"Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов" - читать интересную книгу автораЗначна дама, що ходить і літає
Другого ранку Малий довго спав. Збудив його телефонний дзвінок. Він побіг до передпокою і зняв трубку. То була мама.
- Любий синку!.. Це такий жах...
- Який жах? - сонно спитав Малий.
- Та все те, що ти написав у листі. Я так хвилююся!
- Чого? - спитав Малий.
- Ти ж знаєш,- сказала мама.- Бідна дитино!.. Але завтра я вернуся додому.
Малий зрадів і миттю пробуркався. Хоч і досі не розумів, чого мама називає його «бідною дитиною».
Не встиг Малий покласти трубку, як телефон знову задзвонив. То нарешті з Лондона озвався тато.
- Як ся маєш, Малий? - спитав він.- А як Боссе й Бетан, чемні?
- Не думаю,- відповів Малий.- Та й не знаю, бо вони в лікарні.
Чути було, що тато схвилювався.
- В лікарні? Що це означає?
І коли Малий пояснив, що то означає, тато сказав так само, як і мама: [470]
- Бідна дитино... Я завтра ж вернуся додому. Розмова скінчилась, але відразу ж телефон задзвонив знову.
То був уже Боссе.
- Передай хатньому цапові та її старому лікареві, що вони кепсько розуміються на хворобах. Це не скарлатина. Ми з Бетан завтра будемо вдома.
- Ви не хворі на скарлатину? - перепитав Малий.
- Уяви собі, що ні! Тутешній лікар сказав, що ми випили забагато шоколаду з булочками. Тоді на тілі буває висипка, якщо організм надто чутливий.
- Типовий випадок булочкової гарячки,- сказав Малий.
Але Боссе вже поклав трубку.
Коли Малий убрався, він пішов до кухні сказати панні Цап, що тепер він більше не ізольований.
Вона якраз почала готувати другий сніданок. У кухні міцно запахло прянощами.
- От і добре,- мовила панна Цап, коли Малий розповів, що завтра всі мають вернутися додому.- А то мої нерви більше не витримають.
Вона завзято мішала кописткою в каструлі на плиті. Там у неї були якісь густі драглі, і панна Цап щедро посипала їх сіллю, перцем та іншими присмаками.
- Ось так,- приказувала вона.- Треба ще посолити, та поперчити, та додати всякого коріння, і тоді буде смачно.
Потім панна Цап стурбовано глянула на Малого.
- Ти ж сьогодні не чекаєш того плюгавого Карл-сона? Хоч би я останні свої години тут мала спокій.
Та не встиг Малий щось відповісти, як за вікном хтось заспівав радісним голосом:
Прилинь, ясне сонечко, У моє віконечко... [471]
І на підвіконні вродився Карлсон.
- Гей-гоп! Ось прилинуло ваше ясне сонечко, тепер будемо бавитись. Гей-гоп!
Та панна Цап благально звела до нього руки:
- Ні, ні!.. Все, що завгодно, тільки не бавитись!
- Ну звичайно, спочатку ми поснідаємо,- мовив Карлсон і злетів з підвіконня. Панна Цап уже накрила [472] стіл собі й Малому. Карлсон сів на стілець і взяв ножа та виделку.
- Ну, починаймо! Давайте сніданок. Він приязно кивнув панні Цап.
- Ви теж можете поснідати з нами. Візьміть собі тарілку й сідайте до столу.
Він принюхався.
- А що ви нам дасте?
- Доброї прочуханки,- сказала панна Цап і почала ще дужче мішати в каструлі.- Принаймні тобі її
Аж ось панна Цап висипала своє вариво в миску й поставила на стіл.
- їжте,- мовила вона.- Я поснідаю потім, бо лікар сказав, що мені треба їсти в тиші й спокої.
- Атож,- кивнув Карлсон,- там десь у коробці є сухарі, і ви погризете собі їх, коли ми поснідаємо. Візьмете скоринку і з'їсте в тиші й спокої.
Він спритно наклав собі на тарілку чималу купку пудингу. Зате Малий узяв тільки ложку. Він завжди боявся їжі, якої ще не пробував. А такого пудингу Малий ще зроду не бачив.
Карлсон почав мостити з пудингу вежку і вал навколо неї. Поки він споруджував свою фортецю, Малий обережно скуштував і... ох! Йому забило дух, на очах виступили сльози, а в роті запекло, немов вогдем. Але ж панна Цап стояла й очікувально дивилася на нього, тому Малий мовчки проковтнув той пудинг.
Карлсон глянув на нього з-за своєї вежі й запитав:
- Що з тобою? Чого ти плачеш?
- Я... я згадав щось дуже сумне,- затнувся Малий.
- Ага,- мовив Карлсон і жадібно накинувся на свою вежу. Він засунув до рота першу ложку, та враз зойкнув і зайшовся слізьми. [473]
- Що таке? - спитала панна Цап.
- Мабуть, отрута... Але вам видніше, чого ви сюди намішали,- сказав Карлсон.- Мерщій несіть пожежну помпу, бо в мене горлянка горить!
Він витер сльози.
