І. РОДОВІД Ю. ТИМОШЕНКО

1. Місце, роль і значення родоводу

Біографії відомих політиків і державних діячів завжди викликають до себе підвищений інтерес — ними цікавляться виборці, журналісти, дослідники. Біографи прем'єр-міністра Великобританії Уінстона Черчіля і президента США Франкліна Рузвельта дослідили їхні родинні корені аж до XVII століття і навіть знайшли спільних родичів! Подібним чином досліджувалась біографія інших світових лідерів. Корені президента США Рональда Рейгана трьохсотрічної давнини знайдено в ірландському селі, з якого його предки виїхали за океан обживати новий, не звіданий ще континент. Коли Р. Рейган перебував із візитом в Ірландії, то відвідав село своїх далеких пращурів та зустрівся з Рейганами, які й досі у ньому живуть. З великим емоційним зарядом і сльозами на очах розчулений Р. Рейган щиро дякував дослідникам за велику приємність розкриття його родинних коренів. На одному фото Р. Рейгана знято разом із далеким ірландським родичем. Фото вражало, адже між собою вони дивовижно подібні. Що то значить — гени! Вони віками передаються від покоління до покоління і визначають не лише фізіологічні особливості людини, а й її розумові здібності та характер.

За неписаними правилами хорошого тону та українською народною традицією, прийнято знати своїх предків до сьомого коліна. Ще у четвертому поколінні родичам не дозволялось одружуватися. Цього звичаю у наших селах дотримувалися неухильно.

А тепер запитання: хто із сучасних відомих українських політиків може похвалитися своїм родоводом? Особисто я знаю лише одного — Віктора Ющенка; козацькі корені його родинного дерева заглиблені аж у першу половину XVII століття; мистецьки зроблену схему родинного дерева бачив на власні очі у його кабінеті ще влітку 2004 року; він цим пишається.

Юлія Тимошенко тут — діаметральна протилежність. Із її предків у пресі і книгах писали лише про маму Людмилу Миколаївну Тєлєгіну, тітку Антоніну Ульяхіну і мимохідь згадували батька — Володимира Абрамовича Грігяна. Навіть дівочого імені матері біографи Ю. Тимошенко не називали, подібне стосується і батька. Про дідів у пресі відсутня будь-яка інформація. Чому? Невже у сім'ї забули своїх предків? Цілком можливо, що невблаганний час міг дещо стерти з пам'яті. Особливо це стосується буремного XX століття з його двома світовими війнами, революцією, репресіями, голодоморами, які дещо порушили усталену віками традицію; але ж не настільки, аби геть забути про дідів, тобто всього-на-всього про третє коліно!

2. Родовідні проблеми Ю. Тимошенко

Справа родинного дерева Юлії Володимирівни виглядає вкрай темною. І хоча про Ю. Тимошенко написано кілька книжок, у жодній із них читач не знайде суттєвої інформації не те що про дідів-прадідів, а й навіть про її батьків. Це стосується не лише українських і російських авторів книжок про Ю. Тимошенко, але й рідної тітки А. Ульяхіної. Про свою племінницю Антоніна Миколаївна написала дві книжки — «Юля, Юлечка» (2006) і «Юля, Юлия Владимировна» (2007). У них є багато цікавого, зате зовсім немає відомостей про Юлиного батька і дідів. Більше того, згадуючи кілька разів про Юлину бабусю, тобто свою рідну маму, А.Н. Ульяхіна примудрилася не називати її імені та прізвища. А шкода. Варто було б розказати про свій родовід самій. Та про нього нічого немає і на офіційному інтернет-сайті Ю.В. Тимошенко. Чому? Може, тому, що більшість наших громадян не цікавиться українськими політиками, а тим більше — їхніми біографіями. А шкода: біографія може багато про що розповісти, як і родослівна особи, яка прагне ними керувати.

Свого часу я теж не дуже звертав на ці речі увагу. Однак під час виборчої кампанії 2002 року у Дніпропетровській області мені часто ставили запитання щодо походження керівника ВО «Батьківщина» — організації, до якої тоді належав. А одного разу запитали прямо в лоб: «Поясніть, будь ласка, як таке може бути, що батько Юлії Тимошенко Грігян Володимир Абрамович — вірменський єврей, мати Людмила Миколаївна Телєгіна — росіянка, а вона за документами — українка?» Відповіді на це запитання у мене не було, але його постановка спонукала задуматися.

Наприкінці серпня 2005 р. у ЗМІ з'явилося повідомлення, що земляк і ровесник Ю. Тимошенко Є. Червоненко, який не приховував свого єврейського походження, публічно заявив, що мати Юлії Тимошенко — єврейка, а батько — вірменин. Про батька-вірменина Грігяна Володимира Абрамовича писав у 2005 р. і офіційний біограф Ю. Тимошенко Олександр Середюк у книзі «Юлія. Політичний портрет Ю.В. Тимошенко».

Після виступу Є. Червоненка прес-служба ВО «Батьківщина» зробила заяву, що батько Юлії Володимирівни латиш, а мати — українка. Згодом це публічно підтвердила і сама Ю. Тимошенко та уточнила, що її батько «по своїй лінії до 100-го коліна латиш», за іншого разу вона обмежилася 10-м коліном. Справжнє дівоче прізвище Ю. Тимошенко, за її ж твердженням, — Грігяс. Але в період комуністичного режиму, на тлі репресій буква «с» у кінці слова була замінена на «н», таким чином Тимошенко стала Грігян.

Уточнення Ю. Тимошенко викликало чергове журналістське розслідування. Микола Остров, журналіст із інтернетвидання «Фраза», 26 листопада 2005 р. писав: «Припустимо, що батько Тимошенко насправді — латиш. Але питання все таки залишається — чому діда Тимошенко звали Абрамом? Ви знаєте багато латишів «до 100-го коліна» з чисто єврейським іменем Абрам?» І М. Остров заявив: «Ми готові битися об заклад на 5 кілограмів сала, що можна обійти всю Латвію (та й усю Прибалтику) і не знайти жодного прибалта на ім'я Абрам Грігян (ім'я діда Тимошенко). Зате таке ім'я цілком характерне для вірменських євреїв». Подальші дослідження не виявили у Прибалтиці людей із прізвищем Грігян і навіть Грігяс, зате у Вірменії вони є, особливо їх багато у Нагірному Карабасі.

Ця ж «Фраза» передрукувала слова кореспондента ізраїльської російськомовної газети «Вести» Шимона Брімана — безпосереднього очевидця Помаранчевої революції: «У двох єврейських общинах мені під великим секретом сказали, що Юлія Тимошенко — галахічна єврейка. Нічого дивного. Якщо помаранчева синагога допомагає повсталим, то чому б єврейці не очолити український національний рух?»*

А ще раніше, 19 вересня 2005 p., «Фраза» опублікувала статтю Хаїма Греца, де були такі слова: «Великий Ізраїль, який планують будувати гіперсіоністи, має потребу у сильному і незалежному союзникові у своєму регіоні. Таким, на їхню думку, могла би стати «Україна Тимошенко». Як стало відомо, в Ізраїлі є документи, які підтверджують, що Юлія Тимошенко є галахічною єврейкою».**

Документи, про які згадував X. Грец, мабуть, таки існують, скоріш за все — це копії з оригіналів українських архівів. Та, якщо уважно пошукати, то їх можна знайти і на теренах колишнього СРСР. Далі ми побудуємо розповідь винятково на частині таких документів, аби хоч трохи прояснити штучно заплутану ситуацію щодо роду Ю. Тимошенко. Бо якщо елітні пси мають родовідну у 100-200 років і налічують сотні предків, то негоже, аби корені українського прем'єра обривалися на другому коліні.

