"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вiйни, в немазанiй хатi: син повернувся в старiй потертiй шинелi на нових
милицях.
- Iнвалiд я,батьку!
_Батько_. Бачу. Обмiркувати треба цю справу.
_Син_._ _Яку!
_Батько_. Справдi-бо, синку, iнвалiд ти. Тепер вже ти не просто людина,
а людина безнога.
_Син_. Точно.
_Батько_. А безногiсть це дуже делiкатна й непроста штука.
_Мати_. Калiка нещасний!..
_Син_. Ви менi, батьку, лекцiй не читайте.
_Батько_. Я не читаю. Сам бачу, що одно┐ ноги нема. Болить?
_Син_. Уночi. Прокинусь, лап! - пусто, а-ай!
_Мати_. Ой горенько!
_Батько_. Не плач, наплачешся.
_Мати_. Камiнь!
_Батько_. Помовч. Iнвалiди, сину, рiзнi, як i все на свiтi. Однi вiд
геройства, iншi по случаю, а ще iншi вiд неакуратностi. На те вiйна. к
навiть iнвалiднiсть вiд боягузтва й вiд горiлки ║.
_Син_. Не злiть мене, батьку, я в атаку йшов! Зрозумiли?
_Батько_. Тепер однаково, - в атаку, не в атаку. Вiйна кiнча║ться.
_Син_. Це Б║лгородська дуга! Зрозумiв? _(Постукав по тлилицi)._
_Батько_. Хай буде дуга. Тiльки ти ┐┐ поменш виставляй, щоб людям на
тебе не було незручно дивитись.
_Син_. Тобто як це так?
_Батько_. А так, що не обтяжуй людей. Людям i без тво║┐ дуги важко,
синку.
_Син_. Ну, спасибi, тату! Он якi люди!
_Батько_. Люди як люди. У кожного своя бiда. Так що подякуй долi та й
кульгай собi делiкатно, не пияч, не горлай та утримуйся вiд брехень. Чому?
Тому що вiд поранення до брехнi - раз плюнути! По собi знаю. А балакати
почнеш годiв через десять, як воно вже там було не було. I буде тобi й
шана, й повага... А певно, горе, що тут казати.
_Мати_. Яке горе? Живий повернувся! Щастя!
_Батько_. Мовчи вже з сво┐м щастям. Щастя, щастя! Вiтчизна мало не
загибла, - треба ж кров проливати!
До мало┐ пiдслiпувато┐ хатини край села пiд'┐здить на вiлiсi генерал i
два полковники. З подивом поглядаючи навколо, заходять у хату,
_Дiд_. Це ти, Опанасе?
_Генерал_. Я, дiду.
_Дiд_. А це?
_Полковник авiацi┐_. А це ми - Володимир та Максим. Невже не впiзнали?
_Генерал_. Яка мала хата. Дивно!
_Полковник _Володимир. Дивно. Пригаду║ш? Боже мiй!
_Полковник Максим_. Так. Адже вона була велика?
_Дiд_. Розкажiть же, онуки, звiдки ви?, Живi чи вбитi? Чи вже сам я
помер? I вже душа моя говорить з вами. Чи як же менi думати, прости
господи?
_Генерал_. Живiсiнькi, дiду!
_Полковник_. Ми авiацiя. Важкi бомбардувальники. Прольотом.