"Постріл" - читать интересную книгу автора (Рыбаков Анатолий Наумович)3Валентин Валентинович повернувся до себе, на четвертий поверх. — Голубе, — сказав він Юрі, — ти виявився не на висоті. Ти побоюєшся Альфонса Доде? До речі, прізвисько йому не пасує. — Я його не боюся, — зашарівся Юра, — але Миша ненавидить мене, як буржуя; якби я втрутився, він би розцінив це як підлабузництво. За нього не турбуйтеся: йому не потрібен ні ваш захист, ні мій. — Правду треба захищати скрізь, завжди й повсюдно. — Валентин Валентинович усівся в крісло й закурив тонку цигарку. — Щодо Альфонса, то він закінчить в'язницею. Тиняється в дворі з фінкою, дорослий парубійко! — А куди йому податися? В комсомол? Позіхати на зборах? — Ти теж не комсомолець. — І що мене жде? В інститут не приймуть: не робітник, не син робітника. — Приймають і не робітників. Твій батько — лікар, вступай до медичного. — Длубатися в чужому сопливому носі? — Що ж тебе приваблює? — й собі запитав Валентин Валентинович. — Кіно. — Є здібності? — В кіно потрібен зовнішній вигляд. Валентин Валентинович окинув оцінюючим поглядом Юру. — Зовнішність у тебе є. — Один кінорежисер, татків пацієнт, обіцяв узяти мене на зйомки. — Чудово! Будеш радянським Рудольфо Валентіно або Дугласом Фербенксом. — Вів почне знімати нову картину через рік, — знічено проказав Юра. — Що я робитиму після школи? На фабрику? — До речі, чому ваша школа так зв'язана з фабрикою? — Проходимо виробничу практику — два дні на тиждень, дістаємо «трудове» виховання, навіть пишемо дипломні роботи, майже як у вузі. З нас готують щось на зразок статистів. Така нудота! — Даремно нехтуєш цим, — сказав Валентин Валентинович, — інші після школи йдуть на біржу праці або в чорнороби. А ти одразу дістаєш фах. — Мені потрібна незалежність. — Професія актора тобі її дасть? — До певної міри. — Помиляєшся. Незалежність дається тільки цими… Валентин Валентинович поворушив пальцями, ніби перебираючи монети. — Але де їх узяти? Валентин Валентинович загасив цигарку в попільничці, пройшовся по кімнаті, чистій, порожнюватій, з фотографіями коней на стінах. — Треба починати з невеликого. Хто я такий? Уповноважений товариства «Друг дітей». Раніше я розповсюджував лотерейні білети, листівки, значки, підіймався сходами, стукав у двері, несвідомі громадяни зачиняли їх перед моїм носом. І все-таки мені вдавалося декого переконати. Зваж, яку гуманну роль я виконував: допомагав нещасним, голодним крихіткам і пробуджував у людей жалість. Тепер заготовляю мануфактуру для наших підприємств, прибуток від них іде знову ж таки на допомогу безпритульним дітям. Раз на місяць одержую свої проценти. Рокфеллер має більше, але я ситий, одягнений, взутий. — Він випростав ногу й показав лакований черевик «джиммі». — Роблю свої гроші й думаю, як би зробити їх більше. — На лотерейних білетах? На відвантаженні мануфактури? — Друже мій! Гроші роблять на всьому. Неп! Цигарки «Іра» — не все, що зосталося від старого світу. Воруши звивиною, як пишуть у журналі «Смехач». Життя з ходу дає шанс — не проґав його. Приживися на фабриці. Вийде з режисером — підеш у Дугласи Фербенкси. Не вийде — заробиш виробничий стаж і вступиш до вузу. До речі, яка в тебе тема? — Облік на складі, — гидливо відказав Юра. — Чудова тема! — вигукнув Валентин Валентинович. — На складі ти станеш діловою людиною, вивчиш тканини. Вельми актуальна проблема! За десять років люди обносилися, ринок вимагає мати… — Мати? Що це таке? — запитав Юра. — Мата — мануфактура мовою контрабандистів, цим терміном користуються й комерсанти, — пояснив Валентин Валентинович. — Які назви! Амарант, бельфанс, туаль-д-ете, канбера, віола-макміно… Тільки заради самих назв я пішов би працювати на склад, слово честі! — Ви говорите про фабрику з таким ентузіазмом, як Миша Поляков на шкільних зборах про світову революцію, — посміхнувся Юра. — Ну що ж, з усіх, кого я бачив сьогодні, Миша Поляков сподобався мені найбільше. — Ви його мало знаєте, — спохмурнів Юра. |
||
|