_________________________________________

*   Остров Н. Еврейские корни Тимошенко // Фраза. — 2005. — 26 ноября. — www.fraza.com.ua.

** Грец Хаим. Галахическая єврейка Тимошенко, революция и гиперсионизм // Фраза. — 2005. — 16 сент. —http://fraza.com.ua/print/16.09.05/10131.html

3. Родовід по лінії батька

Батько Володимир Абрамович Грігян

Батько Юлії Володимирівни — Грігян Володимир Абрамович — народився 3 грудня 1937 р. у сім'ї службовця. У написаній ним автобіографії зазначено, що він латиш за національністю. Його дитинство припало на війну; під час німецької окупації він з матір#8242;ю проживав у Дніпропетровську. У 1945 р. Володимир Грігян пішов у перший клас Дніпропетровської школи №33, у якій займався до 5-го класу. У 1951 р., у зв'язку із зміною місця проживання, його перевели до школи № 100. Як і переважна більшість старшокласників, Володимира прийняли у члени ВЛКСМ. Після закінчення у 1955 р. 10-го класу Володимир Грігян розпочав трудову діяльність на Дніпропетровській кондитерській фабриці простим робітником. Одночасно він вступив учитися на вечірнє відділення Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту. За тодішніми правилами прийому до вузів, перевагу надавали працюючій молоді, до того ж на вечірню форму навчання вступити було легше, ніж на денну.

Про те, що Володимир Грігян прагнув учитися на стаціонарі, свідчить лист дніпропетровського військового комісара, полковника Графського директору Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту від 2 листопада 1955 р. за № ФД 11958 такого змісту: «На вечірньому відділенні ввіреного Вам інституту вчиться син полеглого військовослужбовця Грігян Володимир Абрамович, 1937 року народження. Прошу, як виняток, перевести його з вечірнього на денне відділення».

Незважаючи на клопотання військового комісара, справа, очевидно, не була вирішена позитивно. Це випливає із наказу ректора Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту за № 389 від 27 вересня 1956 р., у параграфі №1 якого записано: «Студента 1-го курсу групи 1-П-1 вечірнього факультету Грігян В.А. відрахувати з числа студентів як такого, що не вернувся із річної відпустки. Підстава: резолюція декана вечір. і заочн. ф. — Петровського А.В.». Параграф № 1 наказу був скріплений чіткіш підписом Петровського та позначений датою: «25.09.1956 р.».

Вищенаведене свідчить, що Володимир Абрамович Грігян був сиротою — його батько (і дід Юлії Володимирівни) загинув у роки війни. В особовій справі студента В.А. Грігяна зберігся документ, виданий Дніпропетровським облвійськкоматом 1 вересня 1955 р., такого змісту: «Довідка видана Грігяну Володимиру Абрамовичу у тому, що йому за полеглого на фронті 8.11.1944р. батька — офіцера Капітельмана Абрама Кельмановича Дніпропетровським облвійськкоматом виплачується пенсія міністерством оборони СРСР з 1 червня 1944 року. Довідка видана для пред'явлення у Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. Помічник облвійськкома по пенсійній роботі підполковник Крамаренко, в.о. начальника фінвідділу капітан Богданов». Цей документ свідчить, що батьком Володимира Грігяна, а отже, і дідом Юлії Володимирівни Тимошенко був Капітельман Абрам Кельманович.

Довідка видана Володимиру Абрамовичу Грігяну Дніпропетровським облвійськоматом.

Дід Абрам Кельманович Капітельман

Крім вищезгаданої довідки облвійськкомату, про Капітельмана Абрама Кельмановича пише в автобіографії і сам Володимир Грігян: «Батько мій, Капітельман Абрам Кельманович, народився в 1914 році. До Великої Вітчизняної війни закінчив харчовий технікум, працював на Дніпропетровській кондитерській фабриці. В 1935 році він поступив в Дніпропетровський держуніверситет, який закінчив в 1940 році. Після закінчення держуніверситету він був скерований на роботу в м. Снятин на посаду директора школи. У цьому ж році він був призваний в армію. В 1944 році мій батько загинув у чині старшого лейтенанта зв'язку».

Про те, що Абрам Кельманович Капітельман був його рідним батьком, Володимир Грігян писав неодноразово — в усіх своїх анкетах, автобіографіях та особових листках обліку кадрів у різних радянських установах, тобто там, де вчився, працював і перебував на обліку.

Відповідним чином мусив діяти і сам А.К. Капітельман, однак про написані його рукою документи автору цих рядків наразі невідомо. Але те, що вони існують, немає жодних сумнівів.

З автобіографії Володимира Грігяна відомо, що його батька, А.К. Капітельмана, у 1940-му році скерували працювати директором школи у Снятин тодішньої Станіславської (тепер Івано-Франківської) області. Тут слід зазначити, що то був період, коли у Снятині, як і у всій Західній Україні, після її сталінського возз'єднання у вересні 1939 р. з Радянською Україною, встановлювалась радянська влада, формувалися нові установи. До роботи у них якраз і скеровувались молоді кадри із східних областей країни. Одним із таких і став А.К. Капітельман. На жаль, матеріалів, які б свідчили про його працю в Снятині, виявити не вдалося: ні у Снятині, ні в Івано-Франківську. В обласному державному архіві, не збереглися документи про школи і районний відділ освіти за період 1940-1941 рр. Мабуть, вони були втрачені в період німецької окупації. Та є велика ймовірність, що дещо збереглося. Справа у тому, що особові документи працівників радянських установ часто потрапляли до рук окупаційних властей, тому вони можуть і досі зберігатися серед паперів Снятинського гестапо в одному з архівів колишнього КГБ, а серед них — і справа директора Снятинської школи А.К. Капітельмана. Цілком можливо, що серед учнів, які вчилися у Снятинській школі в 1940 році, є ті, що пам'ятають свого довоєнного директора.

Але, судячи з усього, А.К. Капітельман у Снятині довго директором школи не працював — мабуть, лише першу чверть, бо у цьому ж році його призвали на військову службу до лав Робітничо-Селянської Червоної Армії.

Де загинув А.К. Капітельман і де знаходиться його могила, теж не ясно. У 15-ти випусках «Книги пам'яті» м. Дніпропетровська і Дніпропетровської області прізвище Капітельман відсутнє. Це дозволяє припускати, що він не є уродженцем Дніпропетровщини, а прибув у Дніпропетровськ з якогось іншого краю.

