"Портрет Дорiана Грея" - читать интересную книгу автора (Оскар Уальд)- Розумієш, Гаррі, Доріан Ґрей для мене просто збудник у творчості. Ти, можливо, не побачиш у ньому нічого. Я бачу в ньому все. Адже ж якраз найбільше він присутній у моїх творах тоді, коли не його я зображую на полотні. Яж казав тобі - Доріанів образ наче відкриває переді мною нову манеру малювання. Його я знаходжу у вигинах певних ліній, у чарівності й ніжності певних кольорів. Оце й усе. - Тоді чого ж ти не хочеш виставляти його портрета? - спитав лорд Генрі. - Та того, що в цьому портреті мимоволі відбилося моє... ну, сказати б, мистецьке обожнення образу Доріана. Певна річ, він нічого цього не знає і не знатиме - я зовсім не кваплюся говорити йому про це. Але люди могли б угадати правду, а я не збираюсь оголювати душу перед їхніми хтивими очима. Я ніколи не покладу своє серце їм під мікроскоп. Ось так, Гаррі, - занадто багато вклав я своєї душі в цей портрет, занадто багато... - Поети не такі дразливі, як ти. Вони знають корисність пристрастей для друку. У наш час розбите серце витримує багато видань. - Я їх зневажаю за це! - вигукнув Голворд. - Митець повинен творити прекрасне, але не повинен у нього нічого вкладати із свого власного життя. У нашу добу люди тлумачать мистецтво, як різновид автобіографії. Ми втратили абстрактне почуття краси. Колись я покажу світові, в чому воно полягає, і хоча б задля цього світ ніколи не побачить мого портрета Доріана Ґрея. - Гадаю, що ти помиляєшся, Безіле, але не хочу сперечатись. Суперечки - лише для недолугих умів... Скажи-но, а Доріан Ґрей дуже любить тебе? Художник задумався. - Я йому подобаюсь, - відповів він після паузи. - Так, я йому подобаюсь. Звичайно, я його безбожно улещую. Мені це чомусь приємно - навіть коли я кажу йому такі речі, за які пізніше шкодуватиму. І він здебільшого дуже лагідний зі мною - ми сидимо вдвох цілі години у мене в студії, розмовляємо про тисячі речей. Однак часом він буває страшенно бездумний і, здається, навіть з радістю завдає мені болю. В такі моменти я відчуваю, що моя душа для нього - це наче квітка в петельці, наче маленька оздоба, що тішить його марнославність один лише літній день... - Дні влітку довгі, - упівголоса промовив лорд Генрі. - Мабуть, він тобі набридне раніше, ніж ти йому. Хоч як жаль, але це так: Геній живе довше від Краси. Ось чому ми всі ладні на будь-які жертви, аби збагатити свій розум. В шаленій боротьбі за існування ми прагнемо бодай щось мати тривке й постійне і тому хапаємось натовкувати собі голови мотлохом різних фактів у марній надії втримати своє місце в житті. Високоосвічена людина - ось сучасний ідеал. А голова такої всебічно освіченої людини - це якийсь жах. Це наче крамниця лахмітника, ущерть напхана допотопним дрантям і порохом, де все оцінюється понад свою істинну вартість... Справді, Безіле, я думаю, що він тобі обридне раніше, ніж ти йому. Одного чудового дня ти глянеш на свого друга - і він здасться тобі трохи негармонійним, або ти не вподобаєш відтінку його шкіри, або ще чогось. В душі ти гірко дорікатимеш йому, і на повному серйозі подумаєш, що він повівся зле з тобою. В наступні його відвідини ти будеш уже зовсім холодний і байдужий. Дуже шкода, що все це станеться, бо воно змінить тебе. Те, що ти розповів мені, - чистісінький роман, мистецький роман, так би мовити. А найгірше в усякому романі - що після нього людина стає зовсім неромантичною. - Не кажи так, Гаррі. Доки мого життя, образ Доріана Ґрея пануватиме наді мною. Ти не можеш відчути того, що я відчуваю, - ти занадто мінливий. - Е, любий Безіле, якраз через це я й можу тебе зрозуміти! Ті, що зберігають вірність у любові, знають тільки тривіальний її бік; невірні - ось хто пізнає любовні трагедії. Черкнувши сірником по витонченій срібній коробці, лорд Генрі запалив цигарку. Вигляд при цьому він мав такий, ніби в його фразі вмістилася мало не вся життєва мудрість. Коли він подумав про тітку, щось ніби спливло йому в пам'яті. Він обернувся до Голворда: - Любий мій, я оце пригадав... - Що пригадав, Гаррі? - Де я чув ім'я Доріана Ґрея. - Де саме? - спитав художник, злегка спохмурнівши. - Ну, не дивись так сердито, Безіле. Це було у моєї тітоньки, леді Аґати. Вона розповідала мені, що знайшла пречудового юнака, котрий обіцявся допомагати їй у благодійництві в Іст-Енді, і що звуть його - Доріан Ґрей. Щоправда, вона ані півсловом не натякнула на його вроду. Жінки, в усякому разі, жінки лагідної вдачі, не вміють оцінити привабливої зовнішності. Вона сказала, що він дуже серйозний, що в нього прегарна душа. Я зразу уявив собі такого добродія в окулярах, з прилизаним волоссям і таранкуватою парсуною, як він важко ступає дебелими ногами... Шкода, що я тоді не знав про вашу дружбу. - А я дуже радий, що ти не знав цього, Гаррі. - Чому ж? - Я не хочу, щоб ти зустрівся з ним. - Не хочеш, щоб я зустрівся з ним? - Ні, не хочу. - Містер Доріан Ґрей у робітні, сер, - доповів служник, з'являючись у садку. |
|
|