"Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов" - читать интересную книгу автораКарлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
- А чи не пообідати нам трошки? - сказав Карлсон.- Шоколад з булочками в мене на ґаночку... я пригощаю.
Малий тільки мовчки дивився на нього. О, який Карлсон чудовий, найкращий за всіх! Малому аж захотілось обняти його, і він спробував обняти Карлсона, але той відштовхнув хлопця.
- Спокійно, тільки спокійно! Ти ж не в бабусі. Ну, то йдеш зі мною?
- Ще б пак,- мовив Малий.- Хоч ні, мене замкнено. Я сиджу, наче у в'язниці.
- Так думає хатній цап,- сказав Карлсон.- І нехай собі далі так думає.
Очі в нього заблищали, і він радісно застрибав перед Малим.
- Знаєш що? Будемо гратися; ти сидиш у в'язниці, і тобі страшно, бо тебе стереже бридкий хатній цап. І от приходить могутній, і відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий герой і визволяє тебе.
- Який це герой? - спитав Малий.
- Спробуй відгадати, якщо можеш!
- Невже ти? - сказав Малий.- Тоді, я думаю, ти можеш визволити мене негайно ж.
Карлсон теж так думав.
- Бо той герой такий моторний,- казав він.- Швидкий, мов яструб, не віриш? І відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий, і він спускається, і визволяє тебе, і він такий відважний, такий... гей-гей, ось він уже тут!
Карлсон ухопив Малого і хоробро шугнув у повітря. Бімбо заскавчав, побачивши, що Малий зник за вікном, та хлопець гукнув йому: [412]
- Спокійно, тільки спокійно! Я скоро повернуся! Вгорі на ґаночку в Карлсона лежало рядком десять дуже смачних на вигляд булочок.
- За кожну з них чесно заплачено,- сказав Карлсон.- Ми поділимо їх справедливо: ти бери сім, і я сім.
- Але ж так не вийде,- заперечив Малий.- Сім і сім буде чотирнадцять, а тут тільки десять булочок.
Карлсон швиденько згорнув докупи сім булочок.
- Принаймні це мої,- заявив він.- Тепер у школі якось по-дурному рахують. Та я через це не повинен страждати. Я сказав, що кожний з нас візьме по сім, і це мої.
Малий погодився. [413]
- Я однаково більше як три не подужаю з'їсти. А де ж твій шоколад?
- Унизу в хатнього цапа,- сказав Карлсон.- Зараз ми його добудемо.
Малий злякано зиркнув на нього. Він не мав бажання знов зустрічатися з панною Цап і, може, дістати ще одного ляпаса. І взагалі, як вони доберуться до коробки з какао? Вона ж стоїть не на підвіконні, як булочки, а на полиці біля плити, якраз перед очима в панни Цап.
- Як же ми візьмемо ту коробку? - спитав Малий. Карлсон задоволено всміхнувся.
- Ти, дурний хлопчисько, звісно, не додумався б, як її взяти. Та, на щастя, до цієї справи береться найкращий у світі штукар, тож будь цілком спокійний.
- Так, але...- почав Малий.
- Скажи-но мені,- перебив його Карлсон,- ти коли-небудь придивлявся до коридорних балконів у цьому будинку, де витрушують одяг і килими?
Звичайно, Малий придивлявся до них. Мама завжди витрушувала на такому балконі хідники з кухні, він містився якраз на півповерха вище від їхніх кухонних дверей.
- Всього за десять ступнів від дверей до квартири,- мовив Карлсон.- Навіть така незграба, як ти, зможе вшитися туди в одну мить.
Малий нічого не второпав.
- Навіщо мені вшиватися на той балкон? Карлсон зітхнув.
- Дурний хлопчисько, йому треба розжовувати кожне слово! Ну, нашорошуй вуха, слухай і метикуй!
- Добре, я слухаю,- сказав Малий.
- Отож,- почав Карлсон,- дурний хлопчисько сідає з Карлсоном на балкон, спускається на півповерха нижче і довго й наполегливо дзвонить до квартири, второпав? Сердитий хатній цап на кухні чує дзвінок і швидкою [414] ходою йде відчиняти... Виходить - і кухня порожня! Відважний і до міри затовстий герой залітає до кухні Й вилітає звідти вже з коробкою какао в руках. Дурний хлопчисько дзвонить ще раз - просто, щоб подражнити хатнього цапа, і мерщій тікає назад на балкон. Сердитий хатній цап відчиняє двері і стає ще сердитіший, бо там ніхто не стоїть із букетом червоних троянд для нього. Сердитий хатній цап обертається і хряскає дверима. Дурний хлопчисько хихотить собі на балконі, аж поки прилетить до міри затовстий герой і забере його на дах бенкетувати. Ану, Малий, відгадай, хто найкращий у світі штукар? А тепер до роботи!
