ТАЄМНИЦЯ РИГОРА ДРЕВЕТНЯКА

_{26 серпня 1919 року. Три дні пролежав з раною старий, — сьогодні помер. Ригор Древетняк не доніс до Леніна своєї таємниці, але тепер замість нього це зроблю я. Ось що розповів мені перед смертю старик.}

_{Ригор був селянин-бідняк. Землі в нього було — нікуди курки випустити, а сім'я велика, і все малеча. Щороку заробляв він на жнивах у пана Браницького.}

_{Одного літа возив Ригор снопи в економію. На крутому узвозі порвався ланцюг, звільнив загальмоване колесо. Важка гарба із снопами, з хату заввишки, шугнула вперед, покотилась. Коні не стримали, гарба на них напирала з страшною силою. Понесли коні учвал, від гарби самі тріски залишились, а найкращий кінь зламав собі на греблі ноги.}

_{За коня звелів пан вивернути у Древетняка весь його заробіток.}

_{Управи на пана ніде було шукати. Ціле літо робив, а заробленого хліба не одержав і фунта. Голодна смерть загрожувала всій сім'ї.}

_{Ну, як запекла лють біля серця, підпалив Ригор темної ночі панські скирти. І впіймався. Панський хліб згорів, пожежі вже не можна було загасити, а Ригора суд заслав на острів Сахалін: десять років каторжних робіт йому присудив.}

_{Два роки пробув на каторжній копальні Ригор, вугілля видобував, а на третій рік удвох з товаришем втік у тайгу. Була думка переправитись через морську затоку на Амур-ріку, та, на лихо, обидва в тайзі заблудились. Блукали три місяці, товариш від трясовиці-лихоманки і з голоду загинув, а Ригора впіймали солдати. Може б, дали втікачеві «гарячих» та на цьому б і справа скінчилась. Але в Ригоровій торбині знайшли замотані в ганчірку два золоті самородки вагою мало не півтора фунта кожний.}

_{Взяли каторжника на допит. Два дні били — зуби, як кремінці, на кам'яну підлогу сипались. Шкіру смугами розписали, а Ригор — ані пари з уст.}

_{Генерал-губернатор острова звелів привести Ригора до себе на квартиру. Був каторжник у сірому халаті з тузом на спині, сіру арештантську шапку скинув — півголови виголено. Роздивляється на килими, на картини — ніколи до того не бував у панських хоромах.}

_{Увійшов генерал-губернатор, сів і Риторові вказує на крісло:}

_{— Сідай, Ригоре Древетняк.}

_{— Ніяк неможливо, ваше високоблагородіє. Не то що сісти — торкнутись боляче.}

_{Генерал-губернатор зморщив обличчя.}

_{— Ну, нічого, — каже, — постій. Вищий виростеш.}

_{— Не хочу вас у збитки вводити, ваше благородіє.}

_{— Як так?}

_{— Високому труну треба довшу робити, дощок піде більше.}

_{— Ти, братець, не турбуйся про труну. Ми тебе казенним коштом поховаємо.}

_{— Розумію.}

_{— Що ти розумієш?}

_{— Казенних коштів не шкода, ваше високоблагородіє.}

_{Генерал-губернатор знову поморщився.}

_{— Ось що, братець, закурюй, — і простяг Ригорові цигарку.}

_{— Не візьму, ваше високоблагородіє. Глупостями не займаюсь.}

_{Генерал-губернатор закурив пахучу цигарку і лагідно загомонів:}

_{— Слухай, братець, я чув, що ти не хочеш указати місце, де знайшов самородки. Адже ти, певно, натрапив у тайзі на нечуваний скарб, на багатюще розсипище золота. Коли ти вкажеш місце, я даю слово переглянути гною справу — ти підеш на волю.}

_{— Я, ваше високоблагородіє, піду на волю, а ви на те золоте розсипище через гнилі болота пошлете. тисячі таких, як я зараз. Їм, ваше високоблагородіє, воля тоді буде одна — поганяй у могилу. Хіба до мене, вільного, не долетять їхні прокльони, що заплатив я за свою волю їхніми кістками? Ні, слово моє тверде. Я і то жалію, що не закопав самородків у землю. Та думка була — вирвуся з тайги, з проклятого острова, сімейство побачу.}

