"Риторика: загальна та судова" - читать интересную книгу автора (Молдован Валеріан Васильович)Глава 2. Мислителі стародавнього і сучасного світу про ораторське мистецтво.Друкується за виданнями: Якщо хто вирішив оволодіти красномовством по-справжньому, він повинен бути людиною справедливою і тямущою у справах справедливості. Обов'язок оратора — говорити правду. Я стверджую, що якби у будь-яке місто прибули оратор і лікар, і якби у Народному зібранні чи у будь-якому іншому зібранні зав'язалася суперечка, кого з двох обрати лікарем, то на лікаря ніхто і дивитися не схотів би, а обрали б того, хто володіє словом, — варто було йому лише забажати... Оратор здатен виступати проти будь-якого супротивника і з будь-якого приводу так, що переконає натовп швидше від усякого іншого... Але зовсім не слід з цієї причини віднімати славу ні у лікаря (хоча оратор і міг би це зробити), ні у решти знавців своєї справи. Оратор користується народною прихильністю лише тоді, коли завчасно продумує, що буде говорити: лише цим доводить він свою відданість народу, а той, хто не турбується, як буде сприйнята його промова, діє... як людина, яка більше спирається на силу, ніж на переконання. Ну а хто ж є обманщик держави? Хіба це не той, хто говорить одне, а думає інше?.. А чи можна назвати ще інший злочин з боку оратора, який би заслуговував більш тяжкого звинувачення, ніж те, коли він для себе думає не те, що говорить на словах? Ні, нічим не можна принести більшої шкоди, ніж повідомляючи брехню. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правду, тоді хіба можна надійно керувати державою? Оратор повинен стояти, як озброєний воїн у лаві, розв'язувати справи великої важливості і завжди прагнути перемоги. Оратор є красномовним тільки тоді, коли здається всім, що він говорить правду. Я щиро скажу, що там немає прямого красномовства, де не видно жодної ознаки, за якою можна було б пізнати людину мужню й доброчинну. Оратором є лише той, хто в змозі говорити з кожного питання гарно, вишукано і переконливо, відповідно до важливості предметів, на користь часові і для задоволення слухачів. Не може бути оратором і ніколи ним не був той, хто, наче воїн, який вступає у всеозброєнні в битву, не з'являвся на форум, озброєний усіма знаннями. Найбільша цінність оратора — не тільки сказати те, що потрібно, але і не сказати того, чого не треба. Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження. Вчити — обов'язок оратора, давати насолоду — честь, яка надається слухачу, справляти ж сильне враження — необхідність. Балакучих людей знав я декількох, а красномовної людини — досі жодної. Балакучою тут я називаю таку людину, яка може досить розумно й ясно говорити перед пересічними людьми, керуючись загальновживаними поняттями, а красномовною — тільки ту, яка будь-який обраний нею предмет може розкрити й прикрасити так, щоб він став більш вражаючим і пишним, і яка засвоїла і запам'ятала всі ті знання, що можуть служити джерелом красномовства. Що стосується вправ для розвитку голосу, дихання, рухів тіла й, нарешті, язика, то для них потрібні не стільки правила науки, скільки праця. Тут необхідно з великою суворістю відбирати собі взірці для наслідування; причому приглядатися ми повинні не лише до ораторів, а й до акторів, щоб наша невправність не вилилася в якусь огидну й шкідливу звичку. ... Він (Цезар) сказав: «Вчений це був муж, дитино, вчений, до того ж любив батьківщину». Оратор, достойний уваги, є той, хто користується словами для думки, а думкою для істини й доброчесності. Оратор говорить не з тим єдино, щоб його розуміли. Головний його намір, щоб переконати й схвилювати, у чому він не зможе перемогти, якщо не відшукає насолоди. Він хоче увійти у розум і серце, а це він не інакше зможе зробити як проходячи через уяву... Говорити багато й добре е дар гострого розуму, говорити мало й добре є властивістю мудрого, говорити багато й погано означає дурня, говорити мало й погано є ознакою божевільного. Гонористість — найбільша перешкода істинному красномовству. Нічого немає легшого, як відрізнити людину, яка добре відчуває, але погано говорить, від тієї, яка добре* говорить і нічого не відчуває. Оратор, проповідник також з'являються перед публікою власною персоною, подібно до актора... Але тут велика різниця. Оратор з'являється для того, щоб говорити, а не для того, щоб виставляти себе напоказ: він виступає у своєму власному вигляді, грає не когось іншого, а тільки самого себе, говорить від власного імені, висловлює чи повинен висловлювати тільки власні думки; оскільки людина і дійова особа тут єдині, він на своєму місці... Але актор на сцені, розігруючи чужі почуття, проголошуючи лише те, що йому вказано, зображуючи часто якусь фантастичну істоту, розчиняється і начебто щезає у своєму герої. Без природних обдаровань оратором бути неможливо, але теорія покаже початківцю, як слід користуватися такими фізичними засобами, які дала йому природа, як слід впливати на розум і серце його слухачів. Той хто бажає гарно говорити або писати, повинен обов'язково добре мислити й хороший мати смак. /. Красномовний софіст, який, проте, не любить логіки, порівняно з оратором-філософом — це те саме, що спритний фокусник порівняно з математиком. С Платон, поєднуючи мудрість із красномовством, майстерно схиляв до себе серця і дух своїх слухачів не блюзнірством і хитрощами, але більше силою істини. Говори з переконанням — слова й вплив на слухачів прийдуть самі собою. /. Джерело красномовства — у серці. Добре говорити — значить просто добре думати вголос. Тільки забуваючи про самих себе, можемо ми захопитися якоюсь справою і зробити її апостолом. Політичний діяч захоплює маси, коли бореться за дорогу для нього справу; оратор, коли виступає з промовою і турбується тільки про успіх тієї ідеї, яку він хоче викласти перед своїми слухачами; чим глибше у ній переконаний, чим більше захоплений нею, тим менше він буде думати про власну особу, про те, як він увійде, як поклониться аудиторії, чи про ефектне заключення, яке він приготував для закінчення своєї промови. Не можна бути красномовним оратором без пристрасного прагнення добра й свободи. ПЛУТАРХ Про Демосфена і Цицерона * * Друкується за виданням: І Божество з самого початку, як мені вбачається, створило Демосфена і Цицерона за однією подобою, бо не лише характером одного й другого надало сугубо схожих рис: і честолюбство, і вільнолюбство — це воно визначило їхню поведінку як державних діячів, і малодушність віч-на-віч з небезпеками та війнами, але додало ще й чимало випадкових збігів. Навряд чи можна знайти двох інших ораторів, які, будучи людьми незнатними і скромними, здобули б славу й могутність, вступили в бій з царями й тиранами, втратили дочок, були вигнаними з батьківщини, повернулися з пошаною, знову втікали і, спіймані ворогами, загинули саме тоді, коли вмерла свобода їхніх співвітчизників. 1 якби отак характер і випадок, немов художники, не влаштували між собою змагання, то важко було б вирішити питання, в чому полягає схожість цих двох мужів: чи в особистостях їхньої вдачі, чи в життєвих перипетіях. ...