"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Рукав спiдньо┐ сорочки закотився на руцi аж по лiкоть, i майор видався
Чернишевi цивiльним, як батько.
- Ми ще зустрiнемось, - сказав майор сухими губами. - Перед нами
дорога... далека i... дуже вiдповiдальна. Потiм майже пошепки Воронцов
додав:
- Так ви готовi?
- До всього готовий.
Черниш i справдi почував у собi готовнiсть, небезпеки його не лякали,
дороги кликали, хоча нiхто не мiг би сказати, чи далеко вони його
поведуть, чи обiрвуться десь тут, неподалiк цього низького блiндажа, що
загубився серед горбатих просторiв зелено┐ Румунi┐.
Вийшовши, Черниш якусь мить мiркував, куди йому рушати. Ще в штабi йому
розтлумачили, як знайти третiй батальйон, i тепер вiн рушив у тому
напрямку - попiд занедбаним залiзничним насипом.
Проходячи повз штаб, що розмiстився у бетонованому вi-адуцi пiд
залiзницею, Черниш побачив запорошеного зв'язкiвця, який прив'язував до
дерева гриватого бiлого коня.
Напередоднi Черниш зустрiчав цього бiйця в дивiзi┐, щось питав тодi в
нього, i тепер бо║ць козирнув йому, вже як давньому знайомому. Чернишевi
стало при║мно.
З вiадука вискочив заклопотаний начальник штабу з якимись паперами пiд
пахвою й одразу ж задер голову, обстежуючи небо, чи нема║ там румунських
"музикантiв". Раптом погляд начальника зупинився на коневi, припнутому до
дерева. Штабник вирячився на нього, як на щось жахливе, неймовiрне, i,
за┐каючись вiд хвилювання, накинувся на бiйця:
- Чо-чому кiнь бiлий?! - Певно, вiн хотiв сказати, чому бiлий кiнь не
замаскований.
Бо║ць мовчав, весело кусаючи губу.
- Я вас пи-та-ю, - тряс штабник папкою бiйцевi перед носом, - чому кiнь
бiлий?
Зв'язкiвець виструнчився i вiдповiв з лукавою чiткiстю:
- Не знаю, товаришу гвардi┐ майор, чому кiнь бiлий! Може, з-пiд бiлого
жеребця!
Черниш засмiявся i пiшов, не чекаючи кiнця розмови. Починалося нове
життя з новими стосунками, з новими iнтересами.
Стежка звивалась у високiй травi попiд насипом. Тепле повiтря навкруги
було напо║не густими пахощами степових квiтiв. Дрiмали пашнi, млiючи в
сонячнiй духмяностi. Посеред хлiбiв бiлiла розвалена залiзнична будка,
навколо не┐ стирчали обчухранi снарядами стовбури дерев. З-за будки
вдарило трупним смородом.



IV

- Гвардi┐ молодший лейтенант Черниш - у ваше розпорядження.
- Гаразд. Опустiть руку.
Командир мiнроти вiдклада║ газету вбiк i застiба║ комiр. Шия в нього
по-дiвочому красива, нiжна й така бiла, наче вiн нiколи не виходить з цi║┐
землянки на сонце.