"Олександр Довженко. Земля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

млi║, тиша в душi, i тобi ще неповних дев'ятнадцять рокiв, i ти почува║ш,
що й "вона" з грабельками десь поруч з тобою, а пiд босими ногами i в
тебе, i в не┐ тепла земля, укочена колесами, втоптана копитами, вкрита
м'яким, як пух, теплим пилом чи нiжною грязюкою, що так при║мно лоскоче
мiж пальцями. I слова самi спiваються:

Гуляй, гуляй, молода дiвчино,
Я проведу додому!..

Iдеш отак у доброму косарськiм товариствi i бачиш, iдучи, й вечiрн║
небо, i ясну зорю, i ┐┐ з грабельками на округлому дiвочому плечi.
Iдеш, i слуха║ш, i чу║ш рiдну землю, що году║ тебе не тiльки хлiбом i
медом, а й думками, пiснями i звичаями, i не тiльки году║ й ростить, а й
прийме колись до свого матернього лона, як прийняла прадiдiв сво┐х i дiда
пiд яблунею.
Але не будемо 'обтяжувати сюжет навiть дорогими серцю вставними сценами
i рушимо швидше за плином подiй, бо вони, зда║ться, вже розпочались.

II

За дiдовим тином крешуть блискавицi. За дiдовим тином буря дуби
виверта║ з корiнням, грiм розпанаху║ тишу. Чути плач i одчайдушнi вигуки.
Це Архип Бiлоконь рве на собi сорочку, хапа║ться за кучеряву голову.
Розпач душить Бiлоконя й ненависть така, аж хата стугонить i сiни.
Жiнка, три дочки, баба - все тужить-голосить. Виють пси. Навiть конi,
чуючи лихе, хропуть i басують у стайнi.
Кому погрожу║ Бiлоконь, скрегочучи зубами край вiкна?
I два сусiди чи брати, i старий панотець Герасим - чого ┐м треба в
Бiлоконевiй хатi?
Звiдки цей страх?
Що трапилось?
Отак живе собi село мало не споконвiку, притулившись десь попiд горою
край тихо┐ затоки, працю║, плодиться, оре-сi║, году║ хлiбом свiт, спiва║,
смi║ться, плаче, помира║ - тихо, немовби в озерi. Зате вже як ско┐ться
щось, то вже таке, що й не вигада║ш, i в снi не виспиться, i нiде в свiтi
не натрапиш, i не збагнеш вiдразу - що воно, звiдки, чому й до чого. Довго
потiм гудуть - не вгавають балачки очевидцiв, спогади свiдкiв, перекази
старих брехунiв, i вже не добрать тодi - так воно було чи не так i чи було
справдi, чи тiльки примарилось Архиповi Бiлоконю.
Нi, не примарилось. Прийшло воно i ║. Нова сила речей постала з
революцiйного ладу з такою незаперечнiстю, як свiт поста║ з свiту.
Жовтнева соцiалiстична революцiя наближалась до села з прапором
колективiзацi┐.
Тiльки не зрозумiти цього Архиповi Бiлоконю, поки й не повезуть його,
лихого й темного поборника земельного шмата, в iншi кра┐, поки не замовкне
вiн навiки десь i не лишиться на землi не те що звання його - слiду не
лишиться.
Недаром у дворi так тужать пси свою собачу тугу. I сум сто┐ть недаром.
Рахунки на землi почали зводити по Марксу за столiття.
Тяжко Архиповi Бiлоконю! Чи ж вiн не трудився? Ой, аж у горлi пересохло