Демосфен обладнав собі в підземеллі приміщення для вправ, яке, до речі, збереглося й понині, і, заходячи туди щоденно, вчився прийомів акторського мистецтва та зміцнював свій голос. Часто проводив він там по два, а то й три місяці підряд, поголивши собі половину голови, аби було соромно показатися людям на очі, навіть якби дуже захотілося. Але цим він не обмежився: будь-які зустрічі, бесіди, ділові переговори він використовував як привід і предмет для наполегливої роботи. Залишаючись наодинці, він чимскоріше спускався в свою кімнату для вправ і там відтворював увесь хід розмов, а також докази, висловлені в них. Запам'ятовуючи промови, які йому довелося почути, він намагався відновити в пам'яті послідовність міркувань і мовні періоди. Крім того, придумував усілякі виправлення і способи іншого висловлення того, що сказав він сам або хтось інший. Звідси і взялася думка, начебто він був мало здібний від природи, і вся сила його вислову та майстерність здобутктяжкою працею.., а Пітей одного разу пожартував, що докази Демосфена тхнуть ґнотом. «Тільки ж твоя й моя лампи знають не одне й те саме», — ущипливо зауважив йому Демосфен. ...Він доводив, що той, хто готується до виступу, — справжній друг народу, бо така підготовка свідчить про повагу до народу, а цілковито не дбати про те, як люди сприймають промову, — властивість прихильника олігархії, який більше розраховує на насильство, аніж на словесне переконання. Свої тілесні вади Демосфен намагався усунути різними вправами, про що повідомляє Деметрій Фалерський, посилаючись на слово самого оратора, вже тоді літньої людини. Нечітку, шепеляву вимову він виправляв у той спосіб, що в рот вкладав камінці і так виголошував уривки з творів поетів. Голос свій він зміцнював тим, що розмовляв на бігу чи підіймаючись на гору, або тим, що виголошував вірші чи якісь речення, не переводячи подиху. Вдома у нього було велике дзеркало, стоячи перед яким, він виконував свої вправи. Демосфен обрав собі чудове поле діяльності державної — захист греків від посягань Філіпа на свободу Греції. Він з честю боровся проти Філіпа і скоро здобув гучну славу та привернув до себе рагу красномовством і відвагою, що ним захоплювалася вся Греція, цінував його сам великий цар, а при дворі Філіпа набагато більше було мови про нього, ніж про інших народних вожаків. Навіть його противники визнавали, що мають справу з видатною людиною. Так відзивалися про Демосфена його обвинувачі Есхін і Гіперід. ...Відомо, що він у політичній діяльності від самого початку обстоював ті самі погляди, і не тільки в житті не змінював своїх переконань, а навіть не пошкодував свого життя, щоб не зрадити їх. ...Вся його державна діяльність була, якщо можна так висловитись, настроєна на один, незмінний лад, зберігаючи завжди той самий тон. За твердженням філософа Панетія, промови Демосфена переважно написані з тією думкою, що слід вибирати лише морально прекрасне і віддавати йому перевагу заради нього самого. Сюди належать такі промови, як «Про вінок», «Проти Аристократа», «Про звільнення від провинностей», «Філіппіки». Демосфен загинув. Помер він так. Дізнавшись, що Демосфен шукає захисту біля вівтаря храму Посейдона на острові Калаврії, Архій переправився туди з фракійськими списоносцями на невеликих суднах і почав намовляти Демосфена вийти з храму й разом поїхати до Антіпатра, запевняючи, що йому не зроблять нічого поганого. Демосфен якраз напередодні вночі бачив дивний сон. Йому снилося, що він як трагічний актор змагався у грі з Архієм, і, хоч грав чудово і глядачі не шкодували йому оплесків, через слабку й бідну постановку його не нагородили. Отож, у відповідь на улесливу мову Архія Демосфен, не підводячись із землі, поглянув на нього і сказав: «Архію, як на мене не справляла враження твоя гра, так тепер не переконують твої обіцянки». Тоді розлючений Архій пустив у хід погрози. На це Демосфен зауважив: «Ось вони справжні віщування з македонського триніжка.., а раніше ти просто грав роль. Підожди-но трохи, я хочу написати рідним пару слів». З цими словами він відійшов у глибину храму, взяв аркуш, немов бажаючи писати, підніс до рота очеретяне перо і прикусив кінчик, як робив звичайно, коли над чимось замислювався перед тим, як написати. Деякий час він так сидів, потім закутався в плащ і похилив голову. Списоносці, які стояли за дверима, глузували з нього, гадаючи, що він дрижить від страху, обзивали його боягузом і нікчемою. Архій знову підійшов і переконував його встати, повторюючи попередні запевнення і обіцяючи помирити його з Антіпатром. Демосфен, відчувши, що отрута вже почала діяти, відслонив обличчя, сміливо поглянув на Архія і сказав: «Ось тепер ти можеш зіграти роль Креонта з трагедії і кинути моє тіло без поховання. Я, добрий Посейдоне, виходжу з твого храму ще живим, але Антіпатр і македоняни не побоялися осквернити навіть твоє святилище». Вимовивши ці слова, він попросив підтримати його, бо вже хитався і дрижав усім тілом. Ледве він устиг ступити кілька кроків і пройти вівтар, як упав і зі стогоном сконав. ...По якомусь часі афінський народ належно вшанував його пам'ять: він поставив бронзову статую Демосфена і відповідною постановою надав право найстарішому з його роду харчуватися в пританеї. На п'єдесталі був викарбуваний усім відомий напис: «Мав би ти силу таку, Демосфене, як розум, могутню, то македонський Арей влади в Елладі б не взяв». ІІ ...Маючи, як цього вимагає Платон, натуру жадібну до знань і схильну до філософствування, спроможний сприймати будь-яку науку й не гребувати ніяким видом знання чи освітнім предметом, Цицерон з особливою пристрастю тягнувся до поезії. Збереглася донині його невеличка поема «Главк Понтійський», яку він написав ще в дитячі роки тетрасетрами. З часом удосконаливши свій поетичний талант і спробувавши своїх сил у різноманітних видах поезії, Цицерон уславився не лише як найвидатніший оратор, а й як визначний поет. Щоправда, слава ораторського обдаровання Цицерона не поблякла понині, хоч у красномовстві з того часу відбулися чималі зміни, а поетична його творчість у зв'язку з появою багатьох талантів цілком утратила славу й пішла в забуття. Голос він мав сильний і приємний, але різкий і не відшліфований. У промовах, які вимагали сили й пристрасті, голос його постійно підвищувався настільки, що здавалося, ось-ось зірветься. ... Тіло його, загартоване вправами, стало здоровим, як у справжнього юнака, а голос, тепер уже вироблений, набрав приємного звучання й сили і відповідав фізичному станові. Лише Аполоній слухав його без виразного задоволення, а після закінчення промови довго сидів у задумі. Нарешті, помітивши, що Цицерон зніяковів, сказав: «Я хвалю тебе, Цицероне, і дивуюсь твоєму обдарованню, але мені жаль нещасної Греції, коли я бачу, як те єдине з прекрасного, що нам залишилося, — освіченість і красномовство — завдяки тобі переходять до римлян». ... Та коли Цицерон, честолюбний від природи і надто заохочуваний батьком і друзями, почав виступати в суді як захисник, він вийшов на перше місце не поступово, а відразу прославився, випередивши далеко всіх ораторів, що суперничали між