"Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов" - читать интересную книгу автораКарлсон і телевізор
Тато прийшов на обід з новим клопотом.
- Бідні діти, мабуть, доведеться вам кілька днів давати самим собі раду. Несподівано вийшло так, що мені треба вилетіти до Лондона. Як воно буде, га?
- Буде все чудово,- сказав Малий,- тільки ви не лізьте під пропелер.
Тато засміявся.
- Я думаю про те, що ви робитимете без мами і без мене.
Боссе й Бетан теж вважали, що все буде гаразд.
- Навіть трохи цікаво хоч раз побути без батьків,- заявила Бетан.
- Але ж подумайте про Малого,- журився тато. Бетан ніжно погладила Малого по русявій голівці.
- Я дбатиму про нього, як мама,- запевнила вона. Але тато не дуже вірив, що вона так про нього дбатиме, а Малий і поготів.
- Тебе однаково ніколи немає, гасаєш із своїми хлопчиськами, коли ти найдужче потрібна,- промурмотів він.
Боссе спробував потішити його.
- Ти ще маєш мене.
- Еге ж, маю на стадіоні в Естермальмі,- сказав Малий. [424]
Боссе засміявся.
- Залишається ще панна Цап. Вона не гасає з хлопчиськами і не ганяє м'яча.
- На жаль, ні,- сказав Малий.
Він намагався відчути в серці палку ненависть до панни Цап. І враз помітив щось дивне - він більше не сердився на неї. Анітрохи не сердився. Малий здивувався. Як це сталося? Досить було дві години посидіти разом замкненими, як він звик до неї? Звісно, Малий не почав раптом любити панну Цап - навпаки, проте він начебто став трохи людяніший до неї. Бідолаха мусить жити разом з тією Фрідою! А Малий добре знав, що означає мати погану сестру. Хоч Бетан усе-таки не хвалиться, що виступала по телебаченню, як та Фріда.
- Я не хочу, щоб ви залишалися вночі самі,- мовив тато.- Найкраще буде спитати панну Цап, чи не пожила б вона в нас, поки мене не буде.
- Щоб я мучився з нею і вдень і вночі? - сказав Малий.
Але в душі подумав, що добре, як хтось оберігатиме їх, навіть коли то буде й хатній цап.
А панна Цап дуже радо згодилась побути з дітьми. Коли вони лишилися з Малим самі, вона пояснила, чому саме:
- Вночі привиди з'являються найчастіше, розумієш? "І я складу на телебачення таку програму, що Фріда впаде з стільця, як побачить мене на екрані.
Малий стривожився. А що, як до панни Цап, поки не буде тата, почне приходити з телестудії багато людей і хтось випадково побачить Карлсона? Ой, тоді вона напевне потрапить до телебачення, хоч він і не привид, а всього лише Карлсон. І не буде вже спокою в хаті, а тато й мама так боялися цього! Малий розумів, що треба попередити Карлсона і попросити його бути обережним. [425]
Він не зміг його побачити, аж поки настав вечір. Тоді Малий лишився сам. Тато вже вилетів до Лондона, Боссе й Бетан пішли кожне в своїх справах, а панна Цап подалася додому спитати Фріду, чи вона, бува, не бачила більше привидів.
- Я скоро вернуся,- мовила вона, як ішла.- А коли часом з'явиться якийсь привид, то попроси його поки що сісти й почекати, ха-ха-ха!
Панна Цап рідко всміхалася і майже ніколи не сміялась. Та як на неї вже нападав сміх, то єдина була втіха - що таке траплялося рідко. Але тепер вона була весела, як ніколи. Малий ще довго чув на сходах її сміх, що луною котився між стінами.
А відразу по тому у вікно залетів Карлсон.
- Гей-гоп, Малий! Що ми тепер робитимемо? - спитав він.- У тебе нема парової машини, щоб ми влаштували вибух, або хатнього цапа, щоб його можна було дратурувати, або ще чогось? Я хочу веселитися, а то я не граюсь.
- Ми можемо подивитися телевізор,- запропонував Малий.
І уявіть собі, виявилося, що Карлсон не знав, який той телевізор! Він зроду не бачив його!
Малий повів Карлсона до вітальні й гордо показав їхній новий телевізор.