Бабуся Марія Йосипівна Грігян

Дружину Абрама Кельмановича Капітельмана звали Марією Йосипівною Грігян; вона народилася у 1909 році — так пише в автобіографії її син (і батько Ю.Тимошенко) В. Грігян. До війни М.Й. Грігян працювала на Дніпропетровській кондитерській фабриці на посаді хіміка. Оскільки на цій же фабриці працював і сам А.К. Капітельман, то зв'язок очевидний: вони тут могли познайомитись і одружитися, а швидше за все чоловік, який на той час уже вступив до Дніпропетровського держуніверситету, влаштував молоду дружину на фабрику, де працював і на якій у нього були добрі знайомі. Після війни М.Й. Грігян теж працювала на цій самій кондитерській фабриці. На час, коли її син Володимир Абрамович Грігян писав свою автобіографію, тобто станом на 16 липня 1956р., його мама там займала посаду технолога цеху.

Зміна прізвища

Коли саме побралися Абрам Кельманович Капітельман і Марія Йосипівна Грігян, не відомо, але 3 грудня 1937 року в них народився син Володимир. У ЗАГСІ його записали не на прізвище батька, а матері. Чому так вчинили, здогадатися неважко. У післяреволюційні роки євреї, які займали високі посади в радянській державі, масово залишали давні батьківські прізвища із явним єврейським звучанням і переходили на нові — з російською вимовою. Саме так з'явилися Свердлов, Каменєв, Зінов'єв, Риков та багато інших комуністичних вождів. Такі дії наслідували і їхні одноплемінники. Однак із запровадженням у 1936 році радянських паспортів це робити стало важче, а у період масових репресій 1937-1938 рр. — практично неможливо. Проте й тоді залишався невеликий вибір — під час народження дитини її національність і прізвище можна було записати так, як в одного із батьків. Очевидно, цим і скористалося подружжя Капітельманів і записало сина Володимира на прізвище матері — Грігян.

Прадід Йосип Йосипович Грігян

Сім'ю Капітельманів не оминули радянські репресії. Коли батькові Юлії Володимирівни — Володимиру Грігяну — виповнилося рівно чотири місяці, було засуджено його діда — Грігяна Йосипа Йосиповича (батька його матері Марії Йосипівни Грігян і прадіда Юлії Володимирівни). До речі, у радянських документах прізвище діда писалося як «Грігян» і «Гріган», але ніколи — «Грігяс», як то стверджувала Ю. Тимошенко. Мабуть, у 30-ті роки XX ст. не надто приділяли увагу таким дрібницям, як чітке написання прізвища, тому й з'явилися описки. Після XXII з'їзду КПРС, який відбувся у жовтні 1961р., розпочався масовий процес реабілітації репресованих. Людям, які вважали себе неправочинно засудженими, тодішній керівник СРСР Микита Хрущов надав право писати скарги і клопотання про реабілітацію, за що при його попередникові Сталіну можна було отримати додатковий термін. Дід Юлії Тимошенко Й.Й. Грігян не зразу повірив у правдивість намірів радянської влади і подав таку заяву аж 27 травня 1963 року. Ось її повний текст у перекладі з російської на українську мову:

Прокурору Дніпропетровської області

від Грігяна Йосипа Йосиповича

вул. Харківська, 19, кв.2,

м. Дніпропетровськ.

ЗАЯВА

У 1938 році я був притягнутий до суду за ст.58 як ворог народу і З квітня 1938 р. був засуджений на 10 років. Справа № 409 ОДТО Сталінської залізниці НКВС. І мене звільнили 7 січня 1948 р. За що мене засудили і за що я відсидів 10 років, я і до сьогодні не знаю. Знаю тільки одне, що я ніколи не був ворогом жодного народу, а тим більше радянського. Мені вже йде 80-й рік. Я осліп і оглух, іду до схилу і не хочу помирати з такою плямою, а тому прошу вас підняти мою справу і мене реабілітувати. Підпис. 27. V. 1963 р.

Справу Й.Й. Грігяна за завданням прокуратури переглянуло управління КДБ, у суд надали відповідне подання, і вже 4 жовтня 1963р. прадід Юлії Тимошенко отримав таку відповідь:

Гр. Гріган Йосипу Йосиповичу

вул. Харківська, 19, кв.2,

м. Дніпропетровськ.

ДОВІДКА

Справа по звинуваченню Грігана Йосипа Йосиповича, 1884 року народження, до арешту працював провідником вагонів станції Лоцманка, — переглянуто президією Дніпропетровського обласного суду 28 вересня 1963 року.

Постанова особливої наради при НКВС СРСР від З квітня 1938 року стосовно Грігана Й.Й. скасована, і справу розглядом припинено. Гріган Й.Й. реабілітований. Заст. голови Дніпропетровського обл. суду. Підпис. Літвінов.

У наведених вище документах привертає увагу те, що прізвище прадіда Ю.Тимошенко пишеться і через «я» — Грігян, так себе він зазначив у заяві, і через «а» — Гріган, так його написали в обласному суді, спираючись на матеріали справи. Але те, що різночитання стосується однієї і тієї самої особи, свідчить адреса, за якою вона проживала: «м. Дніпропетровськ, вул. Харківська, 19, кв.2».

В анкеті арештованого із справи №409, яку переглядав Дніпропетровський обласний суд, записано, що Йосип Йосипович Грігян народився 15 жовтня 1884 року у місті Ризі і на момент арешту проживав в Амур-Нижньодніпровську, на Воєнній вулиці, №52, та працював провідником вагонів пасажирських поїздів на станції Лоцманка Сталінської залізниці; освіту мав початкову, безпартійний, в антирадянських партіях не перебував, у графі «національність» зазначено: «латиш».

Довідка про реабілітацію Йосипа Йосиповича Грігяна — прадіда Ю. Тимошенко.

Й.Й. Грігяна арештували через підозру, що він прибув у Дніпропетровськ із буржуазої Латвії, де мав родичів, з якими підтримував постійний листовний зв'язок. На допитах від нього вимагали зізнатися, за чиїм завданням він прибув до Дніпропетровська, а також звинувачували в антирадянській діяльності. Зокрема йому інкримінували таке: «Гріган, дискредитуючи радянську владу серед робітників, вихваляв добре життя робітничого класу фашистських країн Німеччини і Польщі та говорив про невідворотність приходу Німеччини на Україну та реставрації фашистського устрою в СРСР».

Усі звинувачення Й.Й. Грігян відхилив і винним себе не визнав, що, безумовно, врятувало йому життя. У поясненні слідчому в 1938 р. Й.Й. Грігян розповів, як доля занесла його до Дніпропетровська.

Народився він у Ризі, де під час російсько-японської війни у 1904 році був мобілізований у царську армію, але від служби ухилився — заплатив лікареві 50 рублів і був нібито через хворобу демобілізований з армії. Тут слід зазначити, що 50 царських рублів становили досить пристойну суму, корова на той час коштувала 10-15 рублів. Далеко не кожний новобранець мав у кишені такі гроші для відкупу. Вже цей факт свідчить, що сім"я Грігянів у Ризі до бідних не належала.