собою на форумі. Кажуть, що в нього, як і в Демосфена, слабким місцем була акторська виразність, через те він наполегливо вчився в комічного актора Росція і трагічного — Езопа. Особливою заслугою Цицерона є те, що він зумів показати римлянам, скільки привабливого й прекрасного таїть в собі красномовство. Він довів їм, що справедлива справа непереможна, якщо її належно висловити, і що розумний державний діяч повинен завжди у своїх вчинках мати на оці істину, а не вдаватися до лестощів, уміти красномовством принести користь, не завдаючи болю. ... Йому вчинили небачені досі почесті і присвоїли звання «батька Вітчизни». На мою думку, Цицерону першому з-поміж римлян був присвоєний такий титул. ... Багато римлян недолюблювали його не через якийсь ганебний вчинок, а тому, що він відвертав від себе людей постійним самовихвалянням і самозвеличанням. ... Цицерон дошкульно глузував з людей просто заради сміху, за що його недолюблювали. Цицерон повернувся на шістнадцятому місяці вигнання. Міста зустрічали його з такою бурхливою радістю, що навіть слова самого Цицерона, котрий згодом описав ці дні, виявляються не досить виразними. А сказав він, що вся Італія несла його на плечах і так внесла в Рим. ... Тим часом наспіли вбивці — центуріон Геренній і військовий трибун Попілій, якого Цицерон колись захищав, звинуваченого в батьковбивстві, а також їхні підручні. Знайшовши двері зачиненими, вони вдерлися в дім. Цицерона там не знайшли, а всі, хто був усередині, казали, що не знають, де він перебуває, лише якийсь молодик на ім'я Філолог, котрий одержав у Цицерона гарну освіту й виховання, вільновідпущених його брата Квінта, сказав трибуну, що Цицерона понесли на ношах глухими тісними стежками до моря. Захопивши з собою кількох чоловік, трибун помчав до виходу з гаю кружною дорогою, а Геренній бігом гнав стежкою. Почувши тупіт, Цицерон наказав рабам зупинитися й покласти ноші на землю. Підперши, за звичкою, лівою рукою підборіддя, він безстрашно чекав на своїх катів, брудний, давно не голений, із змарнілим від журби обличчям. Більшість присутніх заплющила очі, коли Геренній убивав його. Цицерон сам підставив шию під меч і Геренній перерізав йому горло. Так загинув Цицерон на шістдесят четвертому році життя. Відповідно до наказу Антонія, Геренній відрубав йому голову й руки, якими він написав «Філіппіки». Цицерон сам назвав промови проти Антонія «Філіппіками», так вони називаються по сьогодні. Красномовство є мистецтво управляти умами. Красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтв! Заговори, щоб я тебе побачив. Красномовству властиво захоплювати серця й хвилювати їх усякими способами. Воно то вривається в думки, то закрадається в них, сіє нове переконання, визволяє вкорінене. Кінцева мета красномовства — переконувати людей. Красномовство необхідне таке, яке відкидало б усяку нещирість й манірність, але яке, однак, мало б здоровий блиск і переймало красу від сил своїх. Бо у промові повинно бути те саме, що буває у тілі людському, яке бере свої істинні прикраси від доброї своєї будови. Красномовство — це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути. Істинне красномовство — це вміння сказати все, що треба, і не більш, ніж треба. Істинне красномовство виникає самим природним способом із того, що говорять, про те, що думають і чим щоденно живуть, — з думок і уявлень, для нас цілком буденних. Красномовство — це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно. Завдяки красномовству нас може полонити людина, на яку ми звичайно не звертаємо уваги. Розум не лише одухотворює тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя и надають йому до одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини. Красномовство давніх часів, тобто красномовство високе й пристрасне більше відповідає правильному смаку, ніж красномовство сучасне; воно Красномовство — це не що інше, як уміння надати красу логічним побудовам. Красномовство є вірний вираз істинного почуття. Немає красномовства без думок... Але для красномовства недостатньо ще того, що заготовлений у вас достатній запас думок: вони надають тільки силу й служать основою. Відчуття становлять його чарівність. Вони лише надають творінню того цілющого теплотвору, який зігріває душу, полонить її й рухає нею... Стрімкість, яка є достоїнством красномовства, може бути плодом тільки душі полум'яної, чутливої й абсолютно прив'язаної до свого предмета, Зброя красномовства вимагає мудрості й чесності. Красномовство має однаково як свої небезпеки, так і користь: все залежить від використання; воно може бути й шитом невинності, й мечем мужності, й кинджалом зломовності. Ораторське мистецтво користується всіма вигодами поезії й усіма її правами... /. Я не знаю, чому красномовство відносять до розряду мистецтв. Воно за своєю метою і значенням повинно стояти значно вище. Справжнє красномовство полягає у сутності; але зовсім не у словах, Одне слово, сказане від щирого серця, діє на наш розум сильніше усіляких найважливіших доказів і переконливіше усіляких розмірковувань, а особливо, коли воно сказане саме тоді, коли треба... Слова — теж вчинки. Красномовство — це теж вид мистецтва, і та обставина, що воно не розвивається саме як вид мистецтва, здавалося б, суперечить духові нашої епохи, епохи словесних битв... Можливо, слід передусім розширити коло людей5 які виступають публічно, щоб красномовство знову змогло воскреснути як вид мистецтва. Тоді ми побачимо, що ораторське мистецтво може виявитися у різноманітних формах і, скажімо, поряд з промовою на зборах, надмогильним словом тощо і доповідь, і лекція можуть стати творами мистецтва. /. А. ЧЕХОВ Добра новина * Друкується за виданням: Ми, російські люди, любимо поговорити і послухати, але ораторське мистецтво у нас у повному занепаді. У земських і дворянських зібраннях, учених засіданнях, на парадних обідах та вечерях ми соромливо мовчимо, або ж говоримо мляво, беззвучно, «понуривши бороди», не знаючи, що не вміємо говорити коротко й незнайомі з тією грацією мовлення, коли при найменшій витраті сил досягається відомий ефект — небагато (за кількістю), але про багато що (за змістом). Лат.: non multum sed multa. У нас багато присяжних повірених, прокурорів, професорів, проповідників, у яких за сутністю їхніх професій слід було б передбачити ораторську жилку, у нас багато закладів, які називаються «говорильними», тому що в них за обов'язками служби багато й довго говорять, але в нас зовсім немає людей, які вміють висловлювати свої думки ясно, коротко і просто. В обох столицях нараховується всього-навсього справжніх ораторів п'ять-шість, а про провінційних златоустів щось не чувати. На кафедрах у нас сидять заїки й шептуни, яких можна слухати й розуміти, лише пристосувавшись до них, на літературних вечорах дозволяється читати навіть дуже погано, тому що публіка давно вже звикла до цього, і коли читає свої вірші який-небудь поет, то вона не слухає, а лише дивиться. Ходить анекдот про якогось капітана, який начебто, коли його товариша опускали до могили, збирався прочитати довгу промову, але вимовив: «Бувай здоровий!», крякнув і більше нічого не сказав. Щось подібне розповідають про поважного В.