І не встиг Малий і рота розтулити, як уже летів на балкон. Карлсон шугнув униз, аж Малому засвистіло у вухах і стало млосно в животі, дужче, як на чортовому колесі в парку. Далі все було точнісінько так, як передбачив Карлсон. Він подався до вікна в кухні, а Малий спустився до дверей і добре натиснув на дзвоника. Нарешті в сінях почулася хода. Тоді він справді-таки захихотів і помчав назад на балкон. За мить двері відчинились, і показалася голова панни Цап. Малий бачив її, коли обережно визирнув крізь засклені двері з балкона. Карлсон правду казав. Сердитий хатній цап став ще сердитіший, як нікого не вгледів за дверима. Він щось голосно забурмотів сам до себе і хвилинку постояв у відчинених дверях, ніби сподівався, що той, хто дзвонив, зненацька вродиться перед ним. Але той, хто дзвонив, тихенько хихотів собі на балконі й не перестав сміятися навіть тоді, коли прилетів до міри затовстий герой і забрав його до себе на ґаночок бенкетувати булочками. На такому приємному бенкеті Малий ще зроду не був.
- Як мені тут гарно,- сказав хлопець. [415]
Він сидів на ґаночку поряд з Карлсоном, жував булочку, пив шоколад і дивився на стокгольмські дахи та вежі, що блищали на сонці. Булочки були добрі, шоколад теж був смачний. Він сам зварив його у Карлсоновому коминку.
Всього, що було треба,- молока, цукру,- Карлсон роздобув на кухні внизу.
- І за кожну краплю сповна заплачено п'ятьма ере, що лежать на столі в кухні,- сказав Карлсон.- Як хто вже чесний, то завжди буде чесний, нічого не вдієш,
- А де ти набрав стільки п'ятаків? - спитав Малий.
- З гаманця, що знайшов днями на вулиці,- відповів Карлсон.- Повний п'ятаків і ще всяких інших грошей.
- То ж якийсь бідолаха загубив гаманця! - сказав Малий.- І, мабуть, журиться.
- Авжеж,- сказав Карлсон.- Коли вже хто шофер таксі, то хай пильнує своїх речей!
- А звідки ти знаєш, що то був шофер таксі? - здивувався Малий.
- Знаю, бо бачив, як він упустив гаманця,- відповів Карлсон.- А що він шофер таксі, то видно було по значкові на шапці. Я ж не дурний.
Малий докірливо глянув на Карлсона. Так з чужими речами не роблять, він
Карлсон швидко вм'яв усі сім булочок. Малий не був такий спритний. Він доїдав тільки другу, а третя ще лежала біля нього на ґаночку.
- О, як мені добре! - тішився він.
Карлсон нахиливсь і пильно глянув йому у вічі.
- Ні, не може бути. Тобі, певне, недобре. Він приклав Малому руку до чола. [416]
- Я так і думав. Типова булочкова гарячка. Малий здивувався.
- А що таке... булочкова гарячка?
- Нею хворіють, коли з'їдять забагато булочок.
- Тоді в тебе ще більша булочкова гарячка,- сказав Малий.
- Дарма ти так думаєш,- мовив Карлсон.- Я вже хворів булочковою гарячкою, коли мав три роки. А вона буває тільки раз на віку, точнісінько як кір чи коклюш.
Малий зовсім не почувався хворим і намагавсь пояснити це Карлсонові. Та Карлсон присилував його лягти на ґаночок і став ревно бризкати йому шоколадом в обличчя.
- Мабуть, ти вже не зомлієш,- сказав він. Потім схопив останню булочку Малого.- Більше ані булочки, а то помреш! І уяви собі, яке щастя для бідної булочки, що я тут є. Бо вона б лежала на ґаночку зовсім самітна,- додав він і швидко з'їв булочку.
- Тепер вона вже не самітна,- сказав Малий. Карлсон задоволено погладив себе по животі.
- Ні, тепер вона разом з іншими сімома, і їй там добре!
Малому також було добре. Він лежав собі на ґаночку й- думав, що бути хворому на булочкову гарячку просто чудово. Він уже наївся і залюбки віддав Карлсонові булочку.
Аж ось Малий глянув на годинника. Було кілька хвилин до третьої. Він засміявся.
- Скоро прийде панна Цап і відімкне мені двері. О, як би я хотів побачити її, коли вона зайде до моєї кімнати, а мене там нема!
Карлсон приязно поплескав його по плечу.
- Звертайся з своїми дріб'язковими бажаннями до Карлсона, і він усе тобі влаштує. Скоч-но лишень [417] та принеси мого бінокля: він висить на чотирнадцятому гвіздку, коли рахувати від канапи, під самою стелею* Вилізеш на верстат. ;
Малий захихотів.