Те, що прадід пані Юлі Йосип Йосипович Грігян у 1904 р. за банальний хабар російському чиновникові відкупився від «священного» обов'язку захищати «царя, веру и Отечество», сам із собе є досить красномовним, але якщо співставити факт корупційних, за сучасною термінологією, діянь прадіда з обвинуваченнями теперішньою російською військовою прокуратурою його внучки у підкупі російських генералів та офіцерів, то виникає резонне запитання: невже це у них родинне?

Під час Першої світової війни, у 1914 році Й.Й. Грігян приїхав з Риги до Дніпропетровська (тодішнього Катеринослава). Як це сталося, він не пояснює.

Тут варто зазначити, що під час Першої світової війни царський уряд масово висилав із прифронтових зон, прикордонних територій і портів «неблагонадійних», до категорії яких включали здебільшого євреїв. Існують свідчення, що євреїв із Прибалтики переселяли у міста Придніпров'я. Цілком можливо, що сім'я Йсипа Йосиповича Грігяна могла потрапити у Катеринослав саме як «неблагонадійна».

У Катеринославі (тепер Дніпропетровськ) Й.Й. Грігян до 1920 р. працював на заводі, який після революції отримав назву «імені Комінтерна». У 1920 р. сім'я Грігянів переїхала до міста Літина Вінницької області. У 1925 р. Й.Й. Грігян повернувся до Дніпропетровська. На час першого арешту у 1937 р. він працював провідником пасажирських вагонів.

У 1938 р. Й.Й. Грігяна арештували вдруге і висунули звинувачення у скоєнні злочинів, передбачених статтею 54-10 ч.1 Кримінального кодексу УРСР. На підставі наказу НКВС СРСР, слідчу справу №409 стосовно Йосипа Йосиповича Грігяна 9 січня 1938 р. направили у 6-й відділ Головного управління державної безпеки НКВС СРСР — аж у Москву. У тамтешніх архівах ця справа, мабуть, і досі зберігається у повному комплекті. Про це свідчить московська резолюція: «справу здати в архів».

Постановою особливої наради при Народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР (була така позасудова інстанція) Йосипа Йосиповича Грігяна засудили до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Справу здали в архів, а в Дніпропетровськ направили виписку. Так радянська репресивна система розправилася із черговою безневинною жертвою.

Хто ж була прабабуся по лінії батька?

Із уривків матеріалів справи щодо звинувачення прадіда Юлії Володимирівни — Йосипа Йосиповича Грігяна — відомо, що на час його першого арешту у 1937 році у нього вже була дружина Грігян Олена Титівна, яка народилася в 1893 році у селі Мартинівка Кишеньківського повіту Полтавської губернії, українка за національністю. На час реабілітації чоловіка у 1963 році вона проживала разом з ним у Дніпропетровську по вулиці Харківській, 19, кв. 2. Можна припустити, що у цього подружжя Грігянів і народилася дочка Марія Йосипівна Грігян — дружина Абрама Кельмановича Капітельмана, від шлюбу яких і народився син Володимир Абрамович Грігян — батько Юлії Володимирівни. Та у цій родовідній щось не все сходиться. Згідно з даними протоколу допиту Олени Титівни Грігян — дружини Йосипа Йосиповича Грігяна, вона народилася у 1893 році. В автобіографії батька Юлії Володимирівни зазначено, що його мама Марія Йосипівна Грігян народилася в 1909 році. Виходить, що полтавська дівчина Олена вже у 16 років народила дочку Марію — бабусю Юлії Володимирівни. Та яким чином і де це могло статися? Адже Й.Й. Грігян сам стверджував, що приїхав у Катеринослав щойно у 1914 році. Виходить, що неповнолітня полтавська Олена якимось чином опинилася у Ризі, де на той час і проживала сім'я Й.Й. Грігяна. Тут маємо справу або із помилками в офіційних документах, або із якоюсь загадковою і темною історією. Цілком імовірно, що Олена Титівна була не першою дружиною Йосипа Йосиповича Грігяна, тому його дочка Марія, 1909 року народження, до неї може не мати жодного стосунку.

Брат Володимир Володимирович Грігян

У Юлії Володимирівни Тимошенко є рідний брат по батькові — Володимир Володимирович Грігян.

Розлучившись із мамою Ю. Тимошенко, її батько у 1965 р. знову одружився, цього разу — з Людмилою Василівною Войтенко, уродженкою Дніпропетровської області. Від цього шлюбу 30 травня 1969 року народився син Володимир Володимирович Грігян, який тепер проживає з дружиною Валерією у Дніпропетровську. Певний час він із дружиною працював у м. Києві. В усіх документах біографічного характеру рідний брат Юлії Тимошенко записаний росіянином.

Короткі висновки з родоводу по лінії батька.

По лінії батька родинне дерево Юлії Тимошенко складають дві основні гілки: дід Абрам Кельманович Капітельман і бабуся Марія Йосипівна Грігян. З етнічним походженням діда немає жодних питань, безумовно, він — єврей. Що стосується бабусі, то тут не все просто. У документах слідства батько Марії Йосипівни назвав себе латишем, але його прізвище Грігян та ім'я Йосип Йосипович дуже важко назвати латиськими. Прізвище Грігян має яскраво виражене вірменське походження. Що і підтверджується його поширенням на вірменських землях. Виникає запитання: як Грігяни потрапили із Вірменії у Латвію? Тут нічого дивного немає. До Першої світової війни і Кавказ, і Прибалтика входили до складу Російської імперії, тому у її межах піддані пересувалися досить вільно, особливо непосидючим був торгівельний люд, який в основному і складався з євреїв. Про належність прізвища Грігян вірменським чи кавказьким євреям повідомляли і ЗМІ.

Та важливішим у цій історії є зміна прізвища роду Капітельман на Грігян. Цей крок діда Юлії Володимирівни не властивий слов'янській родовій традиції — це як мінімум. Якби дід не пожертвував своєю родинною гордістю, то Юлія Володимирівна до заміжжя могла б мати дуже миле прізвище — Капітельман.

4. Родовід по лінії матері

Мама Людмила Миколаївна Тєлєгіна (Грігян, Нєлєпова)

Про рідну маму Юлії Тимошенко Людмилу Миколаївну Тєлєгіну відомо небагато. Народилася вона 11 серпня 1937 року у Дніпропетровську, в родині Нєлєпових. Дівоче прізвище мами — Нєлєпова. Як пише у книзі «Юля, Юлечка» її сестра Антоніна, Людмила Миколаївна у дуже ранньому віці вийшла заміж. Цей епізод про маму пов'язаний із бажанням її дочки Юлії вийти заміж у 18 років. Воно не знайшло великої підтримки у матері, і до неї звернулася сестра Антоніна: «А ти не пам'ятаєш, у скільки ти вийшла заміж? А я? Може, це на роду написано — рано закохуватися?» Такий аргумент Людмилу Миколаївну цілком заспокоїв.

Вийшовши заміж, Людмила Миколаївна взяла прізвище чоловіка і стала Тєлєгіною. Але життя молодої сім'ї чомусь не склалося.

