"Слід веде до моря" - читать интересную книгу автора (Малик Владимир Кириллович)

СУМНЕ ВІДКРИТТЯ

Вони мовчки переглянулись.

— Що це означає? — здивовано спитала Марта.

— А те, що якийсь негідник украв у мене човна! — вигукнув обурено Хвостенко. — Я ж вам казав — мій мотор! А ви не послухали!

— Що ти цим хочеш сказати? — спитав Сергій. — Що ми винні в тому, що у тебе украдено човна?

— Коли б ви погодилися зі мною, ми б упіймали злодія. Спізнилися на якусь хвилину. Почали філософствувати. Розумники! Що я дома скажу?

Хвостенко похнюплено сів на борт вітрильника.

— Давайте поміркуємо, — сказав по паузі Юрко. — Човна украдено. Це факт. І зробив це, напевно, власник куреня.

— І власник човна з прокатної станції, — додав Сергій. — Гадаю, Що це одна особа…

— Безперечно, — погодився Юрко. — Отже, Владикові доведеться примиритися з втратою і, замість свого, взяти човен, залишений невідомим…

— Щоб мене звинуватили в крадіжці державного майна?!

— Не обвинуватять. Ми ж свідки, — сказала Марта.

— Але це не все, — вів далі Юрко. — Чи ви звернули увагу на те, де стоїть наш вітрильник і де човен незнайомця?

— А де? — спитав Сергій, здригаючись від холоду.

— Подивіться — вони стоять майже поряд. Та не в цьому суть. Справа в тому, що, залишивши свої човни, ми пішли праворуч, якщо дивитися з моря…

— А прийшли з протилежного боку! — вигукнув Сергій. — Але ж це може означати тільки одне — ми на острові!

— Так, Сергію, це означає, Що ми потрапили на острів, — підтвердив Юрко. — При тому — невеличкий і, безперечно, безлюдний. Коли не рахувати невідомого, що залишив нам курінь, але украв човен…

— Ми на острові? — Марта була явно розчарована. — Виходить, нам доведеться хтозна-скільки сидіти в цьому болоті?

— Так. Іншого виходу немає. Зараз ми заберемо свої речі і підемо до куреня. Скоро зовсім стемніє.

Юрко подався до корми вітрильника, де зберігалися їхні речі. Він підняв кришку кормового відсіку і остовпів: речей не було. Щезли ковдри, хліб, консерви, сало, олія, крупа і весь нз — недоторканий запас, який вони брали на крайній випадок.

Його вигляд був такий приголомшений, що всі зрозуміли без слів — сталося найгірше.

— Невже… все покрав? — прошепотіла Марта.

— Нема нічого, — тихо відповів Юрко. — Який мерзотник!

Марта, Сергій і Хвостенко заглянули у відсік. Там на дні сиротливо стояла скляна літрова банка з сіллю. Кому зараз потрібна сіль, коли нема чого їсти?

— А наші рибальські снасті! Невже і їх украдено? — вигукнув Сергій і кинувся до носового відсіку.

На щастя, сюди злодій не заглянув. Або поспішав, або просто не помітив, що там є щось.

— Ось — маєте! — вигукнув Хвостенко і в його голосі вчувалася зловтіха. — Не тільки мене обікрали, а й вас!

— Ну, годі, — розсердився Юрко. — Гайда до куреня, бо як стемніє, то заблудимося в цих хащах!

Через півгодини вони знову були в курені.

Зарившись у сухе сіно, заснули.