"Герхард Гольц-Баумерт. Альфонс Циттенбаке (Повесть на украинском языке) " - читать интересную книгу автора

Вiдколи Чистун так образив тiтку Анну, минуло чимало часу. Бiльше
вiн нiчого не навчився. Тiльки те дурне слово затямив i промовляв його
саме тодi, коли це було вкрай небажано. Скiльки неприємностей мав я
через того Чистуна! I найприкрiше те, що всi думають, я зумисне навчив
папугу ображати людей. Та хiба ж доведеш, що ти цього не хотiв?
Помалу Чистун став зовсiм ручний. Вiн лiтав по кiмнатi, сiдав менi
на голову чи плече, скуб за вухо. Пiд час обiду Чистун сидiв на столi
i дзьобав з моєї тарiлки. Вiн розумiв також, коли його гукали. Свисну
двiчi, i Чистун уже тут як уродився - знає, що одержить ласий
шматочок.
Якось до нашого мiста приїхав цирк, i я пiшов подивитися. Все менi
дуже сподобалось. Особливо зацiкавили мене номери, що їх виконували
тварини. Слони робили стiйку на переднiх ногах. Леви плигали крiзь
обруч. Тюленi жонглювали м'ячами. Виступали також конi.
Вдома менi спало на думку: а чому немає циркових номерiв iз
смугастими папугами? Я подумав собi, що коли б пiшов туди з Чистуном
i показав, як вiн прилiтає на свист, по командi скубе за вухо чи
промовляє своє "дурний", то було б ой як цiкаво. А коли б там пояснили
менi, як навчити папугу iнших трюкiв, ми з ним, мабуть, змогли б
виступати в цирку. Хай навiть не в цирку, а де-небудь у пiонерськiй
кiмнатi чи на батькiвському вечорi. Подумав я, подумав i вирiшив таки
пiти з Чистуном до цирку.
Наступного ж дня випала слушна нагода. Як на те, мами не було
вдома, а то б вона не дозволила менi носитися з Чистуном по мiсту. В
картонну коробку з-пiд взуття я насипав трохи корму, посадив туди
Чистуна, замотав коробку рушником i пiшов до цирку. Але цирк був на
замку. Я оббiг навколо нього. Десь усерединi лунали голоси. Тодi я
просто перелiз через паркан i пiшов помiж фургонами до великого
намету. Але не встиг я зробити й кiлькох крокiв, як раптом хтось
схопив мене за комiр.
- Пустiть! - крикнув я i озирнувся. Але що це? Позаду стояв
слон! Вiн простяг свого довгого хобота i став дмухати на мене та
обмацувати моє обличчя'.
- Рятуйте! - заволав я, з переляку впустив коробку з Чистуном i
ну тiкати. Я кидався з одного закутка в iнший, аж поки наштовхнувся на
товстого чоловiка з чорною бородою. Згодом я довiдався, що то був сам
директор.
- Стiй! - гукнув вiн. - Куди так поспiшаєш?
- Я... слон... схопив хоботом... - заїкаючись, пробелькотiв я.
Директор усмiхнувся i запитав:
- Це Емiр так тебе налякав? Емiр хороший. То вiн просив у тебе
ласощiв.
Менi знову стало страшно.
А що, коли слон прийме коробку з Чистуном за ласощi i з'їсть?
- Але я... Чистуна... з'їсть...
Директор знов усмiхнувся, скубнув себе за бороду i сказав:
- Заспокойся. Добре, що ти прийшов. Зараз пiдемо на манеж i
потренуємося.
Я знову злякався. Звiдки цей чоловiк знає про мiй план? Раптом я
згадав, як тут, у цирку, виступав чарiвник. Може, то чарiвник розгадав