"Суперклей Христофора Тюлькіна, або “Вас викрито - здавайтесь!”" - читать интересную книгу автора (Костецкий Анатолий Григорьевич)

Роздiл третiй СЛАВНОЗВIСНА КЛЮЧКА

Вдома Христофор дiстав iз своєї потаємної схованки пiд схiдцями, що вели в будинок, загальний зошит iз написом "Науковi iдеї, вiдкриття, спостереження та результати експериментiв". У ньому вiн занотовував усi свої iдеї, над якими мрiяв попрацювати найближчим часом. Тут були схеми мiжпланетних телефонiв, креслення дивовижних механiзмiв та машин, вирiзки iз газет, де йшлося про тi чи iншi таємницi, ще не розкритi наукою. Туди ж Христофор записував думки та афоризми видатних учених, котрi виловлював з книжок та журналiв.

Тюлькiн зайшов у хату, поволi перегорнув зошит до останньої сторiнки, провiв по нiй лагiдно рукою, а тодi вгорi, вiдступивши кiлька рядкiв, записав червоним олiвцем:

Пiсля цього вiн покахикав солiдно в кулачок i задумливо втупився поглядом у стелю.

Сьогоднi Христофор Тюлькiн, на його думку, зробив генiальне вiдкриття i смiливо стукав у дверi всесвiтньої, гучної i такої солодкої та щемкої слави, — аж подих забивало! Все, до чого вiн торкався досi своїми талановитими руками, зараз у порiвняннi з його останнiм винаходом здавалося нiкчемними забавками дошкiльнят.

Христофор Тюлькiн — прислухайтесь лишень, як звучить тепер це iм'я! — винайшов USK-XT, або, коли розшифрувати цей запис, — "Унiверсальний суперклей Христофора Тюлькiна"!

Для назви клею Христофор вирiшив узяти латинськi лiтери, бо з наукових журналiв та книг знав, що саме так ученi всього свiту називають i закодовують свої вiдкриття та винаходи. Своє ж iм'я та прiзвище вiн закодував нашими лiтерами з двох мiркувань: по-перше, щоб усi в свiтi знали — II8К винайшов не хтось там за кордоном, а саме вiн, Христофор Тюлькiн, радянський школяр; по-друге, коли вже по щиростi, вiн не знав точно, як записати латинськими знаками лiтеру "X", та й не вiдчував у цьому гострої потреби — адже вона й так була схожа на латинський "Iкс", а "Т", як вiдомо, i латиною пишеться так само.

Винайти USK Христофоровi спало на думку випадково. Справа в тому, що наприкiнцi лютого в нього зламалася ключка, за допомогою якої вiн намiрявся врештi-решт подолати свою байдужiсть до спорту. Точнiше, не сама зламалася, а її зламали, й не хто iнший, як Бевзь.

Ключка в Тюлькiна була незвичайна, навiть, можна сказати, дорогоцiнна, її привiз Христофоровi з Києва рiдний дядько, а йому подарував цю ключку нападаючий славнозвiсної хокейної дружини київського "Сокола"!

Всi хлопцi просто марили цим скарбом. Вони ладнi були вiддати що завгодно, аби хоч кiлька хвилин потримати в руках цю чарiвну ключку — легеньку, наче пiр'їнка, але мiцну, мов сталь.

I Христофор нiколи не вiдмовляв хлопцям. Усiм, хто хотiв, вiн давав її по черзi пiд час хокейних баталiй на спортмайданчику школи. I той щасливець, що тримав її в руках, неодмiнно закидав у ворота суперникiв одну, а то й двi шайби. Знаючи таку властивiсть ключки, Христофор пильно стежив, щоб хлопцi однiєї команди не грали нею бiльше, нiж хлопцi другої, бо тодi шанси команд були б нерiвноцiнними!

I от якось на черговiй зустрiчi двох давнiх суперникiв — команд сьомого "А" та восьмого "Б" — ключка потрапила до рук Бевзя. Той грати зовсiм не вмiв, але прихворiв захисник восьмикласникiв, замiнити нiким було, — от i виставили Бевзя, покладаючи надiї на його зрiст та вагу.

Тюлькiн, який за годинником пильно стежив, щоб гравцi не затримували ключку, вiдрахував належнi двi хвилини й гукнув Семеновi, щоб вiддав її суперникам. Але Бевзь лиш зневажливо вiдмахнувся — мовляв, вiдчепись, Тюля — i ключки не вiддав: вiн страшенно сердився, що навiть за допомогою такого чарiвного знаряддя не змiг, хоч як силкувався, закинути сьомакам жодної шайби!

Гра, зрозумiло, вiдразу припинилася, хлопцi з'юрмилися навколо Сема й почали вимагати ключку. Той спершу опирався, та коли побачив, що навiть однокласникам його поведiнка не подобається, раптом оскаженiв, розмахнувся щосили — i вдарив ключкою об бортик…

Всi — i гравцi обох команд, i глядачi — тiльки зойкнули, а ключка переламалася навпiл i випала з рук Бевзя.