В. Стасова, який кілька років тому у клубі художників, бажаючи прочитати лекцію, хвилин п'ять зображував із себе мовчазну, зніяковілу статую, постояв на естраді, пом'явся та з тим і пішов, не сказавши жодного слова. А скільки анекдотів можна було б розповісти про адвокатів, які викликали своєю недорікуватістю сміх навіть у підсудного, про «жерців» науки, які мучили своїх слухачів і врешті збуджували до науки повну відразу. Ми люди байдужі, нудні, у наших жилах давно уже запеклася кров від нудьги. Ми не ганяємося за насолодою й не шукаємо її, і нас тому ніскільки не тривожить, що ми, байдужі до ораторського мистецтва, позбавляємо себе однієї з вищих і найблагородніших насолод, приступних людині. Але не хочеться насолоджуватися, то в усякому разі не завадило б згадати, що в усі часи багатство мови й ораторське мистецтво йшли поруч. У суспільстві, де зневажається істинне красномовство, панує риторика, святенництво слова або банальна балаканина. 1 у давні часи, і в новіші часи ораторство було одним із найсильніших важелів культури. Немислимо, щоб проповідник нової релігії не був водночас і захоплюючим оратором. Усі кращі державні люди в епоху процвітання держав, кращі філософи, поети, реформатори були водночас і кращими ораторами. «Квітами» красномовства був устелений шлях до всякої кар'єри, і мистецтво говорити вважалося обов'язковим. Можливо, і ми колись дочекаємося, що наші юристи, професори й взагалі посадові особи, зобов'язані по службі говорити не тільки вчено, але й зрозуміло і гарно, не будуть виправдовуватися тим, що вони «не вміють» говорити. Адже в принципі для інтелігентної людини погано говорити повинно б вважатися такою ж непристойністю, як не вміти читати й писати, і у справі освіти й виховання навчання красномовства слід було б вважати неминучим. Перш за все слід пізнати істину стосовно будь-якої речі, про яку говориш чи пишеш. Промови достойної людини завжди спрямовані до вищого блага, вона ніколи не буде говорити навмання. Тільки в промовах навчальних, які проголошуються заради навчання, у промовах про справедливість, красу й благо є ясність, досконалість, які варті старань. Не слова й не звук голосу становлять славу оратора, але спрямування його політики. Не те добре, коли кричать великим голосом, але те є велике, коли говорять добре. Усяке слово, якщо за ним не буде справ, уявляється чимось даремним і пустим. Ні красномовне слово не може приховати поганства діяння, ні хороше діяння не може бути заплямоване огудним словом. Все, про що маєш намір ти сказати, розглянь перше в умі своєму, бо у багатьох язик випереджає й саму думку. Достоїнство стилю полягає в ясності: доказом цього служить те, що якщо промова не є ясною, вона не досягає своєї мети. Стиль не повинен бути ні занадто низьким, ні занадто високим, але повинен відповідати предметові мовлення. Загальний той промови слід обирати такий, який найбільшою мірою утримує увагу слухачів і який не тільки їх усолоджує, а й насолоджує без пересичення... Хто в змозі довго пити чи їсти тільки солодке? А помірного смаку їжа й пиття легко позбавляють нас від перенасичення. Так у всіх випадках надмірна насолода межує з огидою. Ми часто говоримо, що одне доречне, а друге недоречне — адже ми часто висловлюємось так про будь-які слова і вчинки, малі й великі, і кожного разу буває видно, наскільки важливе це поняття. Адже «доречно» і «потрібно» — два різних поняття, і засади їхні різні. «Потрібно» означає обов'язковість безвідносну, якій слід наслідувати завжди і у всьому; «доречно» означає начебто відповідальність і згідність із обставинами та особами. Це стосується як вчинків, так і власне слів, а також виразу обличчя, рухів, ходи; усе протилежне буде недоречним. Промова, яка турбується про істину, повинна бути простою і немудрованою. Промова буває трьох родів: деякі відрізнялись якимось окремим родом, але дуже мало хто у всіх трьох однаково. Були оратори, так би мовити, балакучі, які мали однаково величну поважність думок і пишність слів, сильні, різноманітні, пишні, поважні, здатні й готові хвилювати й полонити душі, причому одні досягали цього промовою різкою, суворою, грубою, незавершеною й незаокругле-ною, а другі — гладкою, стрункою й завершеною. Були, навпаки, оратори сухі, вишукані, здатні все подати ясно і без подробиць, промовою влучною, відточеною й стислою; промова цього роду у деяких була майстерною, але не обробленою і спеціально уподібнювалася ними до промови грубої і невмілої, а в інших при тій самій бідності досягала благозвучності й вишуканості і бувала навіть квітчастою і помірно пишною. Але також розташований між ними середній і начебто помірний рід промови, який не має ні вишуканості інших, ні буремності перших, суміжний з обома, який входить до складу такого роду, як кажуть, тече єдиним потоком, нічим не виявляючись, крім легкості й рівномірності: хіба що щось вплете, як вінок, декілька бутонів, прикрашаючи промову скромним убором слів і думок. Не повинно бути у промові оратора жодного слова, зараженого начебто іржею, жодного смислу, зробленого важко й не плавно за прикладом наших літописців; нехай уникає оратор бридких і низьких жартів, нехай вводить у твір свій різноманітність. Якщо правда, що невинність і красномовство одне й те саме, то на цій підставі я прямо й відкрито заявлю, що нікому у красномовстві не поступлюся. Хто ж, спраді, виявиться у цьому випадку красномовнішим за мене, коли я ніколи не роздумував ні про що таке, чого б не наважився сказати голосно? Багато говорити і багато сказати не є те саме. Монети, які найбільше цінуються, — ті, які мають найбільшу вартість при найменшому обсязі; так і сила промови полягає в умінні висловити багато чого кількома словами. Або якомога коротше, або якомога приємніше. Відчуйте передусім у собі ті пристрасті, які ви сподіваєтесь викликати в інших. Прекрасна справа — уміти в усіх випадках добре володіти словом, але найпрекраснішим уявляється мені таке уміння, коли того вимагає необхідність. Немає нічого красномовнішого, ніж глибокі роздуми. Я. Красномовство повинно бути стрімким. Якщо воно таким не буде, тоді не стільки справить враження, та й не справить його взагалі, якщо надто довго буде зупинятися на довгих відчуттях і одних Думках. Я. Справжній оратор прикрашає свою промову тільки світлими істинами, найблагороднішими почуттями, виразами сильними й відповідними тому, що бажає він навіяти; він мислить, відчуває, і слова йдуть. Людина, обдарована великою душею, з деяким природним хистом говорити... ніколи не повинна боятися браку виразів, її найнезначніші промови матимуть взірцеві риси, яких високомовні промовці не в змозі навіть наслідувати. Ф. Істотне повинне поєднуватися з приємним, але приємне слід черпати тільки в істинному. Більша частина людей, які хочуть зробити гарні речі, шукає всюди без розбору пишні вирази; вона гадає, що все зробила, якщо назбирала купу чудових і пустих думок: вона прагне тільки обтяжити свої промови прикрасами, подібно до поганих кухарів, які не вміють нічого приправити як належить, і, думаючи, як