"Макуха або штрихи до політичного портрету "Блоку Юлії Тимошенко"" - читать интересную книгу автора (Чобіт Дмитро)

Передмова

Миру та згоди у вищих ешелонах української влади суспільство не бачило вже давно. Постійні брутальні протистояння, хамські звинувачення, дикунські чвари, безглуздий розбрат і публічна гризня стали звичними у сучасній політиці. Обман, фальш і наклепи перетворилися на інструменти для досягнення політичної мети. Штучне нагнітання напруги по лінії Схід-Захід призводить до розколу. Про яку єдність у таких умовах можна говорити?

До всього додається справжня інформаційна війна у стані помаранчевих. З одних і тих самих питань газети публікують діаметрально протилежні висновки. Громадянам доволі складно розібратися в тому, хто має рацію, а хто — винний. Країну лихоманить, економіка деградує, життя простих людей гіршає. Поглиблення цих негативних процесів веде до подальшого відставання не лише від світових лідерів, а й від сусідніх країн — за рівнем заробітної плати, пенсій, якості життя. Люди не розуміють, що діється в Україні; суспільство охопили байдужість і зневіра. Авторитет вищих інститутів влади наближається до нуля. Народ перестав поважати владу.

Сучасна українська політика та політики остогидли всім і мені теж. Але так вийшло, що, ставши свідком украй резонансних і ганебних подій та отримавши із першоджерел достовірну інформацію, я переконався у черговій брутальній провокації, влаштованій керівництвом БЮТ у Верховній Раді України, і як журналіст вирішив виконати свій професійний обов'язок та донести суспільно-важливу інформацію до виборців.

Однак стаття про інституційну кризу в Україні явно не вкладалася в газетні розміри, та й сама тема виявилася вершиною велетенського айсберга. Для кращого розуміння суті справи потрібно було висвітлити і його підводну, невидиму, частину, а у ній від сторонніх очей приховано дуже багато цікавого і повчального для всіх, передовсім політиків, а ще більше — виборців. Так народився задум написати чергову політичну книгу про БЮТ, ВО «Батьківщина» та їхніх керманичів, тобто політичну силу, яку я знаю досить добре, бо з 2000-го по 2006 рік, на своє нещастя, до неї належав.