"Назар Стодоля" - читать интересную книгу автора (Шевченко Тарас)

АКТ ПЕРВЫЙ

Вечер. Внутренность светлицьы, богато убранной коврами й бархатом. В стороне стол, покрытый дорогим ковром; кругом скамьи под бархатом, окаймленные золотом. На столе стоят фляги, кубки й разные кушанья; горят восковые свечи. Стеха убирает стол.

Стеха (отходит от стола)

Усе! здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба, м'ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнiвка, слив'янка, мед, венгерське – усе, усе. Тут i їстiвне, i випити. Коли б лишень гостi. Та що вони так довго баряться? I надоумило ж сiдоусого у таке свято, коли добрi люди тiльки колядують, сподiваться гостей, та й ще яких гостей! Старостiв од такого ж старого дурня, я.к i сам. Побачимо, що то з того буде. Не грiте залiзо не зогнеш. А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнiв за два до свят, то певна уже була б рiч; а то схаменувся на самiсiнький свят-вечiр та й ластиться: "I сяка й така, i добра, i розумна ти, Стехо: поможи! Я вже тобi i се i те, i третє й десяте". Побачимо, побачимо, як попадеться нашому телятi вовка пiймати. (Помолчав.) Не сказавши нi слова дочцi, за кого i як хоче вiддати, думає, що наша сестра-коза: поженеш, куди схочеш. Е, нi! стривай лишень, голубчику. "Ублагай її", каже. Та i що таки той поганий хорунжий? А полковник хоч старий – нехай йому добре сниться-так же пан!.. Оце б то вона й стямилася! Iншому дзус, а я-так вiзьмусь. Дiвцi дiвку недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя панночка – i-i! Та вже ж, як кажуть, пiймав не пiймав, а погнаться можна. Тодi, як теє то, вже ж i погуляю!.. А вона поплаче, посумує, а далi й нiчогiсiнько. Та й Назар таки не раз спасибi скаже.

(Из бокових дверей вьiходит Галя.)

Сте х а

А що? як прибрано?.. Тим-бо й ба!

Галя

Що це ти, Стехо, робиш? Хiба у нас сьогоднi гостi, чи що?

Стеха

Та ще й якi гостi, якби ви знали!

Галя

Якi ж там гостi i вiдкiля?

Стеха

Угадайте.

Галя

Чи не з Чигирина?.. Так?..

Стеха

Iз Чигирина, та хто такий?

Галя

Якi-небудь старшини?

Стеха

То-то бо й є, що не старшини, i…

Галя

Та хто ж такий? Може… та нi! сьогоднi не такий день А менi батюшка учора i говорив щось таке.

Стеха

Говорив, та не договорив. А я знаю,- тiльки не скажу.

Галя (обнимая Стеху)

Стехо, голубочко, ластiвко моя! скажи, не муч мене.

Стеха

А що дасте? Скажу…

Галя

Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тiльки скажи.

Стеха

Нiчого не треба; дайте тiльки свiй байбарак надiти сьогоднi на вечорницi.

Галя

Добре, надiвай, та так, щоб батюшка часом не побачив.

Стеха

Оце ще! Хiба ж я справдi дурна? Слухайте ж. (Вполголоса.) Сьогоднi прийдуть старости.

Галя (в восторге)

Вiд Назара! вiд Назара!

Стеха

Та там вже побачите, вiд кого.

Галя

Хiба ж не вiд Назара, Стехо? Що ж оце мене i справдi лякаєш?

Стеха

Я вас не лякаю, я тiльки так кажу.

Галя

Нi, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.

Стеха (лукаво)

Я нiчого не знаю. Де менi, ключницi, вiдати про панськi дiла?

Галя

Ти смiєшся з мене! Я заплачу, їй-богу, заплачу i батюшцi скажу.

Стеха

Що ж ви скажете?

Галя

Що ти мене перелякала… Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?

Стеха

Оце, якi-бо ви боязкiї Вже i повiрили!

Галя

Ну, що ж? Вiд Назара?

Стеха

Та вiд кого ж бiльш? Вже пак не вiд старого Молочая, нашого полковника.

Галя

Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз iз хати втiкаю. Менi навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тiльки у його, паскудного, i мови, що про наливку та про вареники.

Стеха

А хiба ж се й не добре?