- А ти чого плачеш? - спитав Малий.
-
- А що саме? - поцікавився Малий.
- Оцей пудинг,- відповів Карлсон.
Проте їхня розмова не сподобалась панні Цап.
- Майте сором! Тисячі дітей на світі хтозна-що дали б, аби скуштувати такого пудингу.
Карлсон засунув руку до кишені й витяг записника.
- Можна попросити адресу хоч двох таких дітей? Але панна Цап тільки щось буркнула і не дала жодної адреси.
- То, мабуть, цілий рід якихось малих ковтачів вогню, які тільки те й роблять, що ковтають полум'я та сірку.
Тієї миті в сінях пролунав дзвоник, і панна Цап пішла відчиняти.
- Ходімо подивимось, хто то,- сказав Карлсон.- Може, то хтось із тих ковтачів вогню прийшов сюди, аби хтозна-що віддати за вогненну кашу панни Цап? Тоді треба пильнувати, щоб вона не продешевилась... А то віддасть за безцінь так багато коштовної отрути.
Він побіг до сіней, і Малий за ним. Вони стояли позад панни Цап і, коли та відчинила, почули, як хтось сказав:
- Моє прізвище Пек. Я з Шведського радіо і телебачення.
Малий похолов. Він обережно виглянув з-за сукні панни Цап і побачив, що перед дверима стояв якийсь чоловік, мабуть, один із тих вродливих, розумних і до [474] міри затовстих чоловіків у розквіті сил, яких, за словами панни Цап, повно на телестудії. - Може, я маю честь бачити Гільдур Цап? - спитав пан Пек.
- Це я,- відповіла панна Цап.- Але я заплатила й за радіо, й за телевізор, тож ви дарма прийшли.
Пан Пек приязно всміхнувся.
- Я не по гроші. Ні, я з нагоди тих привидів, що ви писали... Ми залюбки передамо ваш виступ.
Панна Цап почервоніла. Вона не могла й слова вимовити.
- Вам погано? - врешті спитав пан Пек.
- Ні,- мовила панна Цап.- Мало сказати погано. Це найгірші хвилини в моєму житті.
Малий стояв позад неї і відчував приблизно те саме. О господи, тепер почнеться жах. Кожної миті пан Пек може побачити Карлсона, і коли завтра мама, тато, Боссе й Бетан повернуться додому, тут буде повно дротів, і телекамер, і до міри затовстих дядьків, і не мати їм більше спокою. О господи, куди ж йому діти Карлсона!
І враз Малому впала в око стара скриня, що стояла в сінях. Там Бетан тримала свої театральні костюми. Вона та ще дівчата з їхнього класу створили собі якийсь безглуздий гурток. Вони часом збиралися в Бетан, перевдягались і бігали по всій квартирі, вдаючи з себе бозна-кого. Дівчата називали те кривляння театром - ото дурні! - думав Малий. Але як добре, що ця скриня тепер стоїть тут!
Малий відчинив віко скрині і схвильовано шепнув Карлсонові:
- Мерщій ховайся сюди!
І хоч Карлсон не розумів,
Ні, не помітили, бо саме забалакали про те, чого панні Цап так погано.
- Тут нема ніяких привидів,- сказала панна Цап мало не крізь сльози.- То все тільки негідні хлоп'ячі витівки.
- Отже, привидів немає,- мовив пан Пек. І тоді панна Цап зовсім розплакалась.
- Ні, нема... і я ніколи не попаду в телебачення... лиш Фріда!
Пан Пек ласкаво поплескав її по плечу.
- Не переймайтесь цим, панно Цап. Може, випаде якась інша Негода.
- Ні, не випаде,- хлипала панна Цап.
Вона опустилась на скриню, затулила руками обличчя й гірко заридала. Малому стало шкода її. Він був присоромлений і почувався так, неначе то він винен у всьому.
Раптом у скрині щось тихенько забурчало.
- О, пробачте,- мовила панна Цап.- Це тому, що я ще не снідала.
- Нічого, хай собі бурчить,- приязно сказав пан Пек.- Але сніданок, напевне, готовий, бо з кухні дуже смачно пахне. Що ви там приготували?
- Та трохи пудингу,- хлипала панна Цап.- Свого власного винаходу. Називається «Лагоминка Гільдур Цап».
- Пахне він неймовірно смачно,- сказав пан Пек.-
І неголодному хочеться покуштувати. Панна Цап підвелася зі скрині.
- Еге ж, він смачний, хоч дітлахи не захотіли його їсти. Може, покуштуєте?
Пан Пек трохи поманіжився, заявив, що йому незручно, [477] та врешті скінчилося тим, 'що вони обоє подалися до кухні.
Малий підняв віко й зазирнув до Карлсона, що лежав собі й тихенько буркотів.
- Прошу тебе, полеж, доки він піде,- сказав Малий,- а то попадеш у телевізор.
- Аякже,- сказав Карлсон.- Ти думаєш, що в цій скриньці не так тісно, як у телевізорі, га?