Коли Людмила Миколаївна вдруге вийшла заміж, невідомо, однак її другим чоловіком став Володимир Абрамович Грігян. У чоловіка це теж було не перше одруження. Від цього шлюбу 27 листопада 1960 р. народилася дочка Юля — майбутня газова принцеса і Прем'єр-міністр України. Коли маленькій Юлі виповнилося три роки, батьки розлучилися. Людмила Миколаївна повернулася на прізвище першого чоловіка, а дочка Юля залишилась на прізвищі батька — Грігян.

Про себе і про свою родину ні Людмила Миколаївна, ні її сестра Антоніна, ні сама Юлія Володимирівна чомусь публічно не розповідають. Всюдисущі журналісти теж не роздобули беззаперечної за достовірністю інформації. Очевидно, саме тому у ЗМІ поширювалися лише різноманітні версії щодо національного походження маминої гілки роду Ю. Тимошенко — із посиланням на авторитетних осіб, але документальних підтверджень вони, на жаль, не мали, тому ми не будемо повторюватися, бо немає достатніх підстав їх підтверджувати чи спростовувати. Будемо говорити про те, у чому впевнені.

Дещо у цій справі пояснюють дві книжки про Ю. Тимошенко її рідної тітки Антоніни Ульяхіної; вони носять явно пропагандистський характер і спрямовані на здобуття прихильності українського виборця.

У кількох місцях книжки «Юля, Юлечка» А. Ульяхіна згадує про своїх батьків і навіть бабусю з дідусем, тобто прадідів Ю. Тимошенко, але жодного разу прямо про них не пише і навіть не називає по імені та по батькові й не зазначає прізвищ. Правда, у двох випадках у вуста бабусі вкладено українські фрази.

Це досить дивно читати у російській книжці; їх, мабуть, вставили для того, аби читач мимохідь прийшов до висновку, що прабабуся Ю. Тимошенко — українка. Може, й так, а може, й ні. Але якщо так, то чому ні мама Людмила Миколаївна, ні її сестра Антоніна Миколаївна не вміють абсолютно нічого говорити українською? Мені довелося їх бачити і чути — спілкуються вони лише добірною російською мовою, як, до речі, і чоловік Олександр Тимошенко та їхня дочка Євгенія. Це типова російськомовна родина. Сама ж Ю. Тимошенко досить успішно опанувала українську мову щойно у 1999 році. Безумовно, це похвальний, розумний і далекоглядний вчинок, особливо з огляду на незбагненну жадобу влади.

У двох місцях книжки «Юля, Юлечка» А. Ульяхіна свою бабусю і прабабусю Ю. Тимошенко, іменує Дашею. У таких випадках українці назвали б «бабунею Дариною», «Дарою», «Даркою», але аж ніяк не «Дашею». У цій же книжці на сторінці 56 зазначено, що Юлія Володимирівна зверталася до своєї тітки Антоніни «Тоша». Погодьтеся — такі імена не зовсім звичні для українського вуха. Зрештою, дівоче прізвище матері Ю. Тимошенко Людмили Миколаївни — Нєлєпова — теж дуже важко віднести до українських.

По лінії матері Ю. Тимошенко відомості про її родину дуже скупі й надто фрагментарні. Безумовно, що мама Ю. Тимошенко та тітка Антоніна Ульяхіна повинні знати про свої корені значно глибше. Однак про них вони не вважали за потрібне розповідати, а ми — їх розпитувати. Інших достовірних джерел не виявлено, тому обмежуємось тим, що стало очевидним.

Тітка Антоніна Миколаївна Ульяхіна (Нєлєпова)

Мама Ю. Тимошенко Людмила Миколаївна Тєлегіна має рідну сестру Антоніну Миколаївну Ульяхіну. Дівоче прізвище її мало би бути «Нєлєпова» — так, як і у мами Юлії Володимирівни. Народилася А.М. Ульяхіна 18 липня 1949 р. у Дніпропетровську. Як сама вона пише у книжці «Юля, Юлечка», проживала з батьками за три квартали від будинку таксиста, де мешкала її сестра і мама Юлі. За словами А. Ульяхіної, вона у ранньому віці вийшла заміж, але згодом розлучилася. Чоловіком у неї був Ульяхін Валерій Олександрович. Наприкінці 90-х років він працював заступником директора МП «Беютага», власником якого є родичі Ю. Тимошенко.

Антоніна Миколаївна має дочку Тетяну — двоюрідну сестру Ю. Тимошенко. Перу Ульяхіної належать дві книжки про Юлію Тимошенко: «Юля, Юлечка» (Дніпропетровськ, 2007) і «Юля, Юлия Владимировна» (Дніпропетровськ, 2007). У 2008р. ці праці перевидані харківським видавництвом «Фоліо». Обидві книги хоч і мають явний пропагандистський характер, та майже не містять інформації про родовід Юлії Тимошенко. Більше того, у них навіть не згадано про її батька — Володимира Абрамовича Грігяна. А він же до трьохрічного віку Юлі проживав із сім'єю, виховував донечку.

На відміну від старшої сестри, Антоніна Миколаївна має вищу освіту — вона закінчила Дніпропетровський гірничий інститут і була співучасником усіх бізнес-проектів Ю. Тимошенко та висвітлила деякі їхні аспекти у книзі «Юля, Юлия Владимировна». Останнім часом А.М. Ульяхіна очолює Дніпропетровську обласну організацію ВО «Батьківщина».

Про розуміння цим партійним вождем суті державного управління та політичних процесів свідчать такі її слова: «Політика — справа невдячна і підступна».* Безумовно, що Антоніна Миколаївна не має монополії на цей глибокий філософський висновок. За подібною філософією живе і діє її племінниця. І цьому важко зарадити. Але хіба можна із цим погодитися? Невже політика Франкліна Рузвельта, Уінстона Черчіля, генерала де-Голя, Махатми Ганді, Джавахарлала Неру, Рональда Рейгана, Маргарет Тетчер, Гельмута Коля, Вацлава Гавела, Леха Валенси була брудною і підступною справою? Звичайно, ні! У руках цих людей політика стала мистецтвом, за допомогою якого вони робили свої країни і народи добрішими, заможнішими і процвітаючими. Які ж далекі від цього великого мистецтва Юлія Тимошенко, її тітка та все їхнє олігархічне оточення! На це просторікування слід відповісти так: політика є брудною і підступною справою лише у людей, які за своєю суттю є брудні та підступні. І їм в українській політиці не місце.

_________________________________________

* Ульяхина А. Юля, Юлия Владимировна. — Дніпропетровськ: Журфонд, 2007. — С.43.

5. Підсумок

Вищенаведений матеріал не є повним і вичерпним у плані встановлення і розкриття всіх нюансів родового дерева Юлії Тимошенко — людини, яка свято вірить у циганське пророцтво, що вона мусить стати президентом. І оскільки Ю. Тимошенко так палко прагне високої посади, то повинна сама стати максимально відкритою для народу, зокрема й щодо свого походження.

Безумовно, що вкрай недобре, коли людина, яка прагне очолити країну та визначати долю всього народу, явно приховує своє етнічне походження і напускає туману туди, де все мусить бути чистим, правдивим і прозорим. Хіба такі дії достойні й порядні?

