"Слід веде до моря" - читать интересную книгу автора (Малик Владимир Кириллович)ПОРЯТУНОКМарта зупинилася в кущах і перевела дух. Погоні не було. Юрко теж не наздоганяв її. Де ж він? Невже потрапив у руки Дзвонареві? Дівчина прислухалася. З замчища долинули якісь невиразні викрики. Потім усе вщухло. Запала така болісна тиша, що у Марти аж голова пішла обертом. «Юрку, Юрку, що ж там з тобою?» — стукнуло гостро в серце. Потім хвилина розпачу минула, і Марта повернула назад. Вона знала, що на південному березі острова зарості підступають до самого замчища, а тому пробралась туди і причаїлась за густим кущем. Ось із руїн поквапливо вибіг Глечик, а за ним — Дзвонар. Вони кинулись до моря, сіли в човен і попливли попід берегом, огинаючи острів зі сходу. Сповнена найгірших передчуттів, дівчина помчала в замок. Та Юрка ніде не було. Вона обшукала всі закапелки, всі ями й провалля, однак не знайшла нічого, що б навело її на слід хлопця. Невже вони його вбили і кинули в море? Знесилена пережитим, прибита горем, Марта сіла на теплий камінь і прихилилася плечем до стіни, в якій зяяла чимала діра, ніби пробита артилерійським снарядом. Раптом її увагу привернув якийсь гомін. Вона обережно висунулась у дірку, глянула вниз і мало не скрикнула. Там, внизу, на сіро-зелених хвилях, гойдався човен, в якому сидів Глечик з веслом у руках. Дзвонар бовтався у воді, намагаючись пролізти у вузьку щілину в підмурку фортечної стіни. «Там Юрко!» — здогадалась Марта. Вона схопила важкий камінь, щоб пошпурити у ворогів. Але тут до її слуху долинуло чітке цокотання мотора. Хтось плив на човні. Глечик теж нашорошив вуха. Щось сказав Дзвонареві. Той вилаявся \ поспішно поліз у човен. — Заводь машину! — наказав Глечикові. — Гайда звідси! Глечик завів мотора. Човен відчалив від замчища, повернув праворуч і поза південним берегом острова швидко поплив до міста. Марта видерлася на стіну і побачила з північного боку, метрів за триста від замчища, моторний човен, а в ньому — батька. Його смугастий тільник і чорний флотський картуз із блискучим козирком здаля виразно виділялися на синьому тлі моря. — Тату! Тату! — загукала дівчина, розмахуючи косинкою. Батько помітив її і взяв курс прямо на неї. Хвилин за п'ять він пристав до берега. Марта вскочила в човен. — Швидше! Там десь Юрко! Старий Кравченко полегшено зітхнув, побачивши живу й здорову дочку. Човен плив уздовж сірої похмурої стіни замку. Всюди було тихо. Марта уважно придивлялася. Десь за цією вежею Дзвонар намагався схопити Юрка. — Юрку, Юрку! — гукала вона, перехилившись через борт. Раптом з бійниці долинув шурхіт, а потім показалась мокра голова Владика Хвостенка. Марта вражено скрикнула, бо ніяк не сподівалася побачити його тут. — Це ти?.. А де ж Юрко? Хвостенко знеможено обіперся спиною на камінь. З заюшеного кров'ю рукава розтікалися по воді червонясті плями. — Юрко теж тут. Тільки йому стало погано. Чекайте. Я зараз… Він зник у темряві і повернувся із знесиленим Юрком. Марта з батьком підняли хлопця на борт, а потім допомогли і Хвостенкові вилізти в човен. Не гаючи часу, Іван Іванович помчав до міського порту. На півдорозі вони зустріли мотобот з міліціонерами і Степаном Бенедиктовичем та Сергієм. Іван Іванович зупинив човна. — Швидше їдьте на Підгірну, номер чотирнадцять… До Онуфрія Івановича Глечика, — прошепотів Юрко, коли до нього схилилися Степан Бенедиктович і молодий чорнявий капітан міліції з університетським значком на кітелі. — Вони поїдуть туди. Дзвонар шукає щось коштовне… — Дзвонар? — перепитав капітан і подивився на міліціонерів. — Так от куди залетіла пташка! Це небезпечний злочинець-рецидивіст. Спасибі, хлопче!.. — Візьміть з собою Марту і Сергія. Вони знають бандитів. Марта пересіла на мотобот, а Степан Бенедиктович — у човен. Капітан помахав рукою, і мотобот помчав до берега. |
||
|