"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автораУкра┐на бiлi║ черiдкою хат?.. Мiж зелено-сизими полями, звиваючись,
висвiчу║ водами на сонцi мирний i лагiдний Серет. У повитих свiжим туманцем далях, скiльки сяга║ око, бовванiють зеленi острови сiл у садках, над якими пiдносяться високi дзвiницi, нiжно-блакитнi веселi банi цер'-ков. Там, здавалось, нiколи не було вiйни, нiхто там i не чув, що вона бува║ на свiтi. Здавалось, там, як i ранiше, оце саме пiють пiвнi в дзвiнкiй ранковiй тишi i протяжне, лiниво реве худоба, яку вигонять на пашу, i ходить вулицями допотопний iнвалiд, б'║ в цимбали, викликаючи селян послухати новини. I тiльки ця висота стояла геть порита, подовбана, обгорiла, наче пройшов над нею вогняний смерч, обпаливши все, вкривши ┐┐ понiвеченими трупами, покинутою збро║ю, гiльзами, протигазами й iншим мотлохом, що ним засмiчу║ землю вiйна. А над усiм цим великим свiжим цвинтарем зводяться бетонованi доти, як гiгантськi страховиська, живцем вивернутi нашими пiдривниками з землi. - Корчуйте ┐х, корчуйте! - гука║ в той бiк Ха║цький, немов сапери можуть i справдi почути його. - Корчуйте ┐х з ┐хнiм залiзним корiнням! А ми вже викорчу║мо й тих, що садять по землi оце погане зiлля! Сапери снують по всiй висотi, як рибалки з вудлищами i довгими мiношукачами в руках. Позначають мiннi поля, рокладають проходи бiйцям у широкий вiдвойований свiт. "Л -, Л -" - виростають по висотi свiжi дерев'янi таблички. - Ось i траншея, по якiй ми вели вогонь, -сказав Брянський, i всiх потягло глянути на результати сво║┐ роботи. Дивлячись пiд ноги, щоб не наступити на мiну, бiйцi пiдходили до транше┐. Всiма опанував пiднесений настрiй, бо нiщо сьогоднi вже не загрожувало життю, страшне пекло бою горизонтiв. Ворог вiдступав, а вони лишилися живi i вперше пiсля гiрко┐ задухи й виснажливого напруження цих днiв дихали вiльно, на повнi груди. Жодного пострiлу не чути було над землею. Траншея являла жахливе видовище. Це була сумiш глини, кривавого лахмiття i навалених в рiзних позах жовтих трупiв. Один, жовтий, босий, тiльки з онучами на ногах, сидiв, спершися спиною на стiну транше┐ i схиливши голову, наче в задумi. На його колiнах нiби спав - лицем вниз - другий, з брезентовим одкритим ранцем на плечах, з-за якого виглядала брудна солдатська бiлизна. Поруч них, привалений до половини землею, лежав третiй. Не звертаючи уваги на трупи. Брянський звичним оком ,". Професiонала одразу став визначати, куди влучали мiни: - Ця розiрвалася на брустверi... Ця вдарила в стiнку... Цiкаве влучання... А та лягла на саме дно... Порядок! Та звертаючись до сво┐х офiцерiв, вiн продовжував: - У цьому бою я зробив дуже цiкавi спостереження. Менi зда║ться, що система вогню з кiлькох мiнометiв, яку застосовували досi для траншей такого типу, може при деяких корективах давати набагато кращi наслiдки... Дивiться, пiд яким кутом ця траншея стояла до нас... почав розвивати сво┐ iде┐, дивлячись прямо на Черниша i оцiнюючи, наскiльки Черниш його розумi║. - У тебе пiсля кожного бою цiла хмара iдей, - зауважив Сагайда, який, видно, уже звик до цього. - Факт, що мо┐ вусачi дали жару. А ти все кричав, що партачимо. Денис Блаженко, не гидуючи трупами, мовчки опустився в траншею i вiдшукав там кiлька рваних сизих осколкiв. |
|
|