"Історiя християнства в Україні" - читать интересную книгу автора (Володимир Чос)

ПЕЧЕРСЬКИЙ МОНАСТИР

Коли Київським митрополитом став Іларіон, його печера на Дніпровій кручі опустіла… Але не надовго! Скоро в ній оселився монах Антоній. Там, в постійній молитві і строгому пості (їв лише сухий хліб, та і то через день), звершував свій подвиг віри. Біля Антонія стали збиратися люди, які шукали строгого життя для тіснішого єднання з Богом. Коли монахів було дванадцять, вони викопали кілька печер–келій і простору печеру–церкву.

Щоб не відволікатися на побутову суєту, Антоній призначив замість себе ігуменом (настоятелем) Варлаама, а сам усамітнився в окремій печері, яку не полишав тридцять років, аж доки не почив у Бозі. Чутка про Антонія дійшла й до вух князя і він не раз приходив до святого старця. На прохання чорноризців, князь Ізяслав подарував їм усю гору.

Отож, ченці жили в печерах, а тому і монастир називався Печерським. А першим храмом монастиря побудованим на поверхні стала церква Богородиці. Історія її зведення надзвичайно цікава. Почну здалеку. В землі Варязькій був князь Африкан. Він зробив великий дерев'яний хрест і на ньому зобразив подобу Христа заввишки ліктів із десять. Віддаючи шану образу цьому, князь возложив на стегна Ісуса пояс вагою у п'ятдесят гривнів золота, а на голову вінець золотий. Коли ж Африкан помер, його брат прибрав до рук його землі, а княжого сина Шамона прогнав геть. Тікаючи, хлопець підбіг до хреста, щоб взяти пояс з Ісуса і вінець із голови Його. І почув тоді голос від образу:

— Ніколи не клади цього вінця на свою голову, а неси його на місце, йому вготоване, де преподобний Феодосій зведе церкву во ім'я Матері Моєї. Віддай його в руки Феодосію, щоб він повісив його над Моїм жертовником.

Від несподіванки Шимон упав і якийсь час лежав, неначе мертвий. Коли отямився, то схопив пояс і вінець й помчав на пристань, щоб сісти на який–небудь корабель. Потрапив на судно, що пливло на Русь. Під час плавання почався сильний шторм, що був ладен потопити судно. Злякавшись за своє життя Шимон почав кричати:

— Господи, прости мене! Я помираю тепер через цей пояс, бо зняв його з чесного Твого й людиноподібного образу.

І раптом серед грозових хмар побачив він церкву і почув голос із неба:

— Ось церква, яку збудує преподобний Феодосій во ім'я Божої Матері. Ти бачиш її обсяжність і висоту: якщо розміряти її тим золотим поясом, то в ширину вона буде двадцять поясів, а в довжину — тридцять, висота стін разом із верхом — п'ятдесят. У цій церкві ти й лежатимеш.

Буря стихла і корабель благополучно пристав до нашого берега. Шимон вступив до війська князя Ізяслава, де зажив значної слави.

У 1068 році напали на нашу землю половці. Вирушаючи в похід проти загарбника, Ізяслав прийшов з військом (у якому був і Шимон) до Антонія просити благословення. Після спільної молитви Антоній сказав сумне пророцтво, що багато їх загине у битві з чужинцями. Почувши такі слова Шимон упав на коліна і почав просити підказати, як уберегтися йому від такої біди.

— Сину мій! — відповів Антоній. — Багато загине від вістря меча, і коли втікатимете ви від ворогів ваших, будуть вас топтати, заподіювати вам рани, топити в воді. Але ти врятуєшся, і покладуть тебе в церкві, яку тут буде зведено.

Так усе і сталося. Лежав Шимон на полі бою поранений, скривавлений. Раптом побачив на небі серед хмар велику церкву (саме ту, що бачив під час шторму!). З останніх сил почав він шепотіти молитву:

— Господи! Вибав мене од гіркої смерті молитвами Твоєї Матері і святих Антонія і Феодосія!