надати кращого смаку стравам, кладуть у них багато солі й перцю. Ф. Є стиль засліплюючий, який приваблює пустим блиском виразів чи який ганяється за маловживаними й дитячими думками, або який забрідає у загальні місця, позбавлені усякого смислу, або який сяє не знаю якими квіточками, які опадають, як тільки їх потрусять, або який, нарешті, підноситься до хмар, щоб ухопити високе. Усе це не є істинне красномовство, але смішні й пусті убори. Ми повинні зберегти пам'ять не про одні тільки діяння людей, а й про їхні слова... Справді, не можна не погодитися, що промови людей, переповнених досвідом про важливі й складні справи й обставини, настільки ж слугують до примноження знань, наскільки дають поживу красномовству. Ф. Не такою вже малою є влада в галузі переконання, яке здійснюється силою красномовства. Адже якщо майстерна промова здатна голубити, запалювати, полонити у будь-який бік розум людей, то все це відбувається завдяки активній діяльності уяви. Ф. Там, де переконання було головним засобом спрямування суспільства, де людей перше переконували, а потім закликали до дії, — там значно зросло красномовство. Ніщо не є таким красномовним, як пристрасті наші, особливо коли йдеться про захист прав їхніх. Вони породжують дотепність, прикрашену красномовністю... Легко розрізнити можна людину, яка захищає, істину, і людину, яка захищає предмет пристрасті своєї. Перша говорить коротко, ясно, спокійно. Остання ж говорить широко й довго, хитросплетено, з таким жаром і полум'яністю, що не важко побачити джерело красномовності його. Присутність духу першого походить від упевненості, а надмірний жар останнього — від невпевненості, яка всередині його живе. Мовлення, яке я люблю, це безхитрісне, просте мовлення, таке саме, як на папері, так і на вустах; мовлення соковите й гостре, стисле й щільне, не стільки тонке й приглажене, скільки могутнє й сурове; швидше складне, ніж нудне; вільне від усякої набундюченості, невимушене, сміливе; кожна частка його повинна виконувати свою справу. Але хіба не правда, що дзвінка цитата спокушає нас більше, ніж правдиве мовлення? Є галузі, в яких посередність нестерпна: поезія, музика, ораторське мистецтво. Які тортури слухати, як оратор пихато виголошує нудну промову або поганий поет з пафосом читає посередні вірші! Є такі люди, які говорять раніше, ніж подумають, є й такі, котрі, навпаки, втомливо уважні до того, що вони говорять... Страждаєш від тяжкої роботи їхнього розуму. Вони начебто навантажені фразами й різними зворотами. У них все продумане, навіть жести й постава; вони не ризикують ні найменшим слівцем, хоча б воно могло справити найкращий ефект, в них не вирветься нічого несподіваного, мовлення їхнє не тече вільним потоком: вони говорять правильно й нудно. Великі інтереси — великі пристрасті. Ось джерело великих слів, повновагомих слів. Хвилююче питання несподівано пробуджує красномовство у людині. Хоч би якою високою була майстерність, без ідеалу немає істинної краси. Краса ідеалу вражає всіх людей без винятку, краса майстерності приваблює лише знавця... Істинне красномовство буде непомітним. Якщо я помічаю вашу красномовність, значить, ви не достатньо красномовні. Різниця між достоїнством майстерності й достоїнством ідеалу в тому, що одне полонить зір, а друге полонить душу. Уміння ненароком зробити фразу — один із найважливіших секретів красномовства. Філософія розпізнає доброчинності, корисні з точки зору моральної и громадянської, красномовство створює їм славу. Промова, так само як і наші вчинки, створює сприятливе враження тільки тоді, коли вона сповнена невимушеності, простоти й щирості. Ф. Дбай більше про істину слів, ніж про красу мовлення. Сказати щось ґрунтовне і водночас дуже гарне - справа нелегка, у крайньому випадку у той момент, коли відчуваєш красу не завжди вловлюєш ґрунтовність. Справжнє красномовство полягає у сутності, але зовсім не у словах. Доки кожне слово вимовляється правдиво, доти і мистецтво слова удосконалюється. Тільки щиро висловлюючись, ви можете навчитися думати. Якою великою є перевага живого слова перед написаним! Люди зачаровуються жестом, голосом, усією навколишньою обстановкою... Якщо вони хоч трохи прихильні до мовця, вони спочатку захоплюються, а потім уже прагнуть зрозуміти, що він говорить... У письменника немає таких палких прихильників: його твір читають у вільний час у селі чи в тиші кабінету; люди не збираються разом, щоб йому аплодувати... хоч би якою гарною була його книга, її читають із упередженою думкою, що вона є посередньою... це не звуки, які тануть у повітрі й забуваються: що написане, того не зітреш. Мабуть, в усне мовлення можна вкласти ще тонший смисл, ніж у писемне. Животворне слово людини справляє на нас таку дію, яку не справляють ні книги, ні роздуми; воно сильніше вражає душу, глибше вкорінює в неї враження. Писемне слово... все ж більше абстрактне й обмежене, менш вільне ніж усне, якому всю його вагомість може надати безпосередньо присутня особа. Написане слово — це бідняк, який пробиває собі шлях у світ власними зусиллями, у той час як усне, живе слово досягає вищих посад завдяки рекомендаціям її світлості княгині фантазії та її камердинерів — очей та вух. Чимало скарбниць у світі відкривається, як Сезам казкового Алі-Баби, словесним ключем. Усне мовлення — одне з найсильніших знарядь людини... Між книгою прочитаною і книгою переказаною немає ніякої різниці в ідеях; але ці ідеї, які виходять із вуст натхненної ними людини, доходять до мозку натовпу за допомогою вуха, яке є широкою дорогою до чуття... Слово вимовлене має значення переважно апостоличне: його бачать, його відчувають, воно є животрепетним і схоплюється цілком, просякнуте враженнями й поступом людського духу. Слово — єдине, що буде жити вічно. Немає нічого сильнішого за слово. Ти постарайся знайти більше, ніж сказане в словах. Бесіда — мистецтво, в якому суперником людини виступає усе людство, Гнучкий язик людини: промов у ньому — край непочатий. Царство словесне невичерпне в усіх напрямках. Усяка промова повинна бути складена, наче жива істота, — у неї повинне бути тіло з головою й ногами, причому тулуб і кінцівки повинні пасувати одне одному і відповідати цілому. У чому полягає мистецтво промов: вони не повинні бути ні довгими, ні короткими, але в міру. Тільки розробка предмета робить промову захоплюючою: адже пізнати самі предмети зовсім не складно. Що ж є, отже, надбанням мистецтва? Створити вступ до промови, причому повернути слухача, збудити його увагу й підготувати його до своїх повчань, викласти справу коротко та ясно, щоб усе в ній було зрозумілим; обгрунтувати свою точку зору та спростувати протилежну і зробити це не хаотично, а за допомогою такої побудови окремих доказів, щоб загальні наслідки випливали із часткових доказів; нарешті, замкнути все це запальником або заспокійливим висновком. ... Бо у промові повинне бути те саме, що буває у тілі людському, яке має свої істинні забарвлення від гарної своєї будови. Бійся одразу переходити до справи, якщо слухачі щось мають проти неї: щоб ліквідувати упередження, потрібні деякі непрямі шляхи, як