Вiн спочатку й сам трохи злякався, та потiм злiсно вилаявся, чвиркнув на лiд, заклав руки до кишень — i подався геть з майданчика. Отетерiлi хлопцi навiть нiчого не сказали йому — так вразила їх загибель славнозвiсної ключки…

Того дня Христофор до глибокої ночi не лягав спати. Вiн i так, i так стуляв докупи половинки ключки — й лише безсило зiтхав: здавалося, полагодити ключку неможливо! Можна, звичайно, дощечкою збити половинки або скрiпити їх металевим стержнем. Та хiба ж це буде та ключка, що ранiше! Нi, вона стане вже зовсiм-зовсiм iнша: важка, неоковирна, кострубата, — одне слово, не ключка, а милиця!

Христофор уже хотiв був десь закинути уламки, аби вони не завдавали йому горя, та Васько порадив спробувати склеїти ключку столярним клеєм, i Христофорова надiя знов ожила.

Майже всю весну й лiто витратив Тюлькiн на дослiди. Вiн перепробував усi марки клеїв: столярних, синтетичних, натуральних та багатьох iнших. Дарма! Жоден клей так i не змiг зростити половинки, хоч майже всi етикетки, особливо етикетки синтетичних клеїв, розхвалювали їхню надiйнiсть.

I тут у Христофора вперше в життi прокинулась упертiсть i завзятiсть: вiн дав собi слово будь-що знайти клей, який таки склеїть славнозвiсну, горезвiсну ключку!

Це, трохи гарячкове, але й сповнене непохитної рiшучостi, слово i стало першим кроком Тюлькiна на осяйнiй дорозi до створення USK-XT.

Христофор обладнав собi невеличку лабораторiю й заходився експериментувати. Працювати доводилось потай, бо матерi й батьковi вже давно набридло його, як вони казали, байдикування.

Одного чудового дня чергова сумiш, яких безлiч виготовив Христофор, так швидко й мiцно з'єднала половинки ключки, що хлопець був спершу не повiрив у несподiваний i такий жаданий успiх.

Спочатку обережно, а потiм iз кожним разом усе дужче й дужче, вiн смикав половинки, вигинав ключку, стукав нею об землю, гатив по стовбурах дерев — дарма: ключка не ламалася!

Не вiрячи щастю, Христофор удався до крайнощiв. Хоч як побоювався, але поклав ключку на двi цеглини i — стрибнув на неї!.. На цей раз експеримент, на жаль, удався: ключка знов розлетiлася на двi половинки.

Та коли Тюлькiн обстежив мiсце зламу, вiн аж зойкнув: виявляється, ключка зламалася не там, де була склеєна, а зовсiм в iншому мiсцi. Попереднього ж мiсця зламу Христофор навiть не знайшов: клей наче зростив половинки! Тодi винахiдник кинувся до столу, вдруге намастив чудодiйним клеєм половинки i притис одну до одної. За якусь мить ключка у нього просто на очах зрослася!

Тепер Тюлькiн хапав усе, що трапляло пiд руку, — i клеїв, клеїв, клеїв. Врештi вiн приклеїв старе велосипедне колесо до цеглини, бляшанку — до колеса, а до бляшанки — зiгнуту iржаву трубу. Роз'єднати цей витвiр вiн не спромiгся навiть ломом: всi предмети, здавалося, зрослися навiчно!

Так було винайдено чудо-клей нашого столiття — USK-XT! Цей факт Христофор Тюлькiн занотував у своєму науковому щоденнику.

Трохи перепочивши й перечитавши записи, Христофор почав обмiрковувати, яка користь буде з його генiального винаходу.

На його думку, можливостi клею були безмежнi. Ним, як сподiвався Тюлькiн, можна буде склеювати труби, мости, лiтаки, пароплави. Не треба нiчого зварювати! А це, як пiдрахував Христофор, зекономить державi велику кiлькiсть металу. Можна буде склеювати й будинки — замiсть цементного розчину, особливо в мiсцях, де бувають землетруси. Адже клей такий мiцний, що йому нiчогiсiнько не страшно!

Христофорова фантазiя сягала i в космiчнi далi. Вiн уявляв, як склеюватимуть його клеєм космiчнi орбiтальнi станцiї, такi величезнi, що на них вистачить мiсця для всього їхнього класу. Та що там — класу! Школи, району, мiста!

А крiм того ще можна було б!.. Ух!.. Що лишень можна було б iще!.. У Христофора перед очима, як кiнокадри, змiнювали одна одну численнi вигоди, якi давало застосування суперклею!..

Та що там казати!

Ти й сам, мiй любий читачу, трохи подумавши й помрiявши, зможеш вигадати ще не один десяток справ, де знадобився б Христофорiв винахiд, i написати особисто Тюлькiну про свої iдеї.

Вiд таких думок Христофоровi аж у головi наморочилось!

От у їхнє невеличке мiстечко злiтаються найвидатнiшi вченi сучасностi: академiки, професори, доценти, всякi лауреати! Вони у захватi вiд клею i щиро дякують Христофоровi за неперевершений винахiд! А потiм… Потiм президент власноручно вручає йому орден i запрошує до Академiї наук!..

Ех, ну й ну!..

Тюлькiн аж прицмокнув язиком i поставi? в крапку. Того дня вiн вирiшив експериментами уже не займатися, а лягти спати. А завтра… Завтра вiн про все розповiсть Васьковi — i той допоможе йому провести останнiй експеримент перед тим, як порадувати свiт своїм винаходом.