- Добре, але ж у мене булочкова гарячка. Хіба не треба більше лежати?
Карлсон похитав головою.
- Лежати й хихотіти... І ти думаєш, це поможе проти гарячки? Навпаки, що більше ти гасатимеш вулицями й дахами, то швидше видужаєш, можеш прочитати це в кожній лікарській книжці.
І хоч Малий залюбки хворів би далі на булочкову гарячку, він слухняно заскочив до хати, виліз на столярний верстат і зняв бінокля, що висів на чотирнадцятому гвіздку, коли рахувати від канапи. На тому самому гвіздку висіла також картина - аркуш картону з червоним півником в одному куточку. Карлсон сам намалював її. Малий тепер згадав, що Карлсон найкращий у світі майстер малювати півнів. Картина звалася «Дуже самітний червоний півень», так на ній написано. І півень був таки дуже самітний, маленький і червоний, зовсім не такий, • як ті півні, що їх Малий бачив за своє життя.
Та він не мав часу довше роздивлятися на картину, бо ось-ось доходила третя година, тож треба було поспішати.
Карлсон уже завів моторчика, і тільки-но Малий вийшов з біноклем, він миттю схопив його, перелетів через вулицю і сів на дах якраз навпроти їхнього будинку.
Тоді Малий усе збагнув.
- Ой, як звідси гарно дивитися, коли маєш бінокля і хочеш заглянути до моєї кімнати!
- Еге ж, і бінокля маємо, і заглянути хочемо,- сказав Карлсон і приклав бінокля до очей.
Потім він дав бінокля й Малому. І той побачив свою кімнату так чітко, ніби сидів у ній. Он його ліжко, он [418]
Бімбо спить у кошику, он стіл з підручниками, а он годинник на стіні. Він саме вибив третю. Але панни Цап не видно.
__ Спокійно, тільки спокійно,- сказав Карлсон.- Вона вже йде, бо мені мурашки забігали по спині, та й димар двигтить.
Він відняв у Малого бінокля і приклав собі до очей.
- А що я казав! Ось відчиняються двері, ось вона заходить, така мила, ласкава, як ватажок людоїдів.
Малий зайшовся сміхом.
- Так, так, ось вона витріщає очі. Де Малий? А що, як він упав з вікна?
Панна Цап, мабуть, так і подумала, бо підійшла до вікна, зовсім перелякана. Малому аж стало її шкода. Вона перехилилася через підвіконня і глянула на вулицю, ніби сподівалася побачити там хлопця.
- Ні, там його немає,- мовив Карлсон.- Дивно, га? Панна Цап, мабуть, заспокоїлася. Вона відійшла від вікна.
- Тепер починає шукати,- вів далі Карлсон.- Шукає на ліжку... і за столом... і під ліжком, ось так... Стривай-но, ось вона вже в шафі, думає, що ти лежиш там, скоцюрбився й плачеш.
Карлсон засміявся.
- Ну, тепер час нам трохи пожартувати з нею,- мовив він.
- Як? - спитав Малий.
- А он як,- мовив Карлсон, і не встиг Малий щось сказати, як він схопив його, перелетів через вулицю і опустив у його кімнаті.
- Гей-гоп, Малий, будь ласкавий з хатнім цапом,- '-ь.азав к"_;; і полетів ~о^і геть.
Малий не думав що то же вдалий жарт. Та коли є К он почав, то треба доводити краю. Отож він [419] обережно підійшов до столу, сів і розгорнув підручник з арифметики.
Він чув, як панна Цап перевертає все в шафі, і напружено чекав, коли вона вилізе звідти.
І панна Цап вилізла. Перше, що вона побачила, був Малий. Вона позадкувала до шафи, стала там і якусь хвилину мовчки дивилася на хлопця. Потім закліпала очима, щоб упевнитись, чи їй, бува, не ввижається.
- Де ти до лиха ховався? - врешті спитала вона. Малий невинно підвів голову від книжки.
- Я не ховався. Я просто сидів тут і розв'язував задачу. Звідки мені було знати, що ви любите гратися в піжмурки? Та будь ласка... лізьте знов до шафи, я залюбки пограюся.
Панна Цап не відповіла нічого. Вона довго стояла й думала.
- Я наче ніколи не хворіла,- промурмотіла вона.- Та в цьому домі надто багато всяких химер.
Тієї миті Малий почув, як хтось обережно обернув ключа з того боку дверей. Малий захихотів. Найкращий у світі приборкувач хатніх цапів, очевидно, залетів крізь вікно в кухні, щоб показати хатньому цапові, як то сидіти замкненому.
Панна Цап нічого не помітила. Вона мовчки стояла і, видно, щось обмірковувала. Врешті вона сказала:
- Дивно! Ну, тепер іди собі гратися, поки я доварю обід.