- Глянь-но!
- Що це за скринька? - спитав Карлсон.
- Це не скринька, а телевізор,- пояснив Малий.
- А що в ньому є? - спитав Карлсон.- Булочки? Малий засміявся.
- Ніякі не булочки! Зараз побачиш, що там.
Він увімкнув телевізор, і раптом на екрані з'явився чоловік і сказав, яка буде погода у Верхньому Норланді.
Очі в Карлсона стали круглі з подиву. [426]
- Як ви запхнули його до скриньки? Малий зареготав.
- А ти думаєш як? Він заліз туди, як був маленький, утямив?
- Навіщо ж він вам? - допитувався Карлсон.
- Ох, та я жартую, не бачиш? - сказав Малий.-Звісно, він не заліз туди маленьким і він
- І ви навмисне запроторили до скриньки дядька, аби він казав, яка завтра буде погода? Можна самим її побачити! Або з таким же успіхом спитати мене... Буде буря, і дощ, і град, і шторм, і землетрус, тепер ти задоволений? [427]
«На Норландському узбережжі завтра буде шторм і дощ»,- мовив дядько-погодник на екрані. Карлсон радісно засміявся.
- А що я казав? Шторм і дощ!
Він підійшов до самого телевізора і притулився носом до носа чоловіка на екрані.
- І землетрус, не забудь сказати! Бідні норландці, яка в них погода! Та нехай тішаться, що взагалі мають погоду. Уяви собі, якби вони сиділи там зовсім без погоди!
Карлсон приязно поплесказ чоловіка на екрані.
- Такий собі малесенький дядечко,- мовив він.- Менший за мене. Мені він сподобався.
Потім Карлсон став навколішки й заглянув під телевізор.
- Кудою ж він заліз у скриньку?
Малий силкувався пояснити, що то тільки зображення, а не живий чоловік, та Карлсон розсердився.
- Бреши комусь іншому, а не мені! Він же рухається, дивиться! І хіба мертвий чоловік буде говорити про погоду в Норланді, га?
Малий сам не дуже розумівся на телевізорі, але, як умів, намагався пояснити Карлсонові, що воно таке. Водночас він хотів скористатися з нагоди й попередити Карлсона.
- Уяви собі, панна Цап хоче попасти в телебачення.- почав він.
Карлсон зареготав.
- Хатній цап у таку маленьку скриньку? Отакенний лантух? Та їй довелося б скластися вчетверо!
Малий зітхнув. Очевидно, Карлсон нічого не зрозумів. Малий почав з самого початку, та все марно. Але врешті він таки втовкмачив Карлсонові, як працює телевізор.
- Панні Цап не треба залазити в скриньку, вона [428] може спокійно й зручно сидіти собі за кілька миль звідси, і все одно її видно буде на екрані живу-живісіньку,- сказав Малий.
- Живого-живісінького хатнього цапа... о, який жах! - вигукнув Карлсон.- Краще розбийте цю скриньку або поміняйте її на таку, де були б булочки. Більше буде користі.
Тієї миті на екрані з'явилася дикторка. Вона ласкаво всміхнулася, і Карлсон витріщив очі.
- Хоч, зрозуміло,- повів він далі,- якщо вже міняти, то на таку, де є
Дикторка й далі всміхалася до Карлсона. Карлсон теж усміхнувся їй у відповідь і штовхнув Малого в бік:
- Глянь-но на цю гарненьку малявку! Я їй сподобався... аякже, вона ж бачить, що я вродливий, дуже розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил.
Раптом дикторка зникла. Натомість з'явилося двоє поважних чоловіків, що тільки говорили та й говорили. Вони Карлсонові не сподобались, і він почав крутити на телевізорі всі кнопки.
- Не крути! - сказав Малий.
- Чому? Я ж хочу викрутити знов ту малявку,- мовив Карлсон.
Він завзято крутив кнопки, проте дикторка не з'являлася. Тільки товсті чоловіки стали ще товстіші. Ноги в них зробилися коротенькі, а голови повитягалися. Карлсона це насмішило. Довгу хвилю він бавився ще й тим, що вимикав і вмикав телевізора.
