"Вінні-Пух та його друзі" - читать интересную книгу автора (Милн Алан Александр)

ПРИГОДА ДЕСЯТА, У якій Крістофер Робін влаштовує свято на честь Вінні-Пуха

Одного дня, коли сонце знову завітало до Лісу й принесло з собою духмяні пахощі травня, коли всі лісові струмки щасливо задзюрчали, радіючи з того, що знову стали прозорими й гарними, коли вода в маленьких сонних озерцях уже лиш мрійливо згадувала про ті бурхливі справи, які вона звершила, коли в лісовім безгомінні закувала зозуля, вивіряючи відлуння свого голосу і дослухаючись, чи подобається він Лісові, коли повсюди лагідно й ніжно затуркотіли дикі голуби: "Не моя пр-р-ровина. Не моя пр-р-р-ровина. Але дар-р-р-ма. Але дар-р-р-рма",– цього чудового дня Крістофер Робін заклав два пальці в рота і свиснув так, як тільки він умів свистіти, і на його свист із Дрімучого Пралісу прилетіла Сова й запитала, навіщо він свиснув.

– Сово,– сказав Крістофер Робін,– я хочу влаштувати свято.

– Он як! Невже свято? – здивувалася Сова.

– І це має бути особливе свято! – сказав Крістофер Робін.– Урочисте свято на честь Вінні-Пуха, який зробив те, що він зробив, аби врятувати Паця від потопу!

– О! Бач яке то буде свято! А він щось зробив? – спитала Сова.

– Так, зробив. А тепер, Сово, лети якомога швидше та сповісти про це Пуха й усіх-усіх, бо свято відбудеться завтра.

– О! Таки відбудеться, справді? – здивувалася Сова, силкуючись придумати Крістоферові Робіну якусь корисну пораду.

– Ну, чого ж ти баришся, Сово? Лети!

Сова ще подумала-подумала, але, не придумавши нічого розумного й мудрого, полетіла виконувати доручення.

Першим, кого вона зустріла, був Вінні-Пух.

– Пуше,– сказала Сова,– Крістофер Робін влаштовує свято.

– Ого! – сказав Пух. І, помітивши, що Сова чекає, аби він ще щось сказав, Пух додав:

– А там будуть такі маленькі тістечка з рожевим кремом?

Сова вважала за негідне для себе встрявати в розмову про якісь там тістечка з рожевим кремом, тому вона лише переказала Пухові слівце в слівце розмову з Крістофером Робіном і полетіла до Іа-Іа.

"Свято на мою честь? – подумки здивувався Пух.– Оце-то шту-у-ка!"

І він почав думати, як здивуються всі, коли дізнаються, що це не просто собі свято, а спеціальне свято на честь його – Пуха, і як вони здивуються ще дужче, коли Крістофер

Робін розповість їм про "Плавучого Ведмедя" та про "Пухову Мудрість", про ці чудові кораблі, що він їх винайшов і плавав на них. А далі він подумав, як буде шкода, коли раптом усі забудуть про свято або ж не знатимуть, на чию честь воно влаштоване. І що довше він думав про своє свято, то глибше воно полонило його уяву – немов чарівний сон, у якому все, як насправді. І цей сон непомітно й помаленьку почав виливатися в пісню. І це була

Поки ця пісня бриніла в Пухових грудях, Сова вела розмову з Іа-Іа.

– Іа,– сказала Сова,– Крістофер Робін влаштовує свято.

– Цікаво, дуже цікаво,– сказав Іа-Іа.– Мабуть, мені пришлють опісля недоїдки, що попадали під стіл. Оце-то увага, оце-то турбота! Перекажи їм, що я наперед вдячний за їхні клопоти.

– Але ж тобі є запрошення!

– Що, що?

– Запрошення!!

– Не кричи, я все добре чую. А з чим його Їдять?

– Запрошення не щять. Запрошенням запрошують у гості. Ось і тебе запрошують на гостину. На завтра. На свято.