потрібні зм'якшувальні припарки перед втиранням мазі. Ф. Форма, в яку одягнені думки оратора, збуджує увагу й захоплення натовпу. Як правило, людина здатна сприймати таку промову, тривалість якої в середньому становить три чверті години, після цього сприйняття падає. Починаючи з цього моменту, плюс, якого домігся оратор, нестримно перетворюється у мінус, і оратор повинен радіти, якщо при "перевищенні середньої тривалості промови плюс і мінус ще знаходяться у стані рівноваги. /. Вступ до ораторської промови є те саме, що для тіла людського голова. Вступ є найпомітнішою і найвідчутнішою частиною: його слухають з більшою уважністю, він привертає або відволікає увагу слухачів. Часто, якщо вступ красномовний, слухачі у таке приходять засліплення, шо огріхи в інших частинах промови ніким не бувають помічені; якщо ж він поганий, то хоч би якою решта твору була прекрасною, оратор приймається усіма без задоволення; настільки сильними є перші враження. Вступ взагалі повинен бути скромним і простим; оратор, починаючи говорити шанобливо, може помалу закрадатися в розум своїх слухачів і після того зробитися абсолютним їхнім володарем. ...Звичайно приділяють більше уваги початку й вступній частині своїх промов, ніж їхньому висновку. Потрібно не лише завчасно обдумувати заключения промови, яке стосується безпосередньо самої справи, але й подбати про ті слова, якими було б вишукано й дотепно завершити свою промову. Заключения, або завершення промови, справедливо можна назвати ораторським пробним каменем; ось тут він повинен зовсім подолати впертість недовірливих і упередженням переповнених слухачів. Звичайно бояться вступу до промови, але я думаю, що ті, які вміло роблять відступи, подібні до довгоруких, — вони більше можуть захопити. Лекція, переобтяжена фактами, нагадує вогнище, настільки завалене дровами, що воно починає загасати. Коли стала ясною головна, основна думка, ідея усієї промови, тоді чи не стає вона принципом і джерелом решти? Частковості, не пов'язані ні між собою, ні з головною думкою промови, хоч би як багато їх було, не становлять іще багатства думки: без внутрішнього зв'язку промова не може бути складена з них, і живий організм промови не сформується. Якщо знайдено ідею, сутність, то, хоча вона й проста, однак не тільки не виключає, але, навпаки, об'єднує й зв'язує усі частковості разом; тоді-то вони й цілком визначаються, вкладаючись і виступаючи у певному порядку. Оратори, які ніяк не можуть зупинитися, — справжні мучителі слухачів; оплески, які лунають у довгоочікуваному кінці, сприймаються як зітхання, як подяка за те, що нарешті прийшов кінець. Є оратори, майстри публічних виступів, які завчасно точно намічають кінець, щоб потім не шукати його і не знищити цими пошуками ефекту всієї промови. /. Розвиваючи думку в промові, слід спочатку схему її вкласти в розум слухача, потім у наочному порівнянні показати її уяві і, нарешті, на м'якій ліричній підкладці обережно покласти її на слухаюче серце, і тоді слухач — Ваш військовополонений і сам не втече від Вас, навіть коли Ви відпустите його на волю, залишиться слухняним Вашим слухачем, Кінець — розв'язання всієї промови. Кінець повинен бути таким, щоб слухачі відчули (не тільки у тоні лектора, це обов'язково), що далі говорити нема чого. Якщо думка стрибає з предмета на предмет, перекидається, якщо головне постійно переривається, тоді таку промову майже неможливо слухати. Слід побудувати план так, щоб друга думка ^випливала з першої, третя з другої тощо. Або щоб був природний перехід від одного до другого. Природна течія думки дає, крім розумової, глибоку естетичну насолоду. Усякому, хто творить промову, годиться прилаштовуватися до слухачів, хто не хоче слів на вітер кидати. Є три причини, які збуджують довір'я до мовця, тому що є рівно стільки речей, в яких ми віримо без доказів, - це розум, доброчесність і благоприхильність... Крім цих (трьох причин) немає ніяких інших. Якщо таким чином слухачам здається, що оратор має усі ці якості, вони неодмінно проймаються до нього довір'ям. Слухач завжди співчуває оратору, який говорить із почуттям, якщо навіть він не говорить нічого ґрунтовного; ось таким способом багато ораторів за допомогою тільки шуму справляють сильне враження на слухачів. У той час, коли в інших мистецтвах найвище саме те, що найвіддаленіше віддаляється від думок і поглядів профанів, - в ораторському мистецтві було б найбільшою помилкою відхилятися від звичайних зворотів мови й від середнього людського розуміння. Збуджувати сміх оратор має не тільки тому, що сама веселість, викликана оратором серед слухачів, робить їх доброзичливими до нього, не тільки тому, що всі дивуються дотепності, яка часто криється в одному слові, особливо коли вона сказана при суперечці чи нападі. Але це необхідно й тому, що, збуджуючи сміх, оратор або розбиває, або заплутує, або принижує, або страхає, або втихомирює супротивника. Змагання вимагає великих зусиль від оратора. Тут корисніша поміркованість, а іноді й терплячість. Занадто вільні оратори не знають, що ненависть творить більше дії, ніж лайка; бо збуджена нами ненависть робить ненависними нашого супротивника, а наша лайка робить ненависними нас самих. Красномовство полягає в умінні встановлювати зв'язком між умами й серцями наших слухачів і нашими власними думками і словами, а це означає, що передусім ми повинні добре вивчити людське серце, знати всі його пружини, лише тоді наша промова дійде до нього і його переконає. Станемо самі на місце тих, хто нас слухає, і перевіримо на самих себе, чи є вірною обрана нами форма, чи гармонує вона з темою, чи справляє на тих, хто зібрався, таке враження, що вони не в змозі їй протистояти. Слід по можливості зберегти простоту й природність, не перебільшувати дрібниць, не применшувати значного. Форма повинна бути вишуканою, але цього замало, вона повинна відповідати змістові й мати в собі усе необхідне, але тільки необхідне. Якби ми так само досконало говорили, як ми відчуваємо, тоді б оратори зустріли мало незговірних слухачів. Відомо, що, проголошуючи промову, я повинен передусім потурбуватися про те, щоб переконати своїх слухачів... Найсильніше ж переконання — обіцянка сказати нові й дуже важливі речі, щоб привернути увагу аудиторії. Одна справа земля на початку весни, готова до прийому в себе насіння трав і квітів, інша — взимку; різні пори року по-різному схильні до прийому насіння... Тому й слова, які начебто насіння дій, мають досить обережно вживатися, щоб добре були сприйняті й дали плоди. Тому час має бути передбачений як мовцем, так і тим, хто має слухати: справді, якщо перший висловлюється, будучи далеко не прихильним до цього, тоді слова його найбільше приносять шкоди, а якщо слухачі зовсім не прихильні до сприйняття, тоді слова сприймаються погано, хоч би якими хорошими вони не були. Є люди, які говорять гарно, але пишуть далеко не так. Це буває тому, що місце, слухачі, тощо схвильовують їх і видобувають з їхнього розуму більше, ніж вони могли б дати без цього тепла. Якщо хочеш переконати, прагни насамперед сподобатися, прагни, щоб голос твій звучав гармонійно, щоб