"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хати. Радий тебе бачити. Так, кажеш, утiк з Укра┐ни?
- Утiк, - розвiв Павлюк руками. - Тiльки не з Укра┐ни, пане кошовий, а
вiд клято┐ шляхти, най би i слiд ┐┐ запав! Несила бiльше служити душогубам
свого народу. Швидше вовком згоджуся вити.
- Ех, сотнику, - похитав бiлою головою кошовий. - Чи ж не я тебе прохав
вдавати з себе ревного служаку, а тим часом ре║стровцiв та посполитих
докупи гуртувати.
- Не так сталося, як гадалося, пане кошовий, - з жалем мовив Павлюк. -
Ми вже з гетьманом ре║стрового вiйська Василем Томиленком почали було до
та║много повстання готуватися, та...
- Запроданцi продали? - швидко запитав Сулима.
- Продали, - зiтхнув Павлюк. - Гетьман Томиленко вже й унiверсали
полковникам розiслав, щоб запасалися харчами та порохом, дехто й
готувався. А ось переяславський полковник Сава Кононович з гетьманським
унiверсалом подався у Бар до коронного гетьмана. Щось там нашепотiв
Кон║цпольському, i пiшло... Хоча доказiв проти Томиленка i не було, але
булаву в нього забрали i передали ┐┐ тiй продажнiй шкурi, Кононовичу. А
служити пiд орудою запроданця в мене не було сил. Захопив я з собою сотню
- i гайда до вас. А на Укра┐ну я ще повернуся, щоб продовжити справу
великих отаманiв Косинського, Наливайка, Тараса Трясила.
- Бог тобi в помiч, - кошовий поставив на стiл карафку i три срiбнi
келишки. - Нумо, вип'║мо за твiй при┐зд. I за ту пожежу, котру ви, сини
мо┐, роздмуха║те на всю Укра┐ну. I пиймо до дна, на днi добрi днi i добра
година!
- Щоб не було ворогам добра! - гаряче мовив Павлюк.
- Щоб Укра┐на була вiльною птицею у вiльному небi! - вигукнув Сулима.
Випили, гомонiли...
- То задумка наша така, пане кошовий, - дiлився сво┐ми думками Сулима.
- Зруйну║мо Кодак, викишка║мо панiв з порогiв i дамо Павлюку кiлька тисяч
запорожцiв для початку. Хай веде ┐х на Вкра┐ну.
- Пiсля Кодака пiдемо до Черкас! - твердо сказав Павлюк. - Замок там
багатий, чимало армат, великi запаси пороху, свинцю та куль. Захопивши
черкаський замок, розiшлемо по мiстах i селах Укра┐ни повстанськi
унiверсали. Люд звiдусiль потече до нас. Зараз Укра┐на - що бочка з
порохом. Вже збираються по лiсах загони, палять панськi ма║тки. Але
потрiбна iскра. Одна лише iскра!
- Святе дiло задумали, - мовив кошовий. - Починайте з Кодака i летiть
на Укра┐ну!
Вже коли виходили, Сулима затримався в дверях.
- Пане кошовий, там бiля ганебного стовпа дво║ козакiв...
- Ти хотiв сказати, пане отаман, злодi┐в? - сердито перебив його
кошовий. - Були вони козаками!
- Але вони можуть вдруге ними стати! - запально вигукнув Сулима. -
Вiддайте ┐х менi.
- Вони мусять понести ту кару, яку заслужили, - холодно мовив кошовий.
- Щоб iншi честi не губили i звання святого козацького. Щоб лицарями були,
а не злодюгами!
- Це так, - погодився Сулима, - вони заслужили сувору кару. Але ж ┐х
заб'ють на смерть. Лiпше я заберу невдах з собою, хай бiля Кодака кров'ю
змиють вину. Загинуть, так з честю, живi лишаться - людьми стануть.