"Борис Антоненко-Давидович. Слово матерi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

До нашого мiста при┐хав з Орловсько┐ губернi┐ новий земський начальник.
За тих часiв це було неабияке цабе - дворянин, помiщик, один iз перших на
весь повiт аристократiв. Посерединi навчального року в сьомому класi до
мене на парту посадили його сина, Анемподиста Кузьмiна-Карава║ва.
Я б не сказав, що цей юнак був зарозумiлий чванько, як то часто бувало
мiж людьми його породи, та й гнути кирпу йому не було чого. До науки вiн
був не дуже кмiтливий, а тут пере┐зд на нове мiсце, нова гiмназiя, новi
вимоги, багато пропущено часу. Одне слово, вiн дуже вiдставав вiд нас i,
щоб не лишитись на другий рiк у класi, йому треба було багато
надолужувати. Самi обставини звели його зi мною. 1 вiн раз у раз звертався
до мене по допомогу. Йому слiд би бути навiть не в гiмназi┐, а десь у
кадетському корпусi, де вчились самi дворяни, та його батько вважав себе
за лiберала i не вiддав туди сина, хоч за кадетський корпус була
Анемподистова мати, пишна, гордовита панi, та й сам Анемподист. Вiн мрiяв
пiсля гiмназi┐ одразу податись до кавалерiйського училища, щоб стати коли
не лейб-гусаром, то кавалергардом. Вiн мало цiкавився лiтературою, з яко┐
йому iмпонував тiльки лермонтовський Печорiн, погано знав iсторiю, з яко┐
любив тiльки походи Наполеона й перемоги крмолова на Кавказi, але зате
йому були вiдомi назви й мундири всiх полкiв гвардi┐, знався на породистих
конях i мисливських собаках, добре танцював навiть мазурку й умiв грати в
преферанс.
Вiн був убраний у формений, але дорогого сукна костюм з крохмальним
бiлим комiрцем пiд сiрою блузою i носив добре пошиту касторову, як у
офiцерiв, шинелю. Мов Базаров з Iнсаровим наганяли на нього нудьгу, але
самим мною вiн зацiкавився не тiльки тому, щб в мене можна було списати
домашн║ завдання з алгебри чи геометрi┐, дiстати характеристику геро┐в з
"словесностi", але я мiг бути й добрим провiдником по недалеких рiчках та
озерах, знав, де водяться дикi качки або де можна ловити щук на блешню.
Мене теж не могли не зацiкавити акварiум, кра║види Карлсбада й
Баден-Бадена, де Анемподист устиг уже побувати з батьками та сестрами на
курортах, а головне - справжня мисливська рушниця-двостволка з усiм
мисливським риштунком.
Наступного лiта ми по┐демо вдвох на полювання за мiсто. Я показуватиму,
де качки та бекаси водяться, Анемподист стрiлятиме. Ну, звiсно, вiн дасть
пострiляти й менi. А тепер ми б могли повправлятись, стрiляючи в що-небудь
з маленько┐ рушнички "монте-крiсто", яка теж у нього ║.
Все це була велика спокуса, але я не зважувався скористатись з
неодноразових запрошень Анемподиста i прийти самому до його великопанських
поко┐в. Я все ж успадкував од батька його гордiсть, i мене стримувала
думка про те, яким приниженим i нужденним виглядатиму я серед багато┐
обстановки Кузьмiних-Карава║вих у сво║му потертому, старому костюмчику, в
залатаних ботинках.
Та одно┐ травнево┐ суботи, коли ми з Анемподистом вийшли з гiмназi┐
пiсля останнього уроку, по вулицi про┐хав i спинився неподалеку нас
розкiшний фаетон, запряжений парою рисакiв, i хтось зсередини фаетона
крикнув:
- Анемподисте, сiдай!
В гiмназi┐ багато говорили - хто пiдлесливо, хто заздро - про
Анемподистового батька Миколу Миколайовича Кузьмiна-Карава║ва, який мав у
мiстi великий вплив, але я його досi не бачив. Зараз я збагнув, що це був