"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора 1945 рiк
15/11 [19]45 //Незмiрний, неприступний розумiнню захiдно┐ людини гнiв одних... Незмiрний, неприступний розумiнню старо┐ захiдно┐ душi всеперемагаючий гнiв слов'янина зiткнувся на рубежах тисячолiть з холодним методом злочинного германця i, скоряючись уже не тiльки рукам полководцiв, а нiби самому iнстинкту життя... (Пропуск у записках), тут бились вороги, здавалось, па тисячу лiт вперед, так не жалiли життя i добра. Тут у розжарених небачених тиглях виплавлялася iсторiя нового свiту... Свiт огидний i страшний. Планетарне безумство цiлком очевидне, коли дивлюсь пiдряд коробок двадцять хронiки-кiно, нiмецько┐, нашо┐, англiйсько┐ i американсько┐. Все як на долонi. Вся розтерзана, споганена земля... 24 / II [19]45 //Радянський народ весь вихований у прагненнi подвигу. I все його життя, не вiдоме i не зрозумiле нiяким iноземцям i глибоко приховане вiд них, - це життя подвижникiв, що проходило саме в спрямованостi подвижництва. Чверть столiття цього життя, сповненого подiй, безприкладних злигоднiв i обмежень во iм'я всесвiтнього щастя, були нiби пiдготовкою до велетенського подвигу, який потряс на довгi вiки весь свiт. - "Чому ви перемогли? У нас в Америцi думають усi: тому що у вас кожен такий бiдний, що йому нiчого втрачати i тому не шкода розлучатися з життям" (мiс Чiнтер). "Дорога моя, любима мама. На мо║му бойовому рахунку вже п'ятнадцять фашистiв. Так що тепер уже якщо мене i вб'ють - не шкода..." - з листа бiйця. Розiйшлись поняття про щастя. Щастя Спарти i Афiн.// 28 / III [19]45 Дивився випуск "Од Вiсли до Одера". к сцени бо┐в у Познанi величнi. Полоненi нiмцi на вулицях, де ┐х б'ють люде, як собак, чим попало. Се картина епохи потрясаюча, як потрясаючi й величезнi натовпи розстрiляних нiмцями в'язнiв у дворi тюрми. Знову женуть полонених, що залишились пiсля нечуваних бо┐в у Цитаделi. Багато старих, багато ранених... 141IV [19]45 Сьогоднi п'ятнадцятi роковини смертi найбiльшого поета нашо┐ доби Володимира Маяковського. Як сумно згадувати, що найбiльший поет нашо┐ епохи покинув нашу епоху. Пригадую, напередоднi самогубства ми сидiли з ним у садочку Дома Герцена обидва в тяжкому душевному станi, я з приводу звiрювань, учинених у вiдношенню до мо║┐ "Землi", вiн - знесилений раппiвсько-спекулянтсько-людожорськими бездарами i пройдами. "Заходьте завтра до мене вдень, давайте порадимось, може, нам удасться створити хоч невеличку групу творцiв на захист мистецтва, бо те, що дi║ться навколо, - се нестерпне, неможливе". Я обiцяв прийти i потиснув востанн║ йото |
|
|