"Кобзар 2000. Soft" - читать интересную книгу автора (Капранови Брати)

Розділ 1 РУСАЛКА

Вона вишивала маленьких русалочок - зелених, як водорості, настільки зелених, наскільки дозволяли вітчизняні нитки. Русалки лежали на боці, задерикувато піднявши хвоста і цнотливо прикриваючи зеленим-таки волоссям ніжні дівочі груди. Загалом-то вони були веселі, ці русалки, але якщо придивитись, у глибині зелених очей зачаїлося… ні, не сум, а щось інше, щось мудре і водночас ліричне, що не дозволяло ставитись до них надто легко-важно.

Одну з перших русалочок вона вишила йому на комірці бавовняної сорочки. Він засміявся. Йому сподобалося. Маленька русалочка своїм зеленим хвостом чудово відтіняла його неголену мужність і додавала шарму линялому одягу у стилі “Кемел”, немов штрих геніального майстра.

- Кицюню, - сказав він і ніжно попестив рукою її довге волосся. - Ти у мене сама як русалка.

Вона вдячно засміялася і притислась до могутнього плеча.

Другу русалочку вона вишила на кишені грубезної джинсової куртки. І так до місця, аж дивно. Наче куртка все життя чекала тільки цієї маленької істоти.

Він знову попестив її своєю великою рукою, але в очах зблиснув вогник цікавості.

- Лакоста, - пробурмотів він незрозуміле слово і примружився. - Чорт забирай, це ж ніяк не гірше. У них - крокодил, але що може бути гіршим за крокодила? Принаймні не русалка. Так?

Вона погодилась. Вона погодилась би з усім, що б він не сказав. А він схопив свою куртку та побіг кудись, як і завжди бігав. Він був дуже зайнятою людиною.

- Кицю! - скзав він, коли повернувся. - Всі вирішили, що це виглядає фірмово. А головне - це виглядає дорого. Таке наший - і вважай півтора раза вгору. Га? Кицю, ти геніальна!

Вона знову вдячно посміхнулася і потерлася щокою об могутнє плече.

А наступного дня він взяв її з собою туди, де між столів, швейних машин та купи ганчір’я стояла одна, родом з Німеччини машинка, і машинка ця вміла вишивати все на світі, і притому сто разів підряд. Треба було тільки навчити. Не сказати, щоби це далося легко - все ж таки техніка є техніка, але наприкінці дня чудова німецька вигадка вже абсолютно самостійно вишила першу зелену-зелену русалочку із задерикувато піднятим хвостом та ніжними дівочими персами. Робітники зібралися навкруги, захоплено спостерігаючи, як розумні голки роблять свою справу.

- Клас, - сказав хтось. - Куди тим крокодилам.

- А мені не подобається, - відповів інший.

Але русалочка вже пливла білою тканиною. І тоді він взяв її за руки, підвів, натомлену, із стільця і просто при людях міцно поцілував.

Вони шили. Тобто не зовсім шили. Вони купували на фабриках трикотажні сорочки, футболки, светри і пришивали до них яскраві лейбли, ліпили картинки. Здається, це звалося спільним підприємством. І дивно, маленька зелена русалочка змогла їм пригодитися більше за будь-яку яскраву морду. Вона надавала справжнього шарму, відтінку елітарності, чогось такого, начебто для знавців, а саме знавці, як відомо, здатні платити найбільші гроші. І закрутилася справа. Чудова німецька машинка старанно стукотіла, саджаючи десятки русалочок на комірці, кишеньки та кокетки. І незабаром уже люди почали звикати до зелених красунь на одязі. Це стало навіть модним. Завелися грошенята. А він тепер ще рідше з’являвся вдома, бо розширення виробництва вимагає більше часу. І це зрозуміло.

Вона чекала його. Він приходив і пестив її довге волосся. Але потім знову біг до справ, і вона знову чекала.

Вона полишила вишивання. Бо, крім русалочок, нічого не вміла, а їх уже стільки наплодила розумна німецька машинка, що було просто нецікаво. Вона читала книжки й дивилась у вікно, а там був вечір, чомусь завжди тільки вечір, і у вікні будинку навпроти світилася жовта лампа.

Вона довго так чекала. А одного разу задзвонив телефон. Це був він. Він сказав, що більше не прийде. Він так просто це сказав: “Більше не прийду”, - певно, чекав, що вона щось запитає. Але вона не запитала. Вона знайшла у шафі його сорочку з русалочкою на комірці, одягла і вийшла на берег Дніпра. Вона довго стояла над каламутною водою, а потім стрибнула вниз з бетонного парапету, і кола пішли на всі боки, немов русалка хвостом вдарила.

А у місті з’явилася пошесть. Здоровезних дужих чоловіків почали знаходити вдома мертвими, посинілими, і обличчя їхні кривила жахлива мертва посмішка. Приїздила міліція. Плакала родина. І мовчки дивилася на це зелена русалочка з комірця чи з кишені сорочки, задерикувато піднявши хвоста та цнотливо прикривши волоссям ніжні дівочі перса.