_{— Побачиш, Древетняк. Давай по-хорошому. Ти чув мої умови: вкажи місце — і я даю слово, що…}

_{— Я вже чув, ваше високоблагородіє, ваші умови. А тепер послухайте мої. Я вам покажу місце, де я знайшов золото. Там його стільки — греби руками, доки поперек не заболить. Та й показувати не треба, тільки скажу, і то знайдете, хоч дістатись туди — тричі можна дуба дати. Ну, от. А за це — не мені одному волю дайте, а всьому острову Сахалін!..}

_{Генерал-губернатор вирячив очі:}

_{— Ти з глузду з'їхав? Звільнити тридцять тисяч каторжників?}

_{— Усі тридцять тисяч до одного, ваше високоблагородіє! І щоб сам цар мені в цьому розписку видав. А на розсипищі золотому щоб тільки добровільно, хто хоче, працював і щоб кожному жалування від казни золотими п'ятірками платили без обману.}

_{Ригор побачив, як генерал-губернатор зненацька почав червоніти. Потім з червоного зробився його високоблагородіє синім, наче вимазали його ягодою-шовковицею. Не стримався Ригор і посміхнувся. Підскочив генерал:}

_{— Як ти смієш? Як розмовляєш зі мною?}

_{— А як же інакше, ваше високоблагородіє? Я, — як рівний з рівним. Ви багатий, а я — ще багатший, у мене золоте розсипище в тайзі. Схочу — весь Сахалін куплю разом з вами.}

_{Генерал ошелешено глянув на каторжника. Він не міг навіть сподіватися таких зухвалих слів від цієї зарослої щетиною людини в сірому халаті.}

_{— Битий батогами мужик… — пробурмотів він.}

_{Древетняк знизав плечима.}

_{— За битого двох небитих дають, та й то не беруть. Самі це знаєте, ваше високоблагородіє, грамотні…}

_{Далі генерал-губернатор не міг стерпіти. Гукнув вартових, побачення з Ригором Древетняком скінчилось. Ще два дні били, потім почали бити через день, потім через три дні на четвертий. Мужицька шкіра видалася на диво міцною, все витримала.}

_{Ще з рік після того вимагали від Ригора вказати місце, та він як уперся на своєму, не здав і кроку. Присудили його за впертість і втечу на довговічну каторгу й прикували до тачки.}

_{Часто потім приходили сахалінські чиновники дивитись на Древетняка, як на диво.}

_{— Ану, розкажи, як ти розмовляв з його превосходительством генерал-губернатором? І як у тебе язик повернувся?}

_{І, озираючись, чиновник тихо додавав:}

_{— Мужик, а такий молодець, чортів с-син!..}

_{Тільки після революції, вже дідом, побачив Ригор Древетняк волю. Дійшла до нього чутка про Леніна. І вирішив тоді старик іти в Москву. Прийшов час розповісти про золоте родовище в сахалінській тайзі…}

_{Не дійшов старий. Але я дійду. Проженемо інтервентів, і піде тоді золото на будову пролетарської держави, на її силу і розквіт.}

_{— Запам'ятай, — сказав мені, помираючи, Ригор. — Чорна падь, де протікає тайгова річечка Ганза (так її звуть гіляки). Треба йти вздовж цієї річечки проти течії аж до вузької ущелини в горах, звідки Ганза бере свій початок. Дедалі ущелина ширшає і переходить у долину. З гір спадає водопад, буруни скажено стрибають по камінню. Ось у цій долині, в піщаному намулі, я і знайшов самородки. В піску, навіть не промиваючи, можна бачити безліч золотих крупинок: одні — як макове зерно, інші — з горошину…}

_{Путь туди важка, згубна. Тайга непрохідна і болота…»}

На цьому щоденник обривався. На доданій карті пунктиром був позначений шлях до Чорної паді. Цю карту вже пізніше нарисував Дорошук з допомогою мисливців та розвідувачів тайги.