Національність людини не є її визначальною ознакою, але й не останньою. Належність керівника до відповідної нації вже самою природою і Богом покладає на нього особливу відповідальність перед нею; це важливий фактор, який впливає на всю його діяльність, спонукає до дій і праці на користь власного народу. Почуття відповідальності, обов'язку та любові до своєї нації значно сильніші, ніж відданість уболівальників команді своєї країни. Бо хіба чужі вболіватимуть так, як свої? Та це ж у спорті! А ми маємо справу з усім народом і всією державою. Мабуть, із цих міркувань у кожній країні керівником держави обирають представника корінної нації. Я ще не чув, щоб президентом Чехії обрали поляка, Польщі — німця, Німеччини — француза, Греції — турка або в Ізраїлі — араба. Цілком очевидно, що подібних випадків у Європі та світі не було. І головна причина не в тому, що чужак може виявитися непорядним, а в тому, що свій, крім порядності, має ще й кровний обов'язок перед власним народом, покладений на нього Всевишнім. Чому ж цього, справді святого і шанованого у світі принципу не дотримуються українці тепер?

У всі часи в Україні людей без роду і племені називали безбатченками, зайдами і пройдисвітами. За своєю природою вони вже були запрограмовані на не хороші справи, тому від них ніхто не сподівався чогось путнього і доброго. Тепер із такої категорії осіб значною мірою і сформований вищий український політикум. Його представники безсоромно величають себе «елітою» країни; вони тепер керують державою. І як результат — Україна має те, що має. А могла би мати значно краще.

5. Юлина сім'я

Одруження

Про знайомство Юлії й Олександра Тимошенків у книжках і публікаціях біографічного характеру існує кілька романтичних історій, пов'язаних із телефонним дзвінком. Їх так активно продукують, що не зауважили чимало розбіжностей. Це і дало підставу думати, що теперішні політтехнологи Юлії Тимошенко намагаються створити ореол романтичності навіть довкола її банального одруження. Але ми не будемо повторювати романтику, а зупинимося на очевидному.

У книжці «Юля, Юлечка» добре обізнана Юлина тітка Антоніна Ульяхіна пише, що після завершення літньої сесії в університеті її племінниця поїхала на літо працювати старшою вожатою у піонерський табір. Там же піонервожатим влаштувався її друг Олександр Тимошенко. Піонервожаті не просто подружилися, а палко покохалися і після закінчення літа вирішили відразу ж поєднати свої долі. Однак, як зауважує Антоніна Миколаївна, строга мама чомусь виступила проти раннього заміжжя доньки, але тітці вдалося швидко її вмовити, мабуть, тому, що Юля перебувала у надто переконливій ситуації. І мама «здалася, — пише А. Ульяхіна та продовжує: — Здалися і Сашині батьки, і все закінчилося благополучно — весіллям». 15 вересня 1979 р. у Жовтневому Палаці щастя міста Дніпропетровська Юлія Володимирівна Грігян зареєструвала шлюб із Олександром Геннадійовичем Тимошенком. Молода взяла собі прізвище чоловіка. 20 лютого 1980 р. у подружжя Тимошенків народилася донька Євгенія.

Чоловік Олександр Геннадійович Тимошенко

Докладних відомостей про чоловіка Юлії Володимирівни Олександра Тимошенко отримати не вдалося; довідники про нього майже нічого не повідомляють, а сам він уникає публічності. Відомо, що Олександр походить із впливової у Дніпропетровську родини. Його батько Геннадій Тимошенко працював головою Кіровського райвиконкому у самому Дніпропетровську, а в останній період радянської влади — начальником Дніпропетровського обласного управління кінофікації. За даними книги Андрія Кокотюхи «Юля», Олександр молодший від дружини на один рік. Там же написано і таке: «Хоча Тимошенки й не розлучені, формально разом уже давно не живуть. У них спільні ділові інтереси, однак родиною їх назвати вже не можна».

Донька Євгенія Олександрівна Тимошенко (Карр)

Батьки продовжують себе у дітях. Тому, дивлячись на батьків, можна здогадатися про характер їхніх дітей, а відповідно на прикладі дітей — судити про батьків. Діти — це своєрідне віддзеркалення батьків; вони вбирають у себе усе, в першу чергу саме із батьків: і хороше, і недобре, і манери. Діти політиків тут не є винятком, вони часто на людях демонструють те, що батьки роблять криючись, особливо це стосується ставлення і поваги до навколишніх. Тому, пишучи про біографію політика, неможливо оминути його дітей. А оскільки у Юлії Тимошенко дитина одна, то подивимось і на неї.

Як уже говорилося вище, народилася Євгенія Тимошенко 20 лютого 1980 р. Після закінчення дочкою 6-го класу, пише у книзі «Юля, Юлия Владимировна» А. Ульяхіна, батьки вирішили відправити її на навчання в Англію. Це трапилося, очевидно, у 1992 році. Разом із 12-річною Євгенією в Англію вирушила і її бабуся Людмила Миколаївна Тєлєгіна — мати Юлії Володимирівни. У Великобританії Євгенія Тимошенко проживала в англомовному середовищі і стала забувати рідну материнську мову. У 2001 р. Євгенія приїхала в Україну. «Я звернула увагу на легкий акцент, з яким вона вимовляла російські слова, — писала у книзі А. Ульяхіна і з жалем продовжувала: — Женічка, ти вже стала зовсім доросла... Пройдуть усі кращі роки вдалині від нас, від сім'ї. І нашу мову скоро забудеш». Під «нашою» А. Ульяхіна, безумовно, розуміла російську — іншою у сім'ї Юлії Володимирівни мабуть не розмовляли ніколи.

Про доньку Юлії Тимошенко Євгенію широкій публіці не було відомо майже нічого аж до літа 2005 р., коли відбулося її гучне весілля із Шоном Карром, як писала преса — британським музикантом, співаком і байкером. Кольорові фотографії та різноманітні інтерв'ю з приводу їхнього весілля облетіли чи не всі вітчизняні і зарубіжні ЗМІ.

У пресі повідомлялася історія, яку, очевидно, оповіла сама Євгенія Тимошенко. У барі одного із готелів єгипетського міста Шармель-Шейха у грудні 2004 року Євгенії впав в око симпатичний британець, і вона вирішила із ним познайомитися, для чого попросила бармена назвати їй номер, у якому британець зупинився. Бармен чомусь повідомив не той номер, тому єгипетська зустріч була підступно зірвана. Однак незабаром усе надолужили в Англії.

«Зустріч відбулася в Лондоні. Шон Карр був вражений шикарними апартаментами, у яких проживала скромна студентка», — пише Ярослав Хрещатий. Із манер і стилю життя Євгенії Ш. Карр зрозумів, що до звичайних людей її годі віднести. Згодом британець дізнався, що його нова подруга є дочкою українського прем'єра. «Я розумів, що це безумство. Я не міг повірити в те, що відбулося, настільки це було дивно», — щиро розповів Ш. Карр кореспонденту англійської газети «Дейлі мірор». І признався, що спочатку відчував панічний страх перед майбутньою тещею.

