"Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919" - читать интересную книгу автора (Капустянский Николай)

Розділ IV організація армії УНР

Коротенько розглянемо, що з себе уявляла Українська армія в момент катастрофи і з допомогою яких сил та засобів вона почала свій наступ.

На чолі всіх озброєних сил України був Головний Отаман Симон Васильович Петлюра. Йому належала вся військова влада, як Верховному Вождю. Він же був і Головою Директорії.

Отаман Петлюра є видатний член Української Соціял-Демократичної Партії і герой повстання проти гетьмана. Симон Васильович це найбільш популярна людина на Україні. Військо любило його й вірило; також вірили йому всі в більшості соціялістичні партії. Большевики дуже рахувалися з Отаманом Петлюрою і не жалували коштів для агітації проти нього і тим спричинялися до ще більшої його популярности серед населення України.

Взагалі Отаман Петлюра був центральною фігурою українського національного руху. В зосередженні в одних руках цілої горожанської і військової влади була його сила, але тут же була й слабість його.

Партії мали великий вплив на От. Петлюру. В довіря до нього нерідко закрадалися люди негідні, корисливі, честолюбці, що удавали з себе або мучеників за українську ідею або ж борців за соціяльні змагання бідного люду. Вони зловживали іменем і авторитетом От. Петлюри і шкодили справі.

Це відбивалося й на військових справах, особливо в Київський пeріод і наступний за ним, коли траплялися призначення на відповідальні командні та штабові посади осіб невідповідних, а іноді й шкідливих для справи.^[9]

У той період, який ми тут розглядаємо, призначення на вищі командні та штабові посади переводилось з розбором і з більшою обережністю.

Головному Отаману безпосередньо підлягали Військовий Міністр і Наказний Отаман. Особу Військового Міністра висували урядові партії.

Начальник Головного Управління Генерального Штабу підлягав В. М. безпосередньо. Не було Начальника Генерального Штабу в широкому розумінні цього слова. Треба зазначити, що Головне Управління Генерального Штабу після розгрому в Києві, зробленого в його особистому складі генералом Осецьким, відігравало незначну ролю. У ньому було лише, чотири старшини Генерального Штабу. Решта ж старшин Генерального Штабу заступали Штабні посади в армії (відокремившись від Ген. Штабу).

Наказний Отаман мав ті права, що й Гoловнокомандувач арміями. Наказний Отаман – генерал-майор російської служби Олександер Вікторович Осецький, учасник Великої Европейської війни.

Ген. Осецький є добрий організатор, людина енергійна, з піднесеним честолюбством. Мав звязки в національних українських колах.

Великою хибою ген. Осецького є відсутність горожанської мужности твердо висловити свою думку перед Головним Отаманом Петлюрою та Урядом і допоминатися її здійснення.

Прерогативи його влади і влади Головного Отамана не було точно розмежовано і авторитет Наказного Отамана зникав у чарівному впливові імени Головного Отамана.

Усіма операціями керував Штаб Дієвої Армії. Він видавав розпорядження всім частинам Наддніпрянської армії і лише директиви самого загального характеру – Галицькій армії. Галицька армія номінально підлягала Головному й Наказному Отаманам, а виконувала завдання Галицького уряду.

Отаман Петлюра не втручався в оперативну працю свого Штабу, цілком довіряв йому і тільки в важливі моменти потверджував або вирішував на підставі плянів, опрацьованих у Штабі.

Отаман Петлюра підчас своїх разуразних обїздів війська хоч і не видавав оперативних розпоряджень без відома Штабу армії, зате був щедрий на різні обіцянкй про відведення до резерву, розгортання з малої частини у більшу, тощо.

Треба зауважити, що роля Головного Отамана була надзвичайно важкою. Навколо кипить боротьба партій за портфелі, посади та державні кошти. Все і всі шукають у нього помочі, а матеріяльні засоби і спроможності слабенькі.

Штаб Дiєвої Армії організовано в Києві, виділивши з головного управління Генерального Штабу частину особистого його складу. За Начальника Штабу було призначено отамана А. Мельника.

Отаман А. Мельник, старшина австрійської служби, з походження галичанин. Брав діяльну участь в організації Січовиків (помічник команданта полк. Є. Коновальця). У ролі Начальника Штабу Корпусу С.С. керував Січовиками в переможньому наступі на Київ. Видатний старшина, знаменитий організатор, відважний, коректовний і чесний, палкий патріот. Здобув собі пошану й повагу старшин Ш.Д.А., вояків та урядових і політичних чинників. Але для свого високого становища мав тоді ще мало досвіду. Незавсігди дотримувався обєктивности до улюблених ним Січовиків. На прикінці травня знову повернувся до них, як помічник команданта групи Є. Коновальця.