І тієї ж миті отримав зцілення від усіх ран своїх і встав цілим і здоровим. Діставшись до Києва Шимон розповів Антонію про чудо, яке сталося з ним і про бачену церкву. І віддав золотий пояс і вінець блаженному Антонію. Старець прославив Бога за це і мовив:

— Сину мій! Віднині не будеш ти називатися Шимоном, але Симон буде твоє ім'я.

І покликавши Феодосія, продовжив:

— Ось, Симон, той, хто церкву побудує.

І віддав Феодосію пояс і вінець. І велику любов мав Симон до святого Феодосія і давав великі кошти на впорядкування монастиря.

А невдовзі після того, прийшли до блаженних Антонія і Феодосія чотири зодчих з Константинополя. Вони розповіли, як однієї ночі явилася їм Божа Мати і сказала:

— Хочу Я побудувати для Себе церкву на Русі, в Києві, і отож велю вам це зробити… Я Сама прийду подивитися на церкву і в ній жити буду… Богородицина церква буде.

Потім Богородиця дала чоловікам мощі святих мучеників: Артемія й Полієвкта, Леонтія, Акакія, Арефи, Якова, Феодора, наказавши покласти їх у підвалини церкви, та ікону.

Після такої розповіді було твердо вирішено будувати церкву. Але де? В якому точно місці?

Антоній сказав:

— Будемо молитися три дні, і Господь покаже нам місце.

І в першу ніч, коли він молився, з'явився йому Господь і сказав:

— Знайшов ти благодать переді Мною.

Антоній вигукнув:

— Господи! Якщо я знайшов благодать перед Тобою, нехай буде вся земля в росі, а місце, яке Тобі угодно освятити, нехай буде сухим!

Наступного дня побачили, що роса не покрила одну ділянку землі. Другої ночі знову молився Антоній і казав:

— Господи! Нехай уся земля буде сухою, а на місці святому — роса.

На ранок побачили, що так усе і є. І помолившись, виміряли золотим поясом довжину й ширину майбутньої церкви. Антоній, здійнявши руки до неба, сказав голосно:

— Послухай мене, Господи, послухай мене, познач мені місце вогнем! Нехай зрозуміють усі, що воно Тобі угодне.

І впав вогонь з неба і спалив дерева й терня й росу злизав, проклав долину, схожу на глибокий рів.

Того ж 1073 року і було закладено церкву. Сам князь Ізяслав поклав перші камені фундаменту і дав сто гривень золотом на будівництво.

І звели церкву велику і прикрасили її іконами гарними. А також келій багато побудували і весь монастир огорожею обнесли. А так як доти монахи жили в печерах, то за монастирем закріпилася назва Києво–Печерський.

Але чи то від заздрості, чи ще чомусь, та задумав Ізяслав заснувати ще один монастир (на ім'я святого Димитрія), який би затьмарив монастир Печерський. На будівництво фінансів не шкодувалося — уділяв і князь, і бояри. Ізяслав навіть зумів переманити Варлаама і призначив його настоятелем. Та сказано в Писанні: “Не робіть нічого підступом або з чванливості” (Фил. 2.3). І новий монастир швидко зачах, а Печерський продовжував розквітати, бо будувався не сріблом та золотом, а невтомною молитвою, постом і працею.

Коли ігуменом був Феодосій, то монахів налічувалося близько ста. Феодосій справедливо вважав, що користі буде більше, коли життя монастиря підпорядковуватиметься чітким, справедливим правилам. В той час новим митрополитом був призначений Георгій (знову візантієць). З ним приїхав монах Михаїл, який запропонував Феодосію монастирський устав Візантії. Устав прижився у Печерському монастирі і його почали запроваджувати і по всіх інших монастирях України.

Києво–Печерський монастир подарував Україні 119 святих, які і сьогодні стоячи перед Господом моляться за нас.