"Соняшнi кларнети" - читать интересную книгу автора (Тичина Павло Григорович)

Дума про трьох вітрів

                         На ранній весні-провесні,                          Гей, на світанню гук.             Ой за горами, за високими,             Там за морями та за глибокими,             Ще Й за шляхами несходимими —             Рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило, Ясне Сонечко сходило, братів своїх, Вітрів, до себе іскликало,            До них словами промовляло:                          "Брати мої!                          Вітри мої!                          Брати мої любі, милі,                          Вольні, прудкокрилі!                          А станьте ви на рівні ноги: На гори, доли, на людяні шляхи, на перелоги —                          Летіть-співайте, Про мене, вашого брата старшого, Ясного Сонечка,                          Людям повідайте. А уже ж я та не по-зимньому грію: Зоря з зорею перемигнутися не вспіє, —                          Як я поломенію".                          Теє Вітри зачували,                          На рівні ноги ставали, На різні сторони свої дужі крула розправляли.                          На ранній весні-провесні,                          Гей, на світанню гук.             Що перший Вітер молодий —             Лукавий Сніговій —             Та так собі подумав, так помислив:             "А чи не краще б було, Коли б ти, братіку мій, Ясне Сонечко, та по-зимньому ісходило?            Бо цю землю тільки пригрій —            То вже й клопіт імій". Тож перший Вітер — Сніговій-Морозище —             Летить, гуде, свище,             Снігом хати обкидає,             З людей насміхає: "Це вас, — каже, — Сонечко веснянеє вітає".                         Тоді теє люди зачували,             Одне д'одного словами промовляли: "Ой не буть, видно, весні, як об Різдві грому,             Коли до нас говорять по-чужому".                          На ранній весні-провесні,                          Гей, на світанню гук.                Що другий Вітер молодий —                         Безжурний Буровій —              Та так собі подумав, так помислив:              "Хай собі Сонечко як завгодно сходить —                         Чи по-зимньому,                         Чи по-весняному,               Аби мені було можна пити-гуляти,                          Свою душеньку потішати".               Тож другий Вітер налітає,                          Людям хати перекидає,                          Гірко так насміхає:              "Це вас, — каже, — люде, весна та воля вітає".                        Тоді теє люде зачували,             Одне д'одного словами промовляли:             "Як отака весна, як отака воля —                        Проклята ж наша доля!"                          На ранній весні-провесні,                          Гей, на світанню гук.             Що третій Вітер молодий —             Ласкавий Легіт-Теплокрил —             Та так собі подумав, так помислив: "А спасибі Богові, що Сонечко на весну повернуло, Ато б земля була навік схолонула, заснула".              Тож третій вітер летить, співає,              До всіх із ласкою та по-рідному промовляє,              Жодного села, хатинки не минає, Удрану шибку ще й пучками поторохкає-пограє:              "А вставайте, — каже, — люде. Сонце вам усміхається,                          Вашого плуга земля дожидається".             Отоді теє всі люди зачували,             Із хат з піснями вихождали, З великої радості святую землю цілували —             Господа Милосердного прославляли!                          На ранній весні-провесні,                          Гей, на світанню гук.

1917