"Олесь Гончар. Микита Братусь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

головним чином, для просування на пiвнiч. Вас, укра┐нцiв, ними навряд чи
здиву║ш. Не так мо┐ саджанцi, як метод, метод мiй вам потрiбен. Закони
управлiння природою та розвитком рослин - оце до вас проситься.
- Вивча║мо, кажу, Iване Володимировичу, i застосову║мо.
- Звернiть особливу увагу на сорти народно┐ селекцi┐. Там у вас -
багатства незлiченнi.
Поки розмовляли, я розпарився в теплiй кiмнатi, весь парувати став.
Помiтивши це, Мiчурiн одразу пiдвiвся з-за стола.
- Ходiмо, переодягнешся та просушишся. Ба, як розпарувався... Ти ще в
мене тут проростати почнеш.
Нiяково менi було завдавати йому клопоту, пробував вiдмагатися, але -
де там... Та ще й Мелешкiв наказ виплив у пам'ятi: не ламайся!
Пiзнiше Iван Володимирович частував мене сво┐ми зимовими сортами.
Пробую, похвалюю, а вiн посмiха║ться:
- Не бреши, - каже, - от не люблю лестощiв. Сам знаю, що у вас там на
пiвднi далеко смачнiшi ║... к, ║, у вас там i мусять бути кращi, нiж оцi.
Але для пiвночi, де ранiше люди взагалi яблука не бачили, i це вже
неабияке досягнення.
Прощаючись, поклав менi руку на плече, сто┐ть передi мною - рiдний,
добрий наставник.
- А ви зна║те, Братусь... вам буде важче, нiж менi.
- Чому, Iване Володимировичу?
- У вас на Укра┐нi культура садiвництва здавна висока, сортимент в
основному хороший, не те, що в пiвнiчних районах. Згодьтеся, що нiяке
полiпшувати легше, нiж полiпшувати хороше.
Я, зда║ться, розумiюся на жартах i сам люблю пожартувати. I то, звiсно,
жартував зi мною Мiчурiнi Обидва ми в той момент добре знали, кому з нас
легше, а кому важче. Бо найважче таки було йому, Iвану Володимировичу,
прокладати для всiх нас шлях.
Звичайно, дорога нам теж не килимами була вистеле" на. Куркулi та ┐хнi
пришийхвости нам i мишей на острiв напустили, i кору ночами на деревах
пiдрiзували, i оббрiхували Микиту на всiх перехрестях. Був у нас в тi роки
такий собi шашiль житомирський, клоп грушовий, скiльки вiн менi кровi
зiпсував... та цур йому! Потопчуся на ньому десь iншим разом, не тепер,
коли про нашi великi сади мова.
Не одразу ми посадили весь сад. Спочатку посадили ярус внизу, довкола
острова, площею в тридцять гектарiв. Через рiк, як цей прийнявся,
оперезали острiв другим, ширшим ярусом в сорок гектарiв. А вже на третiй
рiк осво┐ли решту, всю гористу частину острова. Сто двадцять га!
Так поступово, разом iз змiцненням колгоспу, розростався i наш сад,
пiдiймався ярус за ярусом все вище, доки не вибрались ми на саму гору.
А тепер? Що тут у травнi робиться, коли сад квiту║! Iдеш один кiлометр,
а довкола тебе ся║ i ся║ в усi кiнцi чарiвне бiлорожеве царство, iдеш
другий, а над тобою все виснуть i виснуть повнi запашнi суцвiття... А в
серпнi? На виноградниках по пiвпуда кетягiв на кожному кущi, в саду -
гiлля гнеться пiд плодами, мусимо пiдпирати. Пригнешся - низом купи
червоних шафранiв горять мiж деревами, випроста║шся - б'ють в очi сонячним
блиском кальвiлi, облiпивши крону до самого верхiв'я... У вiтряний день
ступити вам нiде - земля встелена стиглими плодами. Вiзьмеш яблуко в руку,
щоб подивитися, i таке воно перед тобою красиве, таке