Малий прочинив трохи віко, щоб Карлсонові було чим дихати, а тоді побіг до кухні. Йому дуже кортіло поглянути на пана Пека, коли той куштуватиме лагоминку панни Цап.
І уявіть собі, пан Пек сидів за столом, їв пудинг і мав такий вигляд, наче зроду не куштував нічого смачнішого! З очей йому зовсім не котилися сльози. Зате в панни Цап котилися. Але, звісно, не від пудингу, ні. Вона й далі плакала, що з її виступу в телебаченні нічого не вийшло. Не помагало й те, що панові Пеку сподобалось її вогненне вариво. Панна Цап була невтішна.
Та враз сталося щось неймовірне. Несподівано пан Пек сказав, ніби сам до себе:
- Так і зробимо! Будете завтра ввечері! Заплакана панна Цап зиркнула на нього.
- Де я маю бути завтра ввечері? - понуро спитала вона.
- Звичайно, в телебаченні,- відповів пан Пек.- У телевізійній програмі «Мої найкращі рецепти». Ви покажете всій шведській людності, як готувати «Лагоминку Гільдур Цап».
На підлогу гупнуло щось важке. То панна Цап зомліла.
Але вона швидко опритомніла й підвелася. Очі в неї блищали.
- Завтра ввечері... в телевізійній програмі... Мій [478] пудинг... Я маю приготувати його на телестудії для всієї шведської людності? О господи... І уявіть собі, Фріда - а вона нічого не тямить у куховарстві - називає мій пудинг курячою замішкою!
Малий аж віддих затамував - так слухав. От цікаво!. Він майже забув про Карлсона в скрині. Та ось, на свій переляк, він почув, що хтось іде передпокоєм. І то справді був Карлсон! Двері на кухню стояли відчинені, і Малий побачив його, ще як панна Цап та пан Пек ні про що й гадки не мали.
Так, то був Карлсон! І все-таки не Карлсон. О господи, на кого він був схожий у театральному костюмі Бетан - довгій оксамитовій сукні, що тяглася по підлозі, і з мереживним шарфом, що теліпався одним кінцем спереду, а другим ззаду? Він більше скидався на веселу молодичку. І та молодичка неухильно наближалась до кухні. Дарма Малий відчайдушно махав йому, щоб він вернувся. Ні, Карлсон, здавалось, не розумів Малого, він тільки махнув йому на відповідь... і зайшов до кухні.
- До пишної зали вступає горда значна дама, - заявив Карлсон.
Він зупинився в дверях у своєму костюмі з шарфом. То було таке видовище, що пан Пек аж очі витріщив.
- Хто це! Що це за така смішна дівчинка? - вигукнув він.
Але панна Цап тим часом отямилась.
- Смішна дівчинка? Ні, це препоганий хлопчисько! Гіршого я не бачила на своєму віку. Геть звідси, шибенику!
Та Карлсон не зважав на неї.
- Горда значна дама, що танцює й розважається,- сказав він далі й пішов у танець.
Такого танцю Малий зроду не бачив, і пан Пек мабуть, теж. [479]
Карлсон човгав по кухні ногами, зігнувши коліна, і час від часу підстрибував та махав шарфом.
«Не дуже мудра витівка,- подумав Малий,- але хай робить що завгодно, аби тільки не знявся в повітря, о, аби тільки він не почав літати!»
Карлсон нап'яв на себе стільки одежі, що пропелера не було видно. І Малий був радий тому. Бо що б сталося, якби Карлсон раптом знявся в повітря! Звісно, пан Пек спочатку був би ошелешений, але як тільки трохи отямився б, то відразу пустив би свою телекамеру.
Пан Пек дивився на той незвичайний танок і сміявся. Сміявся дужче й дужче.
Тоді Карлсон і собі почав усміхатися, підморгувати й махати шарфом панові Пеку, коли човгав ногами повз нього.
- Дуже смішний хлопець,- мовив пан Пек.- Треба буде використати його в якійсь дитячій програмі.
Гіршого він не міг нічого сказати панні Цап.
-
Малий притакнув.
- Атож. А як він переверне всю студію, то скаже, що то дурниці, не варто й згадувати. Краще бережіться його!
Пан Пек не наполягав.
- Як хочете... Я лише запропонував вам. У нас є й інші діти.
До того ж пан Пек поспішав, бо мав ставити якусь п'єсу. Йому треба було йти. І враз Малий побачив, як Карлсон почав намацувати ґудзика на животі. Він страх як перелякався: невже в останню мить усе пропаде?
- Не треба, Карлсоне, не треба! - схвильовано шепотів Малий. [480]
Але Карлсон далі намацував ґудзика. Йому було важко знайти його через усю ту одежу, що він налигав на себе.
Пан Пек стояв уже в дверях... коли Карлсонів моторчик загудів.
- Я не знав, що над Васастадом пролягає повітряна траса,- здивувався він.- Наче не повинна б. Бувайте здорові, панно Цап, завтра побачимось.
І він пішов. А під стелю знявся Карлсон. Він закружляв навколо лампи й замахав панні Цап шарфом.
- Горда значна дама, що ходить і літає, гей-гей! - вигукував він. [481]
|
|
|