Галя

Звiсно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мiй На-зар, мiй чорнобривий, усе про вiйну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про сине море, про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що слухала б не наслухалась його, та все дивилась би в його карi очi. Мало дня, мало ночi.

Стеха

Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опiсля, може, i обридне.

Галя

О, крий боже! До самої смертi, поки вмру, все дивилась би та слухала його. Скажи менi, Стехо, чи ти любила коли, чи обнiмала коли козацький стан високий, що… дрижать руки, млiє серце? А коли цiлуєш… що тодi? Як се, мабуть, любо! Як се весело!

(В восторге поет й пляшет.).

Гой, гоя, гоя!

Що зо мною, що я?

Полюбила козака -

Не маю покоя.

Я його боялась…

Що ж опiсля сталось?

На улицi пострiчалась

Та й поцiлувалась.

А мати уздрiла…

Яке тобi дiло!

Вiддаваите замiж,

Коли надоїла!

Стеха

Гарно, гарно! А од кого це вивчились?

Галя

Та од тебе ж. Хiба ти забула, як на улицi, на тiй недiлi, танцювала? Тодi ще батюшки не було дома… Згадала?

Стеха

Коли се? Оце ще видумали!

(Стучатся в дверь.)

Галя (торопливо)

Ох, лишечко! Хтось iде!

(Убегает.)

Стеха

Хто там?

Хома (за дверью)

Я, я! Вiдчиняй мерщiй.

(Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиеаясь.)

Хома

Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!

Стеха

Кого не було?

Хома

Кого? Гостей!

Стеха

Яких гостей? Од пол…

Хома

Цс!.. еге ж.

Стеха

Нi, не було.

Хома

Гляди ж, анiтелень!.. Отець Данило, спасибi, розрiшив. Не забудь тiльки завтра вранцi послать йому вишнiвки. Знаєш? тiєї, що недавно доливали. Нехай собi п є на здоров'я. Та що се їх нема так довго?

Чи не злякались, бува, завiрюхи? А вiтер неначе стиха.

Стеха

Злякаються вони! Де ж пак! I в горобину нiч приїдуть для такої панночки, як наша.

Хома

Звичайно, звичайно.

Стеха

Iще пак такий старий… а панночка…

Хома

Сама ти стара, сороко безхвоста!

Стеха

Дивись! Зараз i розсердились. Хiба я на вас?

Хома

Так що ж, що не на мене? Так на мого… ну… полковника.

Стеха

Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?

Хома

А що вона? її дiло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне: а твоє дiло навчить її, вро-зумить, що любов i все таке прочее… дурниця, нiкчемне. Ти вже, думаю, розумiєш?

Стеха

Та се розумiю, та з якого кiнця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна. Ось i сьогоднi менi говорила. "Моли, каже, Стехо, бога, щоб швидше я вийшла замiж за Назара,половину добра свого вiддам!"

Хома

А ти й повiрила!

Стех а

А чому ж i нi? вона така добренька.

Хома

Дурна ти, дурна! А як же я сам тобi все добро вiддам, тодi що буде? га? Що ти думаєш? (Ласкает ее.) То-то бо i є, дурочка ти безсережна!

Стеха

Що менi робить, коли я дурочка?

Хома

А то, що велять. Чуєш? Усе, що в мене є, твоє.

Стеха

Не треба менi вашого добра; я i без нього була б щаслива, якби ви не забули бiдної Стехи i тодi, коли зробитесь великим паном. Я вас так вiрно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви…

(Притворно грустит.)

Хома

От же i нагадали козi смерть! Знов своє. Сказав, так i зроблю.

Стеха

Чи мало що люди обiщають, коли їм припаде нужда?

Хома

Годi не знать що базiкать. Пiди лишень до Галi та поговори з нею хорошенько по-своєму, i коли теє… то завтра i мiж нами онеє.

Стеха

Казав пан – кожух дам, та й слово його тепле. I я тiльки грiх на душу вiзьму.

Хома

Який тут грiх? Дурниця все те!

Стеха

Забожiться, що женитесь, тодi, їй-богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нiчого не буде, їй-богу!

Хома

От же їй-богу, далебi!

Стеха

Женитесь?

Хома

Еге!

Стеха

На менi?

Хома

Як коржа, так коржа! Як спечемо, так i даi Уже ти менi в печiнках сидиш з своїми витребеньками.