Іа спроквола похитав головою:

– Ти сплутала мене з Пацем. Щоправда, він маленький, але в нього теж довгі вуха. Певна річ, мовилося про Паця. Я йому все перекажу.

– Ні, ні! – сказала Сова, починаючи нервувати.– Мовилося саме про тебе!

– Ти певна?

– Авжеж, певна. Крістофер Робін сказав:

"Скажи усім-усім!" Розумієш, усім-усім!

– Усім, за винятком Іа?

– Ні, всім без винятку! – сердито сказала Сова.

– Ага, – сказав Іа. – Звісно, помилка. Та все одно, я прийду. Тільки не виніть мене, коли знову вперіщить дощ.

Але дощу не було.

Крістофер Робін зробив із довгих-предовгих дощок довгий-предовгий стіл, щоб за тим столом помістилися геть усі.

Сам Крістофер Робін сів з одного кінця столу – як Господар, а Пух сів із другого кінця столу – як Перший Гість, а поміж ними ліворуч сіли Сова, Іа-Іа та Паць, а поміж ними праворуч сіли Кролик, Крихітка Ру та Кенга, а довкола них, уже просто на траві, розмістилися всі Кроликові Родичі та Знайомі і терпляче ждали, може, хто-небудь до них озветься або щось упустить, або хоч спитає, котра година.

Це було перше свято, на яке потрапив Крихітка Ру, і тому він страшенно розходився. Тільки-но гості посідали, він почав усіх зачіпати.

– Привіт, Пуше! – пропищав він.

– Привіт, Ру! – сказав Пух.

Ру підскочив кілька разів на своєму місці й почав знову:

– Привіт, Пацику! – пропищав він.

Паць привітно помахав йому лапкою, бо був дуже зайнятий і не міг говорити.

– Привіт, Іа-Іа! – пропищав Ру.

Іа понуро мотнув йому головою і сказав:

– Скоро піде дощ – от побачиш, піде, коли вже не йде.

Ру поглянув на небо, але дощу й близько не було, тому він пропищав:

– Привіт, Сово!

– Привіт, маленький мій друже,– доброзичливо відповіла Сова і знову почала розповідати Крістоферові Робіну про те, як з одним її другом, якого він, Крістофер Робін, не знає, трохи не стався нещасний випадок.

А Кенга сказала Крихітці Ру:

– Ну, любий мій, випий спершу свою моню, а тоді розмовлятимеш.

Крихітка Ру, який саме пив молоко, хотів сказати, що він може робити водночас і те й інше, але раптом похлинувся, і його довелося довгенько попліскувати по спині, аби він віддихався.

Коли всі добре собі пригостилися, Крістофер Робін постукав ложкою по столу, і всі миттю замовкли й приготувалися уважно слу^ хати – усі-всі, за винятком Крихітки Ру, який і досі не позбувся гикавки, а тому силкувався удати, ніби то гикає не він, а хтось із Кроликових Родичів та Знайомих.

– Це свято,– сказав Крістофер Робін,– є святом на честь того, хто зробив Героїчний Вчинок, і всі ми знаємо, хто наш герой, і тому це його свято, і я приготував йому Великий Подарунок! Ось він.

Тут Крістофер Робін помацав біля себе руками й прошепотів:

– Де ж він?

Тим часом, поки Крістофер Робін мацав та розглядався, Іа значливе кахикнув і заговорив.

– Друзі! – сказав він.– Дорогі гості (в тому числі й непрохані), мені дуже приємно, точніше, мені було надзвичайно приємно бачити вас на моєму святі. Те, що я зробив,– пусте. Кожен із вас – за винятком Кролика, Сови та Кенги – міг би вчинити те саме. Ага, ще за винятком Пуха. Звісно, моє зауваження не стосується Паця та Крихітки Ру, бо вони ще замалі для будь-яких вчинків. Зате решта з вас – кожен із решти – міг би вчинити те саме. Одначе сталося так, що зробити Героїчний Вчинок випало саме мені. І нема потреби говорити, що я зробив його не заради того, що оце зараз шукає Крістофер Робін.– Тут Іа приклав копито до рота й голосно прошепотів: "Пошукай під столом", – а тоді знову звернувся до всіх: – Я зробив цей Героїчний Вчинок тому, що кожен із нас повинен робити те, на що він здатен. І я вірю, що всі ми...