кожен склад твій був ясно відбитий, щоб головні пункти у твоїй промові та її висновках звучали сильно й голосно. Все повинно захоплювати. Якщо ти говориш не так, тоді краще не говорити зовсім. Краса стилю й заокругленість періодів справляють на слухачів надзвичайно сильне враження. Надай їй у своїй промові хоча б два заокруглених благозвучних періоди, які вони могли б запам'ятати і повторити, і вони підуть додому настільки ж задоволені, як і ті, які, повертаючись із опери, всю дорогу наспівують одну чи дві мелодії, що вразили їхній слух і втримались у пам'яті. Щоб стати переконливим оратором, головне правило, здається, полягає у тому, що людина повинна бути завжди впевнена у тому, в чому вона інших переконати наміряється. Оратор, який виступає на громадських зборах і який бажає привернути увагу слухачів, повинен говорити з чистим серцем і відкритою душею; він повинен бути завжди однаково налаштованим відносно своєї аудиторії. Він повинен показати, що усі, маючи хоч будь-які розбіжності в окремих питаннях, насправді переслідують одну мету — істину. Якщо хочемо ми когось навчити чи розчулити, необхідно спочатку сподобатися: у цьому-то й криється найголовніша пружина, за допомогою якої приводиться в дію уся машина розуму й серця людського. Це великий ораторський прийом — вміти іноді тільки вговорити людей, коли їх можна було б переконати. Потім вони часто думають, що їх переконали, однак як їх просто вмовили. Оскільки оратор прагне до живого практичного впливу промови, він передусім повинен враховувати місце, де виголошується його промова, ступінь освіченості, рівень розуміння., характер слухачів, щоб не втратити бажаного практичного результату, помилившись у виборі тону, який підходить саме для цієї хвилини, людей і місця. Учися подобатися... вдалим вибором слів і точною зміною голосу. Той, хто вміє приємно говорити, прихиляє до себе слухачів, і тому, коли прийде час спонукати їх до чогось доброго чи застерігати від будь-чого злого, він матиме на них більший вплив. Якщо людина говорить дійсно те, що думає, то знайдуться слухачі, хоч би якими були перешкоди. Враження, які зберігаються в уяві слухачів після справжньої ораторської промови, являють собою ряд образів. Люди не стільки слухають велику промову, скільки бачать і відчувають її. Внаслідок цього слова, які не викликають образів, утомлюють їх. Дитина, яка гортає книгу без малюнків, — це абсолютно те саме, що слухач перед людиною, яка здатна тільки на слововиверження. Публіка — це той інструмент, на якому грає оратор, але це живий інструмент, який виявляє, зі свого боку, свою активність. Між тими, хто говорить, і тими, хто слухає, відбувається безперервний обмін почуттями й настроями; хто не відчуває цього, не створений бути оратором для натовпу. Кожне слово має тільки те значення, в якому його може сприйняти слухач. Хто береться пояснити щось дуже складне людині, розум якої не досить розвинений, той помічає, що людина ця хоч і розуміє кожну окрему частину пояснення, їй не вдається проте зв'язати ці частини в струнке ціле, тому що перша з них вислизає з розуму раніше, ніж засвоюється остання. Це стосується не лише слухачів, але й багатьох читачів. Кращою похвалою ораторові буде, якщо кожний, хто чув його промову, скаже собі: «Але я сам так думав, він лише висловив те, що я відчув». Неприйняття до уваги характеру слухачів зробить безплідними зусилля навіть великого таланту. Будьте сміливими! Горе тому, в кого немає сміливості зустрічатися віч-на-віч з аудиторією, яка часто тим грізніша, коли вона спокійна й мовчазна! Оратор має бути ознайомлений з предметом промови до найменших дрібниць, тоді він зможе скористатися усіма сторонами для досягнення успіху. У наявності двох умов — знання предмета й знання слухачів — успіх оратора залежить від сили й обсягу тих розумових здібностей, якими він володіє. Недостатньо навести лише декілька очевидних точок зіткнення предмета з поглядами слухачів; оратор повинен розкрити усі факти, які сюди належать, близькі й віддалені, в усьому їх обсязі. Для переконливості слід уміти урізноманітнювати вирази. Факт, який не залишив враження в одній формі, може мати успіх при її зміні. Поведінка самого оратора може відбитися на його успіхові. Під поведінкою оратора розуміється взагалі його тон і манери, а зокрема, вибір того чи іншого духу промови — примирливого чи суворого, смиренного чи зверхнього. Поступливість необхідна при наявності сильної опозиції, але дія цієї м'якої манери посилюється, якщо відомо, що оратор має здібність нападати. Якби усі люди були однаковими і перебували завжди у тому самому настрої, ораторові досить було б знати самого себе, щоб уміти впливати на інших. Але при наявності великого розмаїття людських характерів потрібен важкий труд для вивчення значної кількості людей... Безумовно, кожен оратор має безліч спільних точок зору зі своїми слухачами, але вважати, що всі люди у всьому схильні вчиняти так, як ми самі, це хоча й природно, але невірно... Є ще важлива умова — інтелектуальне обличчя слухачів, тобто характер і розміри наявних у них знань, їх практичний спосіб дій. З розумовим запасом людини і з її здатністю сприйняття необхідно рахуватися, хоч би за чим ми зверталися до неї — навчити її чого-небудь, переконати у чомусь або дати їй насолоду. В ораторському мистецтві це знання дає точку опори доказам оратора і становить необхідну умову для доступності промови. Елемент поезії може бути введений в ораторську промову для посилення її дії, якщо оратор має художню вдачу. Поетичний ореол, яким оточений предмет промови, схиляє слухачів на користь думок оратора. Закони, які керують дією на почуття у художньому творі, застосовують і до ораторської промови, коли треба посилити почуття або збудити інтерес. Що стосується вияву почуттів самим оратором, то краще, якщо він буде стримувати себе доти, доки аудиторія не почне надихатися; тоді вона буде чекати натхнення і з його боку. Виявлення своїх почуттів оратором є могутній засіб захоплювати інших, але часто споглядання того, як оратор стримує свої почуття, швидше захоплює аудиторію... Зрозуміло, що при всякому способі переконання повинен, хоча б тільки зовні, лежати в основі якийсь аргумент, на якому і базується звернення до пристрастей переконуваного. Є такі слова, інтонації голосу й вирази обличчя, які завжди й незмінне викликають у людей неприємні душевні хвилювання; і є інші слова, інтонації голосу й вирази обличчя, які викликають лише приємні душевні хвилювання. ... Його вирази, його очі, голос, рухи тіла, сама пристрасть є істинною. Оратор вражає почуття, а через це вражає душу, тривожить її й торжествує... Як у голосі людини відображуються різні ступені її віку, так людина виявляє тембром голосу свої внутрішні здібності й стан духу. Ясний і глухий, високий і низький, густий і рідкий, дзвінкий і приглушений тембр, швидкість і млявість, монотонність і різка зміна інтонацій, високий і дзвінкий дискант і низький гучний бас, одним словом, — уся гама звуків від першого, ледь чутного, до гучних гуркотань грому має певне значення, і ще з'явиться колись людина, яка