3

Салтан Газі-бей з двома маленькими синами-близнюками на руках вихором проскакав на змиленому коні вузькою вулицею Бахчисарая, на ходу гукаючи: «Козаки! Козаки!»

Перед брамою ханського палацу, на кам'яному містку, під яким дзюркотів каламутний потік, осадив коня: ханські нукери довгими списами перегородили йому дорогу.

– Козаки! В Ак-Мечеті козаки! – прохрипів салтан. – Швидше до хана! Бийте на сполох!.. Незабаром вони будуть тут!

Нукери посіріли від страху. Один з них хутко відчинив браму, а другий заходився щосили гатити залізним келепом у велике мідне било.

Бахчисарай загудів, як стривожений вулик. Вузькі вулички враз наповнилися переляканими людьми.

Салтан в'їхав у двір ханського палацу. Страшне слово – козаки! – миттю облетіло всі закапелки і підняло на ноги і старих і малих.

З другого поверху, по сходах дерев'яної галереї, прудко збіг у золотистому шовковому халаті хан Мюрад-Гірей. Побачивши запиленого вершника на мокрому від поту коні, кинувся до нього.

– Що? – видихнув перелякано.

– Великий хане, козаки!

– Де?

– Перейшли Альму і ось-ось будуть тут! Я ледве випорснув з їхніх рук! Всі мої загинули…

– О аллах!

– Великий хане, дорога кожна мить! Не гайся! Мюрад-Гірей глянув округленими від жаху очима на нукерів.

– Коней! – закричав верескливим голосом. – Коней! Посадіть всю мою родину на коней – і в ліси! На Яйлу! Швидше!

Йому підвели гнідого рисака. Не чекаючи, поки інші члени сім'ї зберуться й сядуть на коней, він скочив у сідло і м'якими, обшитими атласом кімнатними чириками хутко пірнув у стремена. Рвонув поводи. Пригнувшись, шпарко помчав, охоплений жахом.

Лопотів на вітрі золотистими полами розкішній халат. Блищала проти сонця спітніла голена голова. Хмара куряви здіймалася з-під копит ханського коня.

Без зброї, без шапки, голомозий, у барвистих шовкових шароварах і такому ж халаті, Мюрад-Гірей скидався зараз не на грізного хана-воїна, перед яким тремтів увесь Крим, а на брезклого підстаркуватого купця з Кафи чи Гезлева.

Перелякані жителі містечка шарахалися перед його конем під кам'яні загорожі. Слідом за ханом мчали нукери, ханські жінки, сини і дочки. Тупіт копит, крики, хмара куряви і пір'я з розтоптаних копитами гусей – усе це нагонило ще більше жаху на бахчисарайських обивателів, на яких звістка про напад козаків, звалилась як сніг на голову.

З усіх боків чулися крики:

– Козаки!

– Урус-шайтан!

– О вай-вай, горе нам, правовірні!

– О аллах!

Люди металися мов божевільні. Кричали. Плакали. Благали ханських воїнів не залишати їх напризволяще. Але ніхто нікого не слухав. Сліпий тваринний жах гнав хана, його численну родину і двірцеву варту геть з Бахчисарая. Швидше туди – до лісів, що темно-зеленими хмарами залягли по узгір'ях і глибоких долинах! На Яйлу, а там – до моря, де завжди напоготові стоять ханські кораблі!

Не встигли останні втікачі сховатися в лісі, як з протилежного боку, на півночі, знялася курява – то мчали передові загони запорожців. Частина їх повернула ліворуч, у вузьку улоговину, де причаївся Бахчисарай, а чималий загін, помітивши втікачів погнав прямо на південь, на Яйлу.

– Нас переслідують! Нас наздоганяють! Горе нам! – закричали ханські жінки і діти.

Хан скреготнув від безсилої люті зубами. Страх і сором переповнили його серце. Як трапилося, що перекопський бей завчасно не повідомив його про небезпеку? Чи козаки винищили до ноги залогу Перекопу? О великий аллах! Тепер Урус-шайтан затопить своїми воїнами весь Крим і проллє море крові правовірних! Як же ти допустив до цього, о великий аллах!

Хан глянув на свій розшитий халат, на м'які чирики – і сором з новою силою пронизав його серце. На кого він схожий? Як на-сміхатиметься з нього султан Магомет, коли його вивідачі котрі запрудили весь Крим, донесуть йому про ганебну втечу хана.

Однак роздумувати було ніколи. За півгодини козаки будуть тут!

– Вперед! – гукнув хан і перший прудко помчав на Яйлу. Пізно ввечері дістався до Ялти і, кинувши поводи слугам, збіг по трапу на галеру. Тільки тут відчув себе в безпеці і трохи заспокоївся. Кожної миті галера могла відчалити од берега і вийти у відкрите море, де вже ніхто не зможе наздогнати її. Але після недовгих роздумів хан скасував свій наказ відчалювати і вирішив заночувати в ялтинській бухті.

Поволі до нього поверталася здатність тверезо мислити. Страх за власне життя зник, і він почав думати про те, як зібрати військо щоб дати Сіркові відсіч. Переодягнувшись у військовий одяг, причепивши до боку шаблю, а за пояс застромивши пістолі він знову відчув себе ханом, а не втікачем і його голос, коли він почав віддавати нукерам накази, набув колишньої сили і впевненості.

– Спасибі тобі, Газі-бей, за вчасне попередження! Ти врятував нас усіх, – поблажливо поплескав Мюрад-Гірей по плечу стомленого і прибитого горем салтана. – Про твоїх діток потурбуються. А ти зараз, незважаючи на втому, скачи в Алушту, піднімай людей. Хай усі, хто має коня і шаблю, їде на Яйлу! Звідси ми ударимо по козаках! Нехай алуштинський бей розішле гінців по узбережжю аж до Кафи з моїм наказом збиратися на Яйлі а сам завтра опівдні прибуде з військом до витоку Салгіру. Звідти долиною – ми підемо на північ і погромимо мерзенних гяурів!

До пізньою вечора хан розсилав у всі боки гінців і вивідачів і тільки далеко за північ, вкрай знесилений, зайшов до себе в каюту і важко впав на широку, застелену розкішним барвистим килимом тахту.