Стеха

Якi тут витребеньки?

Хома

Ну, добре, добре! Тiльки слухай. Треба дiло сконувати так, щоб вона не знала, вiд кого старости а то – чого доброго – усе пiде шкереберть.

Стеха

Та вже менi не вчиться, як дiлом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночцi – що твiй кобзар. Старий, скажу, чоловiк, як подумаєш, усiм, усiм лучче вiд молодого. Молодий… та що й казать? нiкуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий – тихий-тихий i покiрний.

Хома

Так, так! О, ти дiвка розумна! Iди ж до Галi, та гляди – гарненько побалакай з нею.

Стеха

А потiм чи можна менi буде пiти на вечорниiцi. Я вже зовсiм упоралась. Пустiть, будьте ласкавi, хоч в послiднiй разочок.

Хома

У тебе тiльки й на думцi, що вечорницi. О, в. I менi та Мотовилиха!

Стеха

Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара паплюга, чого? Що ж, що я з козаками танцюю? А як ви жартуєте з молодицями, так я й нiчого!

Хома

Iди ж, iди та поклич менi Галю, а затим сама павгодь рушники.

Стеха

Та вже усе напоготовi.

(Уходит.)

Хома

Злигався я з дияволом… (Огляд ы вается.) Що ж? Не можна без цього. У такому дiлi як не верти, треба або чорта, або жiнки. (Немного помолчав.) Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тодi i остався навiки-вiчнi в дурнях. Та нi, лиха матерi! Аби б тiльки ти менi своїми хитрощами помогла породнитися з полковником, а там уже що буде-побачимо. Iш ти, мужичка! Куди кирпу гне! Стривай! (Продолжительное молчание.)

Думай собi, голубко, та гадай, що… а воно зовсiм не так буде. Закинь тiльки удочку, сама рибка пiде. Шутки-тесть полковника!.. А що далi-се наше дiло. Аби б через порiг, то ми й за порiг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигиринi гуляй собi з полковничою булавою! I слава, i почет, i червiнцi до себе гарбай: все твоє. А пуще всього червiнцi, їх люди по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться… Ха-ха-ха! от тобi й сотник! Ще в Братськiм серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурнi, дурнi! Хiба ж як говорим про огонь, так i лiзти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так i жениться на їй? Брехня! Вiд огня по-дальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах i млинах, так i будеш чоловiком, а не дурнем.

(Входит Галя.)

Галя

(весело)

Добривечiр, батюшка! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи що?

Хома

Та кликав, кликав. (Осматривает ее.) Що ти не всi стрiчки почiпляла? Та нехай! Поки буде i сих. Послухай. Менi треба поговорити з тобою об важнiм дiлi. Ти знаєш, ми сьогоднi старостiв сподiваємось?

Галя

Сьогоднiї На первий день празника,- на самiсiньке рiздво?

Хома

Так що ж? Отець Данило, спасибi, розрiшив. Гляди ж, не пiднеси гарбуза.

Галя

Як се можна! Хiба вiн дуже старий, чи що? Ось послухайте, якої нiсенiтницi наговорила менi Стеха. Смiх та й годi!

Хома

А що тобi вона наговорила?

Галя

Каже, буцiмто старi… та нi, не скажу, далебi не скажу, бо казна-щої Вона й сама не знає, що говорить.

Хома

Хiба ж не правда? Старий чоловiк кращи[й] молодого.

Галя

Та й вона те ж казала.

Хома

А тобi як здається?

Галя

Як таки можна? То старий, а то молодий.

Хома

Так, по-твоєму, молодий-краще?

Галя

Отож пак!

Хома

Помiркуй лишень гарненько, так i побачиш, що батькова правда, а не твоя. Ну, що молодий? Хiба те, що чорнi уси? Та й тiльки ж. Не вiк тобi ним любуваться: прийде пора – треба подумати об чiм i другiм. Може, коли захочеться почоту, поваження, поклеп нiв. Кому ж се звичайнiше? Полковницi..; се я так примiром говорю… а не якiй-небудь жiнцi хорунжого; бо у його тiльки й худоби, тiльки й добра, що чорний ус. Повiр менi, дочко, на тебе нiхто i дивиться не захоче.