До отамана Мельника заховую велику подяку за те, що він мене вирвав з лап отамана Оскілка, який мене в квітні 1919 р. заарештував у Штабі Північної групи і коли я приїхав туди для обговорення нашої операції на Київ, і намагався мене спровокувати і розстріляти.

Йому помішником був отаман Василь Тютюнник – підполковник російської служби, кадровий старшина, учасник Великої війни. Служив у сибірському війську. Був підвищений Директорією в отамани за діяльний уділ в повстанні проти гетьмана в ролі генерал-квартирмайстра.

Більша частина праці по організації повстання і по керуванні військом в цей тяжкий період лягла на нього. Молодий старшина величезної енергії і працездатності, шляхетного честолюбства, дуже рішучий і настирливий, рідкої чесности і некорисливий.

Військову справу він розумів і любив. Мав горожанську мужність і міг твердо висловити свою думку, хоч чортові в вічі. Палкий патріот. Головною хибою його була властива йому гарячковість, а в запальчивости – зухвалість, різкість і зайва прямолінійність. Політики не любив. Не мав вищої військової освіти і штабового досвіду, а тому не досить обраховував «час і простір» і готовий був піти на ризиковне, необмірковане й невідповідне обставинам рішення.

Для керування військом йому конче потрібна була допомога досвідчених старшин Генерального Штабу.

Спочатку у Києві він пробував особисто керувати військом, але опісля чинив у повному контактi зі своїми старшинами Генерального Штабу. Своїй генерал-квартирмайстерській частині вповні довіряв і давав вільну руку в оперативній праці.

Багато енергії поклав на боротьбу з отаманією та інспектурою і провадив цю боротьбу рішуче, твердо й безбоязно. Взагалі старшина видатний.^[10]

Отаманів А. Мельника та В. Тютюнника на ці посади було призначено з причин національно-політичних, як видатних і популярних у війську і суспільстві діячів.

Генерал-квартирмайстер Володимир Олександрович Сінклєр, Генерального Штабу Генерал-Майор. Заступав ряд штабових посад підчас Великої війни і командував полком. Це чесна людина, досвiдчений, здібний старшина, знавець військової справи. Лагідний, усидливий і акуратний. Добре розбирався в обставинах.

Неукраїнець і через те, а почасти ще й з властивости свого характеру тримався дуже обережно і навіть в рішучі хвилини, коли вимагалося подати свій авторитетний голос, не висловлювався, уникаючи небажаних нарікань, звичайно не в справі чисто оперативних розпоряджень, а в питаннях, що торкаються взаємного стосування політики та стратегії, боротьби з отаманією і демагогією.

Помішником генерал-квартирмайстра, а згодом – генерал-квартирмайстром був автор. З Начальником Штабу і Ген. Сінклєром ми працювали в повному контакті і взаємній приязні. В Штабі починаючи з Києва так склалися обставини, що мені особисто доводилося майже завжди вести переговори по апаратах з частинами, давати їм завдання, відбирати від них звіти і їх опрацювавши, інформувати на засіданнях Головного Отамана і вищих чинників Штабу та брати уділ в різних нарадах.

В оперативному відділі було багато працездатних старшин генерального Штабу і взагалі цей відділ було добре організовано. Служба звязку працювала також добре. Розвідка була слабшою і це відємно відбивалося на операціях собливо в перший період.

На чолі розвідчого відділу був сотник Коваленко – старшина військового часу. Газетний співробітник. Дуже енергійна людина. У військовій справі – нуль. Українець з походження і контр-розвідчик з переконання.

Помішником по розвідці був Генерального Штабу полковник Липко. Він і вів фактично цей відділ.

На контр-розвідку^[11] сотник Коваленко направив цілу свою кипучу енергію. Цей відділ було поширено і в нього ввійшов ще й політичний розшук.

Контр-розвідку провадив М. Чоботарів, здібна вольова, але жорстока людина, фахівець по своїх справах. Вони провадили свою працю, спираючися на авторитет Штабу Дієвої Арімiї.

Взагалі Штаб мав майже всі технічні засоби та відповідну організацію і працював з повним напруженням своїх сил.