"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Iван Франко.

Борислав смi║ться


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



Сонце досягало вже полудня. Годинник на ратушевiй вежi вибив швидко i
плачливо одинадцяту годину. Вiд громадки веселих, гарно повбираних
панiв-обивателiв дрогобицьких, що проходжувалися по плантах коло костела в
тiнi цвiтучих каштанiв, вiддiлився пан будовничий i, вимахуючи блискучою
паличкою, перейшов через улицю до робiтникiв, занятих при новорозпочатiй
будовi.
- Ну, що ж, майстер, - крикнув вiн, не доходя, - готовi ви вже раз?
- Все готово, прошу пана будовничого.
- Ну, то кажiть же вдарити даст!
- Добре, прошу пана! - вiдповiв майстер i, обертаючися до помiчника, що
стояв побiч нього i докiнчував обтiсувати величезну фундаментову брилу
попелiвського пiщаника, сказав: - Ану, Бенедю, тумане якийсь! Не чу║ш, що
пан будовничий кажуть раст бити?.. Живо!
Бенедьо Синиця кинув з рук оскарб i поспiшив сповнити майстрiв розказ.
Перескакуючи через розкидане кругом камiння, задихавшись i посинiвши з
натуги, вiн бiг, що було моцi в його тонких, мов скiпи, ногах, iд високому
паркановi. На парканi завiшена була на двох мотузках дошка, а побiч не┐ на
таких же мотузках висiли двi дерев'янi довбеньки, котрими бито о дошку. Се
був прилад, котрим давалось знак, коли починати або кiнчати роботу.
Бенедьо, добiгши до паркана, хопив довбеньки в обi руки i з усе┐ сили
загримав ними о дошку.
"Капать! калать! калать!" - роздалося радiсне, голосне гавкання
"дерев'яно┐ суки". Так муляри звали образово сесь прилад. "Калать! калать!
калать!" - гримотiв Бенедьо без упину, всмiхаючись до дошки, котру так
немилосердно катував. А всi муляри, занятi кругом на широкiм плацу: хто
тесанням камiння на фундаменти, хто гашенням вапна в двох глибоких
чотиригранних вапнярках, усi копатiльники, що копали ями пiд пiдвалини,
теслi, що взадi, мов жовни, цюкали, обтiсуючи здоровеннi ялицi та дубове
дилиння, трачi, що рiзали тертицi ручними пилами, цеглярi, що складали в
стоси свiжо привезену цеглу, - весь той рiзнородний робучий люд, що
снувався, мов мурашки, по плацу, двигаючи, цюкаючи, хитаючись, стогнучи,
потираючи руки, жартуючи та регочучись, - усi зупинилися i перестали
робити, мов величезна, стораменна машина, котру одно подавления крючка
нараз спинить в ┐┐ скаженiм ходi.