- Дядьки з'являються і зникають саме тоді, як я хочу,- задоволено сказав він.
Двоє чоловіків говорили далі, тільки-но Карлсон давав їм змогу.
«З свого боку я гадаю...» - вів один. [429]
- А мені байдуже, що ти з свого боку гадаєш,-і сказав Карлсон.- Іди додому та лягай спати.
Клац - він вимкнув телевізор і радісно засміявся.
- Уяви собі, як той дядько сердиться, що не може доказати, що він з свого боку гадає!
Та скоро Карлсонові телевізор надокучив. Він захотів іншої розваги.
- Де хатній цап? Веди його сюди, я буду виступати з ним.
- Виступати? Як це? - занепокоївся Малий.
- Є три способи приборкувати хатніх цапів,- почав Карлсон.- їх можна дратурувати, з ними можна жартувати або ще виступати. Власне, це майже те саме, тільки виступання більше скидається на бійку рукопаш.
Малий ще дужче стурбувався. А що, як Карлсон справді почне битися рукопаш з панною Цап? Тоді ж вона побачить його, а якраз це найстрашніше! Малий повинен пильнувати Карлсона, поки немає тата й мами, хай би там що.
Якось треба налякати його, щоб він сам тримався чимдалі від панни Цап.
Малий трохи поміркував, а тоді почав хитро:
- А ти, Карлсоне, хотів би попасти до телебачення? Карлсон похитав головою.
- До цієї скриньки? Я? Ні, поки я дужий і можу боронитися - нізащо!
Але потім передумав і сказав:
- Хоч залежно з ким... Якби зі мною була ота малявка...
Малий відразу заявив, щоб Карлсон про таке й не думав. Ні, якщо Карлсон попаде до телебачення, то тільки з хатнім цапом.
- Хатній цап і я в одній скриньці? Ой-ой-ой! Якщо досі в Норланді не було землетрусу, то тоді напевне [430] буде, затям собі. І як тобі спало на думку таке безглуздя!
Тоді Малий розповів йому все за програму з привидами, що її панна Цап має намір зробити для телебачення, аби Фріда впала з стільця.
- А хатній цап бачив якогось привида? - поцікавився Карлсон.
- Ні, не
І Малий докладно пояснив зв'язок між Фрідою, хатнім цапом, Карлсоном і телебаченням. Та дарма він сподівався, що злякає цим Карлсона. Той ляснув себе по колінах і завищав із захвату. А скінчивши вищати, штовхнув Малого в бік:
- Бережи хатнього цапа! Він - найкраща річ у цьому домі. На бога, бережи його! Бо тепер
- Як це? - злякано спитав Малий.
- Гей! - вигукнув Карлсон.- Тепер не тільки Фріда впаде з стільця! Веди сюди всіх своїх хатніх цапів та дядька з телевізора, і ви побачите того, хто прилине, як птах!
- Хто прилине, як птах?
- Невеличкий привид із Васастаду! - вигукнув Карлсон.- Гей-гей!
І Малий здався. Він попереджав Карлсона і намагався робити так, як хотіли тато й мама. А тепер буде так, як захоче Карлсон. Принаймні так завжди було. Карлсон робив, що собі хотів і скільки хотів, тож Малий вирішив більше не ставати йому на заваді. І як він зважився на це, то відчув, що так буде й веселіше. Він згадав той випадок, коли Карлсон грався в приви-да і до смерті налякав злодіїв, що хотіли вкрасти мамині гроші на господарство і всі срібні ложки та виделки. Карлсон теж того не забув. [431]
- Пам'ятаєш, як нам тоді було весело? - спитав він.- До речі... а де те моє привидівське вбрання?
Малому довелось признатися, що мама
Вона дуже розсердилась, що Карлсон зіпсував простирадло. Та потім залатала дірки, і одяг привида знову став простирадлом.
Почувши це, Карлсон пирхнув.
- Вона мені життя вкорочує! Всюди пхає свого носа! В цій хаті я ніколи не маю спокою!
Він сів на стілець і насупився.
- Якщо так і далі буде, то я не граюся. Самі собі споряджайте своїх привидів, як хочете!
