"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Генерал Глазунов якусь мить помовчав. Вiн дивився на сержанта
батькiвським поглядом. Був засмучений i тривожний. - Iди, солдате. Виконуй
свiй обов'язок, - сказав вiн тихо, як рiдному сину.
Не наша справа описувати в подробицях, де саме це вiдбувалось i перед
яким наступом. Таке й подiбне до цього дiялось скрiзь, де захищали життя й
честь Батькiвщини великi радянськi люди, вихованi для мирно┐ працi.
Сержант Орлюк повз у снiгу в бiлому халатi, а за ним бiлими грудками
поволi просувались його гвардiйцi. Буря йшла зi сходу.
Перший гвардi║ць:
- Кришка менi зараз чи нi? Кришка менi зараз чи нi? Нi! Я дуже молодий,
i менi властиво бiльш думати про смерть ворога. Взагалi, я можу думати
тiльки про гарне щось, i сон менi гарний приснився... Ага, правiше. ксть,
правiше, так... Тiльки про гарне... Я вби ваю ┐х, це так. Це я уявляю собi
точно... Дивлюсь на годинник: дванадцять нуль-нуль. З Новим роком,
громадяни всього свiту! З новим щастям!
(Це думки гвардiйцiв. Слова промовлятимуть диктори. Самi ж гвардiйцi
мовчки повзтимуть до сво║┐ мети. -_Прим. автора_)
Другий гвардi║ць:
- Я не доповзу, звичайно, до Берлiна, брати й сестри. Це дуже далеко.
Де я, де Берлiн. Подивiться на глобус. Ну, та чорт з ним. Я не про це
думаю, не про смерть мiльйонiв мо┐х братiв i ворогiв. Берлiна нема для
мене. к оцей от населений пункт... Ось вiн зараз...
Буря йшла зi сходу. Снiжна хуртовина розгулялася по всьому, здавалось,
свiту. Все живе залягло, заховалося в землю, в лiгва, в житла.
Третiй гвардi║ць:
- Страшно менi. В головi нi думок, нi почуттiв. Я нiби розтанув, i
холод розповза║ться в мене по кишках. Та я перемагаю страх, бо я хоробра
людина. I сержант в мене попереду хоробрий душогуб, Орлюк, чума б його
забрала. Нi, я подолаю все на свiтi присягою сво║ю. Все одно. Прощайте,
брати й сестри, буду орудувати. На випадок загибелi сержанта приймаю
командування.
Четвертий гвардi║ць:
- Пишуть. Написати можна все. Щастя померти в бою. Яке щастя? Не треба
менi такого щастя! Ти менi махорки дай, скiльки душа моя потребу║. Без
махорки я не во┐н, розтуди твою Гiтлера, Герiнга, Геббельса, Рiббентропа i
весь свiтовий фашизм... Або горiлки дають - сто грамiв! Хiба це дiло! Ти
менi дай ┐┐ раз на три днi, але щоб я почував. А тут мете, прости господи.
Хоч би вже поранили чи чорти його маму знають. Ну, де ти тут, фашистська
наволоч, де?
Орлюк:
- Вiтре, вiтре, солдатське щастя, заступи мене перед ворогом заметiллю
сво║ю! Трудний i страшний повзу я до ненависно┐ мети, так чи нi, так чи
нi? Так! Посуваюсь точно. I взагалi - так, нi пера нi пуху... Приготуйсь!
_(Пошепки)._ За Батькiвщину! Благословiть, мамо... Тихо...
Кинувся Орлюк на вартового фашиста й беззвучно
всадив ножа йому мiж лопатки. Метнулись гвардiйцi в Iмлi й зникли в
ворожих землянках. Завила хуга.
А його матiнка випроводжала, Випроводжала,научала;
Ой ти мiй синку, мiй Iваночку, Поперед вiйська не вихвачуйся, Позаду
вiйська не зоставайся. Держися вiйська та все середнього, Та за товариша