"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

його пiдстава, то iменно питання - до чого ма║ служити лiтература?
Найпершу вiдповiдь пода║ iсторiя всiх лiтератур: лiтература певного часу
повинна бути образом життя, працi, бесiди i думок того часу. Сесю формулу
в найчистiшiй формi бачимо переведену у росiйських реалiстiв школи
Писар║ва, у Решетникова, Островського, М. Успенського (не "Чепенського",
як прочитала редакцiя "Правди", так само, як торiк з Добролюбова зробили
Достолюбова). Се той, нелюбий ч. авторовi "ультрареалiзм", котрий, однако,
при всiй сво┐й однобiчностi зробив великий поворот у лiтературi росiйськiй
i навiяв у не┐ бiльше демократичного духу, бiльше охоти до пiзнавання
народу, нiж деiнде цiлi довгi перiоди iдеальних та сентиментальних
лiтератур. Але лiтература ма║ безперечно ще другi, важнiшi завдання для
свого часу i для того народу, серед котрого поста║. Вона повинна при всiм
реалiзмi в описуваннi також аналiзувати описуванi факти, виказувати ┐х
причини i ┐х конечнi наслiдки, ┐х повiльний зрiст i упадок. До тако┐
роботи не досить уже вправного ока, котре пiдглядить i опише найменшу
дрiбницю,- тут вже треба знання i науки, щоб умiти доглянути саму суть
факту, щоб умiти порядкувати i складати дрiбницi в цiлiсть не так, як кому
злюбиться, але по яснiм i твердiм науковiм методi. Така робота цiху║
найкраще всю нову реальну лiтературну школу, втягаючи в лiтературу i
психологiю, i медицину та патологiю, i педагогiю, i другi науки. Тота
наукова пiдкладка i аналiз становить iменно найбiльшу вартiсть се┐ ново┐
лiтератури проти усiх давнiшнiх, вона заповню║ довговiчну стiйнiсть творам
таких писателiв, як Дiккенс, Бальзак, Флобер, Золя, Доде, Турен║в,
Гончаров, Лев Толстой, Фрейтаг, Шпiльгаген i др. А яка цiль тако┐ роботи?
Цiль ┐┐, очевидячки, така: вказувати в самiм коренi добрi i злi боки
iснуючого порядку i витворювати з-помiж iнтелiгенцi┐ людей, готових
служити всею силою для пiддержання добрих i усунення злих бокiв життя,-
значить, зближувати iнтелiгенцiю з народом i загрiвати ┐┐ до служби його
добру. Без то┐ культурно┐ i поступово┐ цiлi, без то┐ научно┐ пiдкладки i
методу (про них у ч. автора "Нових прямувань" нема й згадки) лiтература
стане пустою забавкою iнтелiгенцi┐, нiкому нi до чого не потрiбною,
нiчийому добру не служачою, а пригiдною хiба для розривки багачам по
добрiм обiдi. Се завдання зрозумiли всi реалiсти, i тому-то письма ┐х
попри всiй реальностi i правдi усе виходять - глибоко тенденцiйнi, т. ║.
вони подають факти i образи з життя не отак собi, для того, що се факти,
але для того, що з них логiчно i конечно виходить такий i такий вивiд,- i
стараються тi факти без перекручування i натягання так угрупувати, щоб
вивiд сам складався в головi читателя, виходив природно i ясно i будив у
нiм самiм певнi чуття, певнi сили до дiлання в жаданiм напрямi.
- Га, то на такий спосiб лiтература ма║ бути тенденцiйна, парцiальна*!
Вона, котра повинна стояти понад партiями i пiдлягати одним тiльки чистим
i високим законам естетики! - Такi крики чую вже наперед з-посеред наших
"естетикiв-писальникiв". Але я "не устрашаюсь".
- Стiйте, добродi┐, - вiдповiдаю рiвнодушно. - Лiтература, стояча понад
партiями,- се тiльки ваш сон, се ваша фантазiя, але на дiлi тако┐
лiтератури не було нiколи. А вашi вiчнi закони естетики, се, шануючи день
святий i вас яко гречних,- старе смiття, котре супокiйне догнива║ на
смiтнику iсторi┐ i котре перегризають тiльки деякi платнi осли, лiтерати,
що пишуть на лiктi повiстi та фейлетони до нiмецьких та французьких газет.
У нас ║диний кодекс естетичний - життя. Що воно зв'яже, те й буде