- Дякую,- мовив Малий.- То я вже не сидітиму замкнений?
- Ні, не сидітимеш,- сказала панна Цап і підійшла до дверей.
Вона взялася за клямку й натиснула на неї раз, потім другий. Проте двері не відчинялися. Тоді вона налягла на них усією своєю вагою. Але й це не допомогло. Двері не подавалися. [420]
Панна Цап зойкнула:
- Хто замкнув двері?
- Ви самі г: замкнули,- сказав Малий.
- Що ти верзеш! - крикнула вона.- Як же я могла замкнути їх з того боку, коли я в кімнаті?
- А звідки я знаю? - сказав Малий.
- Може, то Боссе чи Бетан? - спитала панна Цап.
- Ні, вони ще в школі,- заперечив Малий. Тоді панна Цап важко опустилася на стілець.
- Знаєш, що я думаю? - мовила вона.- Мені здається, що в цьому домі є привиди.
Малий кивнув головою. О, як добре, що панна Цап вважає Карлсона за привида! Тоді вона, мабуть, піде собі від них. Бо хіба ж вона залишиться в квартирі, де є привиди?
- А ви боїтеся привидів? - спитав він.
- Навпаки,- сказала панна Цап,- я їм рада.- Уяви собі, тепер я, може, також попаду в телебачення! Знаєш, у них є така серія, де люди розповідають за привидів. А того, що я зазнала за один-однісінький день, вистачить на десять передач по телебаченню.
Панна Цап, здавалося, була цілком задоволена.
- А як лютуватиме моя сестра Фріда, щоб ти знав! Бо Фріда виступала по телебаченню і розповідала про духів, що їх вона бачила, про голоси, що їх чула, і не знаю, про що там іще. Але тепер я їй утру носа.
- А хіба ви чули якісь голоси? - поцікавився Малий.
- Авжеж. Пам'ятаєш, як заревіло за вікном тоді, коли зникли булочки? Я спробую віддати той рев на телестудії, щоб люди почули, як він звучить.
І панна Цап так заревіла, що Малий аж підскочив на стільці.
- Еге ж, десь так,- задоволено сказала вона. [421]
Тієї миті за вікном пролунало ще страшніше ревіння, і панна Цап зблідла.
- Ось і відповідь,- прошепотіла вона.- Привид відповів мені. Про це я теж скажу по телебаченню. О, господи, Фріда аж позеленіє з люті!
І вона розповіла, як Фріда хвалиться, що виступала по телебаченню зі своїми духами.
- Як вірити їй, то весь Васастад* аж кишить духами, і більшість їх мешкає у нас дома, щоправда, не в моїй кімнаті, а в Фрідиній. Уяви собі, якось увечері дух своєю рукою написав попередження Фріді. А її, далебі, треба-таки було попередити,- додала панна Цап.
[* Васастад - один із районів Стокгольма.]
- А що то було за попередження? - запитав Малий. Панна Цап хвильку подумала.
- Ой, що ж там було написано... ага, згадала: «Увага! Не гайнуй так легковажно своїх безмежно коротких днів!»
Малий непорозуміло глянув на неї: він таки справді нічого не втямив. Панна Цап пояснила:
- Це попередження Фріді, щоб вона змінила своє життя на краще і кинула всякі дурниці.
- І вона послухалася? - запитав Малий. Панна Цап пирхнула.
- Аякже! Вона й далі хвалиться і вважає себе за бозна-яку зірку телебачення, хоч виступала один-однісінький раз. Але тепер я знаю, хто з неї зіб'є пиху.
Панна Цап потерла руки. Вона страх як тішилась, що врешті візьме гору над Фрідою, тому зовсім не зважала на те, що сидить замкнена з Малим. Вона була цілком задоволена і все розводилась про Фрідину розповідь за духів і про свої власні спостереження, аж доки не вернувся зі школи Боссе. [422]
Малий гукнув йому:
__ Ходи відчини нам! Я замкнений з хатнім ца... з панною Цап!
Боссе відімкнув двері і вражено спитав:
- Хто це вас замкнув?
Панна Цап тільки таємниче примружила очі.
- Про це ти почуєш скоро по телебаченню. Тепер вона квапилась доварювати обід і сягнистим кроком поспішила до кухні.
Але за хвилину почувся її голосний зойк. Малий кинувся туди.
Панна Цап сиділа біля плити блідіша, ніж була перше, і мовчки показувала на стіну.
Отже не тільки Фріда одержала попередження, написане рукою духа. Панна Цап теж його одержала. На стіні було написано великими кривими літерами: «УВАЖАЙ! У ТВОЇХ НЕМИЛОСЕРДНО ДОРОГИХ БУЛОЧКАХ МАЛО ЦИНАМОНУ!»
|
|
|