– Гик! – не стримався Крихітка Ру.

– Ру, любий, ну як тобі не сором,– із докором сказала Кенга.

– А хіба то я? – здивовано спитав Крихітка Ру.

– Про що говорить Іа? – прошепотів Паць до Пуха.

– Не знаю,– сумовито відповів Пух.

– Я думав, це твоє свято,– сказав Паць.

– Я теж так думав. Та бач, виходить, що не моє.

– Краще б воно було твоє, ніж його,– не вгавав Паць.

– Я теж так гадаю,– скромно відказав Пух.

– Гик! – знову не стримався Крихітка Ру.

– Як я вже сказав,– голосно й суворо повторив Іа-Іа,– як я вже сказав перед тим, як мене перебили якимось незрозумілим гиканням, я вірю, що всі...

– Знайшов! – радісно вигукнув Крістофер Робін.– Передайте, будь ласка, оцей Великий Дарунок нашому любому Пухові. Це – для Пуха!

– Для Пуха? – перепитав Іа-Іа.

– Авжеж, для Пуха. Для найкращого у світі ведмедя!

– Я так і знав,– сказав Іа-Іа.– А втім, скаржитись не доводиться: все йде, все минає...

Але його ніхто не слухав. Усі кричали:

– Швидше розпаковуй, Пуше!

– Що там таке, Пуше?

– А я знаю, що там!

– Ні, не знаєш! – і так далі й таке інше.

Тим часом Пух і без підказок квапився розпакувати свій Дарунок. Проте він не розрізав, а обережно розв'язав мотузочку, якою Дарунок був перев'язаний, адже ніколи наперед не вгадаєш, навіщо тобі може знадобитися шматок мотузки.

Нарешті пакунок було розгорнуто, і коли Пух глянув, що там лежить, він ледве не впав від щастя!..

У пакунку лежала Спеціальна Скринька із чудовим набором олівців! Там були олівці, позначені літерою "В" – на честь Вінні-Пуха, а ще олівці, позначені "НВ"– на честь Найхоробрішого Вінні, а ще олівці, позначені "ВВ" – на честь Визволителя Вінні, бо це ж він визволив Паця з біди. А ще там була Машинка для загострювання олівців, а ще Червона Гумка, яка чудово стирає все, що ви неправильно написали, а ще Лінійка, якою можна зміряти все у себе вдома й надворі, і Сині Олівці, й Червоні Олівці, й Зелені Олівці, якими можна малювати і небо, і вогонь, і ліс. І всі ці речі мали своє окреме місце у Спеціальній Скриньці, яка до того ж іще й клацала, коли ви зачиняли накривку. І все це віднині належало Пухові.

– Ого! – сказав Пух.

– Ого, Пуше! – сказали всі, за винятком Іа.

– Дякую! – сказав схвильованим басом Пух.

А Іа-Іа пробурмотів:

– Е, якесь начиння до писанини... Олівці та інші витребеньки. Сама морока, сказав би я вам. Нічого путнього.

Пізніше, коли на землю зійшов золотавий вечір і всі попрощалися з Крістофером Робіном та подякували йому за гостину, Пух та Пацик разом почвалали додому.

Вони йшли тихо, мовчки, і кожен із них думав про щось своє.

– Путе,– нарешті озвався Паць,– коли ти прокинешся завтра вранці, про що ти найперше подумаєш?

– Я подумаю: що в мене буде на сніданок? – сказав Пух.– А ти про що?

– А я подумаю,– сказав Паць,– а що цікавого буде сьогодні?

Пух глибокодумно кивнув головою:

– Це ж те саме... – сказав він.