л -" - виростають по висотi свiжi дерев'янi
таблички.
- Ось i траншея, по якiй ми вели вогонь, -сказав Брянський, i всiх
потягло глянути на результати сво║┐ роботи. Дивлячись пiд ноги, щоб не
наступити на мiну, бiйцi пiдходили до транше┐. Всiма опанував пiднесений
настрiй, бо нiщо сьогоднi вже не загрожувало життю, страшне пекло бою
вiдгуркотiло, i чистий, як скупаний, серпневий ранокдежав до ясних
горизонтiв. Ворог вiдступав, а вони лишилися живi i вперше пiсля гiрко┐
задухи й виснажливого напруження цих днiв дихали вiльно, на повнi груди.
Жодного пострiлу не чути було над землею.
Траншея являла жахливе видовище. Це була сумiш глини, кривавого
лахмiття i навалених в рiзних позах жовтих трупiв. Один, жовтий, босий,
тiльки з онучами на ногах, сидiв, спершися спиною на стiну транше┐ i
схиливши голову, наче в задумi. На його колiнах нiби спав - лицем вниз -
другий, з брезентовим одкритим ранцем на плечах, з-за якого виглядала
брудна солдатська бiлизна. Поруч них, привалений до половини землею, лежав
третiй. Не звертаючи уваги на трупи. Брянський звичним оком ,".
Професiонала одразу став визначати, куди влучали мiни:
- Ця розiрвалася на брустверi... Ця вдарила в стiнку... Цiкаве
влучання... А та лягла на саме дно... Порядок! Та звертаючись до сво┐х
офiцерiв, вiн продовжував:
- У цьому бою я зробив дуже цiкавi спостереження.
Менi зда║ться, що система вогню з кiлькох мiнометiв, яку застосовували
досi для траншей такого типу, може при деяких корективах давати набагато
кращi наслiдки... Дивiться, пiд яким кутом ця траншея стояла до нас...
почав розвивати сво┐ iде┐, дивлячись прямо на Черниша i оцiнюючи,
наскiльки Черниш його розумi║.
- У тебе пiсля кожного бою цiла хмара iдей, - зауважив Сагайда, який,
видно, уже звик до цього. - Факт, що мо┐ вусачi дали жару. А ти все
кричав, що партачимо. Денис Блаженко, не гидуючи трупами, мовчки опустився
в траншею i вiдшукав там кiлька рваних сизих осколкiв.