"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

знову вирина║ i знову бiжить через пагорби.
Сонце сто┐ть десь над головою. Пiт залива║ очi, i солоно ста║ на сухих
губах. Недалеко впав снаряд, обдало Маковейчика гарячою хвилею. Вiн
схопився, оглянувся на себе - неушкоджений - i знову покотився в газах,
гiркiй духотi, один, як у пустелi. Дивлячись на цю висоту збоку, вiн ,
нiколи не уявляв собi, що вона така велика. А тепер йому вда║ться, що вiн
бiжить уже цiлу годину. Нарештi - розрив. Маковейчик зубами зачища║ кiнцi
кабеля, забувши, що в кишенi у нього лежить здоровенний саморобний нiж
Ха║цького. З'║днавши, пуска║ться назад. Згори бiгти набагато легше. Вiн
почува║ задоволення вiд того, що полагодив кабель, i навiть не так
ляка║ться снарядiв. Де-не-де бiлi║ деревiй, жовтi║ безсмертник, пахнуть,
сохнучи вiд спеки, васильки, ще не зчесанi металом. I раптом Маковейчик як
бiг, так i вкляк на мiсцi.
Зовсiм близько попереду з-за пагорба нагло вирiс довготелесий румун у
зеленому мундирi i в постолах. Маковей встиг побачити навiть це - що румун
у постолах. Чужинець, видно, теж нiяк не сподiвався на таку зустрiч i
зупинився з розгону, важко дихаючи. Мить вони стояли мовчки, розгубленi,
збитi з пантелику обо║. Якби ще трохи пробiгли, то, зда║ться стукнулись би
лобами. Румун, худющий, смаглий, з горбатим, полупленим носом, дивився на
Маковейчика, а той - на нього. Це тривало якусь мить, а ┐м здалося, що
стоять вони так уже здавна, стоять вiч-навiч.
I враз, нiби за ║диним окликом, обо║ круто повернулись i... дременули в
рiзнi боки.
Уже тiльки чимало вiдбiгши, Маковей почув, що за спиною в нього,
бовтаючись, боляче б'║ться автомат. Перед цим, налетiвши на румуна,
Маковей зовсiм забув про свiй пепеша, як, напевно, забув i румун про свою
гвинтiвку.
Схаменувшись, Маковейчик швидко зняв через шию автомат, оглянувся. Еге,
дожени та пхни! Зелений румун уже далеко миготiв постолами, виринаючи та
пiрнаючи у складках висоти. На вилинялiй румуновiй спинi танцювала забута
гвинтiвка. Телефонiст пустив довгу чергу йому навздогiн. Румун на бiгу
озирнувся, нагнувсь i... глузливо поляпав себе долонею ззаду.
- Ах ти ж, мамалижник! - вигукнув Маковей, пускаючи вслiд ще одну
чергу, хоч румун уже заховався за пагорбом. - Чеше! аж кiстки торохтять, а
ще глузу║!
Проте i самому Маковейчиковi було якось i соромно, i легко,i весело.
"Щастя тво║, що автомат у мене був за спиною! - з веселими погрозами
думав телефонiст. - А то я б тобi показав: ну шти рус║шти!.. I де вiн тут
узявся? Чи, може, вiн також зв'язкiвець? Заблудився, видно, як погана
вiвця, та й гаса║".
Повернувшись на вогневу, Маковей не втримався, щоб не розповiсти
товаришам про свою конфузну пригоду. Товаришi пiдняли його на глум:
- Ех ти, соловей!
- Прогавив свого "язика"!
- Ти б же йому - хенде хох! - кричав Ха║цький.
- Забувся, - невмiло каявся Маковейчик. - Все на той час вилетiло з
голови. Очi в нього, як два чорнi колодязi... Великi, блищать... Не одразу
по них пальнеш...
- Гляди, Маковею, вдруге розгубишся, - тодi амiнь
Вся рота нещадно потiшалася з свого солов'я, проте пота║мцi i зважала