Галя

Та я й не хочу, щоб на мене другi дивились.

Хома

Не знать що верзеш ти! Хiба ти думаєш, що не обридне цiлiсiнький вiк дивиться на тебе одну? Хiба ти одна на божiм свiтi? Є й кращi тебе. Того i гляди, що розлюбить.

Галя

Назар? Мене? О, нi! нi, нiколи на свiтi!

Хома

Я й не кажу, що воно справдi так буде, а так, наприклад,- щоб ти тямила, що ми всi на один шталт шитi.

Галя

О, нi! Не всi! Вiн не такий, вiн не розлюбить.

Хома

А що ж? Хiба вiн тобi побожився?

Галя

Атож!

Хома

А ти й повiрвлаї

Галя

Я i без божби повiрила б.

Хома

Дурне ти, дурне! Чи знаєш ти, що хто багацько обiщає, той нiчого не дає? Ой, схаменись та послухай батькiвського совiту. Добре, що я вже такий-що обiщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобi приданого, – що тодi, га? Пожалуй, вiн i так тебе вiзьме: мало яких дурнiв нема на свiтi! Та що ж в тiм? Подумай, що тодi ти робитимеш?

Галя

Те, що i всi роблять – заробляла б.

Хома

А що лучче: чи самiй робити, чи дивитися, як другi на тебе роблять?

Галя

Як кому.

Хома

То-то i горе, що ти ще дурне. Я тобi б i багацько дечого сказав, та нiколи: того i гляди, що старости на порiг. А чи єсть у тебе рушники?

Галя (весело)

Є, є! Як я рада! В мене серце не на мiсцi! Чи й вам так весело?

Хома

Весело, дуже весело. Iди ж та не забудь сказати, що коли прийдуть колядувати, так щоб гнали їх у потилицю.

Галя

За що ж? Се ж дiло законне! Та воно ж i раз тiльки в году!

Хома

А старости раз на вiку.

Галя

Справдi, щоб не помiшали… Ще 6 законної речi не дадуть сповнить. Так побiжу ж я i скажу, щоб заперли ворота i хвiртку.

(Уходит.)

Хома

(ходит задумавшись)

Здається, дiло добре йде. Вона думатиме, що На-зар свата, здуру i согласиться; старости не промовляться; весiлля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину i нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дiвку. Коли б тiльки який гаспид не принiс того горобця безперого! Тодi пиши пропало. Наробить бешкету! (С важностию.) А подумаєш i те: яке йому дiло до Галi? Се ж моя дитина, моє добро, слiдовательно моя вдасть, моя i сила над нею. Я отець, я цар її. Та цур йому, пек! Се дiло ще не таке, щоб об йому довго думати. Не дуже треба плошати, бо береженого бог береже, або – як там ще кажуть – рiвнiш згладиш, тiснiш ляжеш.

Галя

(вбегает в восторге)

Приїхали, приїхали!

Хома

(вздрогнув)

Оце ж як ти мене злякала! Пiди у свою кiмнаї та прийдеш, як кликну.

Галя

Чого у кiмнату? Я тут зостанусь, нiхто не побачить.

Хома

Незвичайно: закон не велить.

Галя

Ну, так я пiду.

(Уходит.)

(Хома с важностию садится за стол. За дверью стучат три раза. Входят два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину,кладут хлеб на стол.)

Свати

Дай, боже, вечiр добрий, вельможний пане!

Хома

Добривечiр i вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом првдолжает.) Добривечiр, люди добрi! Просимо сiдати; будьте гостями. А вiдкiля се вас бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники якi? Може, рибалки або, може, вольнiї козаки?

Сват

(тихо покашливает)