На час знайомства та перших романтичних побачень Євгенія вчилася в Англії в економічному коледжі. Чи закінчила вона його, як він називається, яку здобула освіту і спеціальність, як застосовує її на благо України та українського народу, інформація відсутня. Де тепер живе і чим займається подружжя Карр, широкій публіці теж не відомо. Але гучний скандал в Одесі у червні 2008 р. знову привернув до дочки Юлії Тимошенко та її зятя пильну увагу.

Зять Шон Карр

Найколоритнішою постаттю у сім'ї Тимошенків, безумовно, тепер став чоловік Євгенії і зять Юлії Володимирівни, британець Шон Карр. Час від часу його ім'я з'являється у ЗМІ, і зовсім не тому, що він музикант чи співак. На великій сцені Палацу культури «Україна» у Києві Шона Карра ще ніхто не бачив. Про його британські музичні альбоми чи прихильних до його творчості меломанів теж не чутно. Євгенія Карр у газеті «Високий замок» від 26 квітня 2008 р. заявила: «Шон останні 10 років не займався музикою». Чому ж тоді політтехнологи БЮТ показують його як видатного британського музиканта-рокера? Та й сам Ш. Карр також скромно оцінює власні вокальні можливості. «Якщо бути відвертим, то і співаком мене назвати складно — я просто верещу у мікрофон», — щиро зізнався Шон Карр в інтерв'ю газеті «Сегодня», Створена в Україні зятем Юлії Тимошенко музична група DVS, яку бачили на концертах у її підтримку під час парламентських виборів, розшифровується так: «Death Valley Screamers», що в перекладі з англійської означає «Ті, що верещать з Долини Смерті». А перший музичний альбом, який презентував Ш. Карр в Україні, називався «Just Crazy» — «Просто псих». Сам Ш. Карр полюбляє з'являтися на публіці по пояс оголеним із довгим до плечей, патлатим і зібраним у хвіст волоссям. Мабуть, так британський зять українського прем'єра демонструє оригінальний стиль життя і живописне татуювання, яким вкриті його руки і торс. Почитаєш це у пресі, послухаєш по радіо, побачиш по телевізору і замислишся над долею української пісні, музики і культури. Цікава їх може чекати перспектива у майбутньому.

Та не лише нову музичну культуру приніс зять Юлії Тимошенко в Україну. Для його концертів і сцени споруджувати не потрібно — достатньо звичайного пляжу.

20 червня 2008 р. на одеському пляжі Ланжерон стався інцидент, про який впродовж трьох тижнів писали і передавали всі українські ЗМІ. Зчинився скандал такої сили, що, на пропозицію політтехнологів, усім бютівцям заборонили будь-яким чином його коментувати, аби мимовільно не зашкодити іміджу Ю. Тимошенко. У цей день в Одесі відбувався міжнародний фестиваль байкерів (мотоциклістів). Шон Карр, як байкер із багатолітнім стажем, прибув, на своєму байку (мотоциклі) разом з дружиною Євгенією в Одесу. У спекотний день молодій парі захотілося проїхати байком прямо на пляж «Ланжерон». Їх супроводжували ще три мотоцикли — по дві людини у кожному.

Дорога до моря була закрита шлагбаумом, який охороняли два військовослужбовці внутрішніх військ МВС України. Відповідно до рішення міської ради, в'їзд на міські пляжі автомобілями і мотоциклами заборонений. Проїхати на пляж можна, але суто за перепустками для технічних засобів, що його обслуговують, швидкої медичної допомоги, міліції тощо. Величезний мотоцикл «Харлей Девідсон» Шона Карра до таких явно не належав, тому, незважаючи на грізні вимоги зятя і дочки прем'єра, перед ними шлагбаума не відкрили. Почалася сварка з добірними матюками, у ході якої Шон Карр сам почав відкривати шлагбаум. Військовослужбовці стали на заваді. Як наслідок — зчинилася шарпанина, здійнявся крик, і розпочалася справжня бійка, у якій брали участь два військовослужбовці, зять і дочка Прем'єр-міністра України. Один із охоронців отримав удар у підборіддя; у пресі писалося, що його завдав Ш. Карр. Проте військовослужбовці не лише витримали напад, а й перейшли у наступ і застосували спецзасоби — гумові палиці та газові балончики, заломили руки Ш. Карру і прикували його наручниками до шлагбаума, який він намагався перед тим відкрити. Незабаром приїхав наряд міліції і у «воронку» відправив подружжя Каррів до райвідділу внутрішніх справ міста Одеси, де вони просиділи півночі.

Дикунський концерт на пляжі «Ланжерон» відбувався серед білого дня, на очах враженої публіки; інформація про нього потрапила на сторінки газет і журналів, у радіо- і телепередачі, заполонила інтернет. І зрозуміло, чому: у центрі скандалу опинилися дочка і зять діючого прем'єра країни. Коментували події чиновники і політики різних рангів, окрім бютівців. Але дуже слушними тут є слова мера Одеси Едуарда Гурвіца, який сказав, що коли йому потрібно на пляж, то він не соромиться іти туди пішки.

Внаслідок конфлікту Шон і Євгенія Карри отримали по кілька гумових київ, понюхали газу і потрапили у міліцію. Військовослужбовці теж постраждали, і їх відправили на судмедекспертизу, яка зафіксувала у них тілесні пошкодження легкої тяжкості: синці на обличчі, забійні садна на бедрах, руках, подряпини від нігтів на шиї і т. ін. Ось такий концерт.

За інших обставин злісних хуліганів посадили б, як мінімум, на 15 діб, а за опір працівникам міліції та ще й напад на них під час виконання ними службових обов'язків світило б кілька років ув'язнення. Так би діяло гасло «Закон один для всіх», якби на одеський пляж силоміць проривався на мотоциклі якийсь рядовий байкер. Та в міністра внутрішніх справ України Ю. Луценка це правило має винятки: його не можна застосувати до самого міністра, його друзів, колег і їхніх дітей.

Очевидно, саме винятковими обставинами щодо цього правила слід пояснити появу 22 червня 2008 р. офіційного документа під назвою: «Повідомлення міністерства внутрішніх справ України», у якому говорилося, що «військовослужбовці внутрішніх військ МВС України, перевищивши свої повноваження, невмотивовано застосували грубу фізичну силу стосовно Шона Карра та Євгенії Тимошенко, спричинили їм тілесні пошкодження, чим спровокували конфлікт». З цього офіційного документа випливає, що конфлікт розпочався із збройного нападу військовослужбовців на мирне подружжя Каррів. Видаючи таке поспішне за формою і протиправне за змістом повідомлення МВС, його організатори й автори переслідували мету будь-що погасити конфлікт, який явно шкодив рейтингу Юлії Тимошенко. І хоча зміст офіційного документа МВС за своєю суттю був цинічною й огидною неправдою, він свою справу зробив — два тижні на нього посилалися як на незаперечну істину. Незважаючи на старання лже-правдоборця Ю. Луценка, на захист справедливості стали ЗМІ, громадськість і навіть його підлеглі — керівництво внутрішніх військ МВС України. За підсумками службового розслідування заступник командуючого внутрішніми військами генерал-майор Микола Мишакін прокоментував дії своїх підлеглих в інциденті з подружжям Каррів і заявив: «Ми в них не розчарувалися. Вони діяли в рамках своїх повноважень». У порушенні кримінальної справи проти військовослужбовців — солдата і прапорщика, яких нахабно обмовляло подружжя Каррів, теж відмовлено.