Та потім він підскочив до шаховки з білизною і відчинив дверцята. [432]
- На щастя, тут ще є простирадла. ! Він схопив мамине найкраще льняне простирадло та Малий зупинив його:
- О ні, не це! Лиши його... там є старі порвані простирадла, вони теж годяться. ;
Карлсон був невдоволений.
- Старі порвані простирадла! Я вважав, що невеличкий привид із Васастаду повинен мати ошатне святкове вбрання. Та коли вже в мене немає на прикметі іншого, ще кращого будинку, то нехай... давай сюди те дрантя!
Малий витяг два порваних простирадла й подав Карлсонові.
- Якщо ти їх ізшиєш, то вийде привидовий одяг,- мовив він.
Карлсон стояв набурмосений з простирадлами в руках.
- Якщо я їх ізшию? Ти хотів сказати: якщо ти їх ізшиєш! Гайда, полетимо до мене на дах, щоб у розпалі шиття не наскочив хатній цап!
А за кілька хвилин Малий уже сидів у Карлсоновій хатці й шив привидові одяг. У школі на уроках ручної праці він навчився і пришивати, і вистьобувати, і шити хрестиком, але як зліпити з двох простирадл одяг привидові, його не навчено. Довелося давати собі раду самому. Він обережно спробував залучити собі на підмогу Карлсона.
- Ти хоч би покраяв простирадла,- попросив він. Карлсон похитав головою.
- От кого б я покраяв, то це твою маму... і ще й як би покраяв! їй конче треба було забирати моє приви-дове вбрання! Отож буде чесно й справедливо, коли ти зшиєш мені нове. Берись до роботи й не скигли!
Крім того, сказав він, йому ніколи шити, бо треба негайно малювати картину. [434]
- Картини малюють тоді, коли є натхнення. А воно якраз надходить до мене. Гоп! Ось воно й прийшло!
Малий не знав, що таке натхнення. Карлсон пояснив, що це така хвороба. На неї хворіють усі художники - тоді їм хочеться малювати й малювати, замість шити привидові одяг.
Тож Малий виліз на столярний верстат, сів, підібгавши ноги, як справжній кравець, і заходився шити, а Карлсон примостився собі в куточку біля коминка й малював картину.
За вікном стояла темна ніч, але в Карлсоновій хатці було ясно й затишно - під стелею горіла гасова лампа, а в коминку палав вогонь.
- Сподіваюсь, ти уважний і вмілий кравець,- мовив Карлсон.- У кожному разі я хочу мати гарний привидовий одяг. Я люблю мережку навколо шиї, або хай буде шлярка.
Малий нічого не відповів.
Він шив собі далі, в коминку потріскував вогонь, а Карлсон усе малював.
- А що ти малюєш? - запитав Малий.
- Побачиш, коли я закінчу,- відповів Карлсон. Нарешті Малий зшив привидовий одяг - як йому здавалося, цілком добрий одяг. Карлсон поміряв його і лишився дуже вдоволений. Щоб показати себе, він пролетів кілька разів по кімнаті.
Малий здригнувся. Карлсон видався йому справді страшним і схожим на привида. Бідолашна панна Цап! Вона так хотіла мати привида, і от їй з'явиться такий, що, далебі, кого завгодно може перелякати.
- Тепер хатній цап хай шле повідомлення дядькам з телебачення,- мовив Карлсон.- Бо скоро з'явиться невеличкий привид із Васастаду, моторизований, буйний, і вродливий, і страшенно-страшенно небезпечний.
Карлсон літав по кімнаті й задоволено сміявся. Картина [435] більше не цікавила його. Малий підійшов подивитися, що Карлсон намалював.
«Портрет моїх кроликів»,- було написано внизу на аркуші.
Насправді ж Карлсон намалював маленьке червоне звірятко, що більше скидалося на лисицю.
- Це що, лисиця? - спитав Малий.
Карлсон стишив лет і приземлився поряд з Малим. Він схилив набік голову й поглянув на картину.
- Ну, певне, що лисиця. Безперечно, це лисиця, що її намалював найкращий у світі майстер малювати лисиць.
- Так,- сказав Малий,- але ж... тут написано «Портрет моїх кроликів»... Де ж ті кролики?
- Вони всередині в лисиці,- відповів Карлсон. [436]
|
|
|