I рибалки, i вольнiї козаки. Ми люди нiмецькiї, iдемо з землi турецької. Раз дома у нашiй землi випала пороша. Я й кажу товаришу: "Що нам дивиться на погоду? Ходiм лишень шукати звiриного слiду". От i пiшли. Ходили-ходили, нiчого не знайшли. Аж гульк – назустрiч нам iде князь, пiднiма угору плечi i говорить нам такiї речi: "Ей ви, охотники, ловцi-молодцi! Будьте ласкавi, покажiте дружбу. Трапилась менi куниця-красна дiвиця; не їм, не п'ю i не сплю вiд того часу, а все думаю, як би її достати. Поможiть менi її пiймати; тодi чого душа ваша забажа, усе просiте, усе дам: хоч десять городiв, або тридев'ять кладiв, або чого хочете". Ну, нам того й треба. Пiшли ми по слiдам, по всiм городам, по усiх усюдах, i у Нiмеччину, i у Туреччину; всi царства й государства пройшли, а все куницi не знайшли. От ми i кажемо князю: "Що за диво та звiрюка? Хiба де кращої нема? Ходiм другої шукати". Так де тобi! Наш князь i слухати не хоче. "Де вже, каже, я не з'їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куницi, сирiч красної дiвицi, не видав". Пiшли ми вп'ять по слiду i якраз у се село зайшли; як його дражнять, не знаємо. Тут вп'ять випала пороша. Ми, ловцi-молодцi, ну слiдить, ну ходить; сьогоднi вранцi встали i таки на слiд напали. Певно, що звiр наш пiшов у двiр ваш, а з двору в хату та й сiв у кiмнату; тут i мусимо пiймати; тут застряла наша куниця, в вашiй хатi красная дiвиця. Оце ж нашому слову кiнець, а ви дайте дiлу вiнець. Пробi, оддайте нашому князю куницю, вашу красну дiвицю. Кажiть же дiлом, чи оддасте, чи нехай ще пiдросте?

Хома

(притворно с сердцем)

Що за напасть така! Вiдкiля се ви бiду таку накликаєте! Галю! чи чуєш? Галю! порай же, будь ласкава, що менi робити з оцими ловцями-молодцями.

(Галя вьiходiїт на средину светлицьi, останавлiiвается и, стьiдливо потупив глаза, перебирает пальцами передник.)

Хома

Бачите ви, ловцi-молодцi, чого ви натворили? Мене старого з дочкою пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хлiб святий приймаємо, доброго слова не цураємся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцiм ми передержуємо куницю, або красну дiвицю, вас пов'яжемо. Прийшов i наш черед до ладу слово прикладать. Ну, годi ж тобi; дочко, посупившись стояти; чи нема в тебе чим сих ловцiв-молодцiв пов'язати? Чуєш-бо, Галю? А може, рушникiв нема? Може, нiчого не придбала? Не вмiла прясти, не вмiла шити-i в'яжи ж чим знаєш,хоч мотузком, коли ще й вiн є.'

(Галя уходит в свою светлицу и немедленно возвра-щается, неся на серебряном блюде два вьiшит ы е полотенца й кладет на хлеб, принесенньш сватами; потом подходит к отцу й низко кланяется й целует руку; потом берет блюдо с полотенцами и подносит сватам – сперва одному, потом другому. Свати, взявши полотенца, кланяются Хоме.)

Сват

Спасибi ж батьковi, що свою дитину рано будив i усякому добру учив. Спасибi й тобi, дiвко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.

(Галя берет полотенца й перевязьiваєт через плеча одному й другому, лотом отходит й робко поглядьiвает на двери.)

Хома

(к Гале)

Догадався, догадався! Ти хочеш i князя зв'язати. Нехай завтра обоє його зв'яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай, попадешся, не втечеш!

Сват

Вiн i сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.

Хома

Ну, поки вже долетить, нам нiчого ждати. Просимо сiдати. Що там є, поїмо; що дадуть, поп'ємо та побалакаємо дещо. А тимчасом ти, Галю, не гуляй, в корт меду наливай та гостям пiднеси хлiба-солi, проси з привiтом i з ласкою.

(Сватьi чинно садятся за стол. Галя принимает от отца чарку й флягу й подносит старшему свату. Сват не принимает.)

Сват

Ми вам такої халепи натворили, що боїмося, щоб ви нас не потруїли… Призволяйтесь самi.

(Кланяется.)

(Галя. посматривая на отца робко й стьiдливо, подносит к губам й подает свату.)

Сват

(подняв чару)

Тепера так? Пошли ж, боже, нашим молодим щастя, i багатства, i доброго здоров'я, щоб i внукiв женити, i правнукiв дождати…

(Свата прер ы вает хор колядников под окнами. Все слушают со вниманием. Хома с досадою покручивает усьi; Галя весело посматривает на окно. Сват в про-должение колядки повторяет.)

Гарно колядують нашi козаки!