Коли 2 липня 2008 р. журналісти попросили МВС прокоментувати, чому початкові оцінки конфлікту в офіційному повідомленні МВС України так різко відрізняються від остаточних, їм відповіли: «Як міністрові доповіли, так він і вчинив, потім розібрався і зрозумів, що поспішив».*

Тільки вдумайтеся, шановний читачу, у цю відповідь! Міністр внутрішніх справ України Ю. Луценко офіційними каналами цілком свідомо поширював явну дезінформацію і вводив в оману народ, тиснув у такий спосіб на слідство, підлеглих. Тим самим він прагнув зробити із абсолютно невинних військовослужбовців, які сумлінно виконували свої обов'язки, звичайних цапів-відбувайлів, тобто притягнути до відповідальності невинних! Для чого він це паскудство робив на високій державній посаді? Відповідь очевидна — на догоду Юлії Тимошенко. У її обіймах він уже давно змінив статус польового командира Майдану на примітивну шістку прем'єра. Та це ще м'ягко сказано і далеко не все.

_________________________________________

* Українська правда. — 2008. — 2 липня. // http://pravda.com.ua/news/2008/7/2/78231.htm.

У будь-якій більш-менш цивілізованій державі службовці, які доповіли міністру неправдиву і неперевірену інформацію та ввели його в оману, мусять бути звільнені з займаних посад. А якщо такого не було і міністр із власної ініціативи свідомо обманював народ, то який же він міністр?

Але повернімось до зятя Ю. Тимошенко. Конфлікт в Одесі висвітлив немало цікавого довкола цієї особи. Ось що про нього писала «Газета по-киевски» від 23 червня 2008 р.

«Зять українського прем'єра Шон Карр ще до одруження з Євгенією Тимошенко був засуджений на два роки виправних робіт — за звіряче побиття своєї першої дружини. Про це британському таблоїду The Mail on Sunday розповіла сама перша жінка Ліона — Емма Карр. За її словами, на Різдво 2002 року Шон Карр, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, а також під впливом кокаїну, побив її так, що у неї виявилася зламаною верхня щелепа і вибиті два зуби. Причому перелом був такий, що довелося виривати іще й інші зуби, через що Емма тепер носить вставний місток».

Вже в інших виданнях мені доводилось читати, що Ш. Карр заперечував слова першої дружини і називав їх помстою на свою адресу. Особисто я йому не вірю, бо він в Одесі говорив журналістам неправду. «Единожды солгавши, кто тебе поверит?» — говорив у такому випадку Козьма Прутков.

У якому стані перебував Шон Карр в Одесі, сказати важко. Та вже сам факт наявності шлагбаума та охоронців при ньому свідчив про особливий режим проїзду, і це повинна розуміти кожна людина.

Чи можна уявити собі ситуацію, що якийсь український байкер з оголеним торсом, увесь у татуюваннях, під'їжджає до шлагбаума на будь-якому англійському пляжі і разом із дружиною з добірними матюками кричить, щоб англійські поліцейські йому відкрили проїзд? Як би на це зреагували тамтешні перехожі? А поліцейські? А що б зробили з українським байкером поліцейські, якби він силоміць, відіпхнувши їх, почав самовільно відкривати шлагбаум, при цьому вправно вдаривши одного з них кулаком у підборіддя?

Це ж наскільки потрібно принижувати Україну, не поважати себе, щоб міністр внутрішніх справ удався до обману, захищаючи якогось Карра! Та хто він такий? Про першу дружину вже знаємо; у неї від Ш. Карра, крім побитої щелепи, є ще й 12-річна донька, а сам він старший від Євгенії Тимошенко на 11 років. Коли вони побралися, Шону було 36, Євгенії — 25, Юлії Володимирівні — 45. На весіллі дехто плутав гарну молоду маму із нареченою. Сам Шон називає Ю. Тимошенко мамою. Він тепер дуже щасливий, але, як справжній джельтельмен, не забуває і про свою доньку від першого шлюбу Шарлотту. Між іншим, Шон дуже хотів, аби його дочка на весіллі була дружкою в Євгенії. Його перша дружина Емма якось сказала журналістам: «На останній нашій зустрічі він говорив лише про розкіш, яка його тепер оточує, приватних літаках і тілоохоронцях».*

У пресі повідомлялося, що Ш. Карр успадкував від батька майстерню з ремонту взуття. Бютівська газета «Високий замок» у номері за 26 квітня 2008 р. повідомляла, що Шону у спадок від батька дісталася «мережа взуттєвих майстерень і велика сума грошей». Що являє собою ця «мережа», не уточнювалося. Однак 29 червня 2008 р. дещо прояснив «Обозреватель». Ярослав Хрещатий у статті «Хто ви є, містер Карр?» пише, що зять українського прем'єра має звичайну базову освіту. «Про навчання після закінчення школи Шон не задумувався, ця сфера його просто не цікавила». До одруження із Євгенією заробляв на хліб у будці з виготовлення ключів і дрібного ремонту взуття одного із торговельних центрів англійського міста Лідс.**

_________________________________________

* Панькина Ирина. Дочь Тимошенко выходит замуж за дебошира //Экспресс-газета.— 2005.— 26сентября;

   Панькина Ирина. Что ждет дочь Тимошенко // Koмnpoмat.Ru //

http://www.compromat.ru/main/ukraina/timoshenkodoch.htm.

** Хрещатий Я. Who is Mr. Carr? // Обозреватель. — 2008. — 28 июня // http://obozrevatel.com/news-print/2008/6/29/24645.htm. (див. на http://world.obozrevatel.com/news/2008/6/29/245645.htm та

http://testukr.obozrevatel.com/news/2008/6/30/197120.htm — Кін)

6. Прикінцеві зауваги до родоводу

Безумовно, що материнська лінія родоводу Юлії Тимошенко висвітлена вкрай недостатньо; могли б бути глибше досліджені й корені батькової лінії. Проте і з вищенаведеного матеріалу вимальовується достатньо чітка і ясна картина, яку не можна порівняти з тим, що було опубліковано і відомо виборцям раніше.

На завершення цього розділу наведу приклади того, як величають себе близькі родичі Ю. Тимошенко на сторінках книжок «Юля, Юлечка» і «Юля, Юлия Владимировна», автором яких є її рідна тітка Антоніна Ульяхіна.

Бабусю називали «Даша».

Другу бабусю — «Льоля».

Маму Юлії Людмилу Миколаївну Тєлегіну — «Леля», «Льоля», «Льолєнька».

Тітку Юлії Антоніну Ульяхіну — «Тоша».

Двоюрідну сестру Юлії Тетяну — «Таточка».

Чоловіка Юлії Олександра — «Саня», «Санєчка».

Сам Олександр Тимошенко рідного батька Генадія називав «батя».

У книгах згадується родичка Нонна і сусідка, яка за відсутності мами Юлії доглядала за її квартирою, — тьотя Беття.