буде здатна по голосу визначити людський характер... Тон голосу, очі і вираз обличчя мовця є не менше красномовними, ніж слова. Модуляція голосу — найпрекрасніша з усіх чарівностей красномовства. Це музика мовлення. І хороші оратори, коли хочуть переконати у чомусь своїх слухачів, завжди супроводжують рухами свої слова, хоча деякі дурні не турбуються про таку окрасу і здаються на трибуні дерев'яними статуями. ... А чого ми тільки не виражаємо руками? Ми вимагаємо, обіцяємо, кличемо й проганяємо, погрожуємо, просимо, відмовляємо, захоплюємося, розкаюємося, лякаємося, наказуємо, підбадьорюємо, заохочуємо, звинувачуємо, прощаємо, зневажаємо, плещемо в долоні, благословляємо, принижуємо, звеличуємо, вшановуємо, радіємо, співчуваємо, сумуємо, дивуємося, вигукуємо. Стільки ж найрізноманітніших речей, як і за допомогою язика! Кивком голови ми погоджуємося, відмовляємо, вітаємо, вшановуємо, величаємо, запитуємо, виряджаємо, тішимося, пестимо, підкоряємося, погрожуємо, запевняємо, повідомляємо. А чого тільки не виражаємо ми за допомогою брів чи за допомогою плечей. Немає руху, який не говорив би і причому мовою, зрозумілою усім без усякого навчання, .цілком узвичаєною мовою. Коли промова складається з гарячих рухів, живих вигуків і різноманітних змін голосу, то уява має більше роботи, й пристрасті зрушуються швидше. ... Виразний погляд, доречно зроблений рух тіла варті іноді значно більше усіх промов. Як багато може означати вираз душевних рухів в очах, легкий порух руки, маленька зморшка на обличчі, погляд! З якою ясністю, з якою силою, з якою тонкістю й гнучкістю бувають від того видимі й найм'якші риси відчувань, найнепримітніші спорідненості. Ними і тільки ними можуть душі начебто безпосередньо бесідувати з душами, торкатися одна одну, проникати, оживлювати й полонити рвучкою силою. Ними часто робить оратор в одну мить такі дії, яких не зробила б поєднана сила діалектики й красномовства відбірними словами. Можна язиком говорити одне, а обличчям і жестами виражати прямо протилежне. /. Жести й манери повинні бути як мимовільний наслідок сердечних рухів, а не навпаки... Ф. Кожна промова, яка не творить у вас ніякого відчуття, яка служить тільки для звесеління вашого розуму і яка не зачіпає вашого серця, хоч би якою гарною вона здавалася, не може називатися красномовною... Вся сила слова повинна прагнути єдино до того, щоб надавати руху таємним пружинам, які натура вкладає у серце людське. Пристрасті — це єдині оратори, докази яких є завжди переконливими, їхнє мистецтво народжене начебто самою природою і грунтується на незмінних законах. Тому людина безхитрісна, але захоплена пристрастю, може переконати швидше, ніж красномовна, але байдужа. Ф. Природа робить людину красномовною, коли вона має великий інтерес або велику пристрасть. Хто дійсно збуджений, той бачить речі в іншому світлі, ніж інші люди. Все дає для неї привід до швидкого порівняння і до метафори: без усякої умисності вона все одухотворює і в своїх слухачів переносить частину свого ентузіазму. Усі ефекти, що викликані красномовством, вищою мірою приємні, як і почуття, що викликані живописом і театром. Пристрасті — небезпечна зброя, коли вони не керуються розумом, якщо супроводжують його і служать йому. За допомогою пристрастей красномовство володарює і торжествує над серцем. Хто вміє пристойно збуджувати їх, той керує розумом людей... Подбайте про те, щоб усі ваші слова були зрозумілими, пристойними і правильно розташованими, щоб кожне речення і кожний ваш період, вигадливий і повнозвучний, з найбільшою можливою і доступною вам простотою й жвавістю передавав те, що ви хочете сказати; висловлюйтесь ясніше, не затуманюючи і не заплутуючи смислу. Подбайте також про те, щоб слухаючи вашу промову, меланхолік, розсміявся, веселун став ще веселішим, простак не скучав, розумний прийшов у захоплення від вашої вигадки, поважний не засудив її, мудрий не міг не віддати їй хвалу. Головна причина довгих речей — брак правоти у відстоюваній справі. І найблискучіша промова набридає, якщо її затягти... Часто оратори надолужують довжиною те, чого не вистачає у них у глибину. Ясність — краса глибоких думок. Люди, обдаровані природним красномовством, говорять іноді з такою ясністю й стислістю про великі речі, що більшість людей не передбачає у словах їхніх глибини. Уми важкі, софісти, не визнають філософії, коли красномовство робить її загальнодоступною і відважуються зображати істину рисами сильними і сміливими. Вони вважають поверховим і пустим балакучий виклад, який сприяє доказові великих думок. Вони хочуть визначень, розподілів, дріб'язковостей і аргументів. Якби Локк виклав жваво на небагатьох сторінках мудрі істини своїх писань, вони не насмілилися б зарахувати його до числа філософів століття. Ясний виклад думок — незмінний супутник розуму, краща його оздоба, і немає жодної великої думки, яка б не виграла від викладення толкового й доброго; влучність і доцільність сказаного слова мають часто вирішальне значення для того поняття, яке ним виражене. Талант ніколи не говорить трьох слів там, де досить двох. Стислість корисна завжди і всюди, особливо ж у серйозних справах, в яких виграти час означає часто виграти саму справу. Велике правило: якщо твоє небагато що не становить нічого оригінального, тоді вислови його у крайньому випадку оригінальне. Я. Коли не можуть злетіти думками, тоді звертаються до високо-парного стилю. ... Безумовно, що найпереконливіші промови ті, що сповнені найбільше образів. Чому... є потреба у різноманітності стилю й зворотах мовлення? Тому що одноманітні звороти мовлення притупляють увагу, а коли увага притуплена, ідеї й образи виступають перед нашим розумом менш ясно і справляють на нас слабке враження. У душі оратора повинна лежати істина й висловлюватися полум'яно, а інакше набагато краще, якщо він буде мовчати. У багатьох людей є цілий словник, який позбавляє їх від думок: він складається із слів, які мало що виражають, а тому додаються до чого завгодно. Це - наліпка на порожніх пляшках. Занадто багато слів затемнюють думку, яка повідомляється. Кожне зайве слово, хоча й поставлене для роз'яснення, справляє зворотну дію. Багато слів для небагатьох думок — неспростовне свідчення для посередності: ознака видатної голови — багато думок у небагатьох словах. Істина красивіша в голому вигляді і враження від неї тим глибше, чим простіше є вираження... Як у будівельному мистецтві слід уникати нагромадження прикрас, так у мистецтвах словесних слід застерігатися передусім від зайвих риторичних прикрас, непотрібних поширень і взагалі усіляких зайвих виразів. Істинна стислість виразів полягає у тому, щоб говорити лише те, що достойно бути сказаним і, навпаки, не говорити того, що кожен сам може подумати. Але стислості ніколи не слід приносити в жертву ясність чи граматичну правильність мовлення. Хто ясно мислить, той ясно викладає... Усякий прекрасний і багатий думками розум завжди буде висловлюватися найбільш природно, без натяків і ясно повідомляти свої думки іншим. Навпаки, розумова злиденність, заплутаність, пихатість будуть обряджатися у найвишуканіші вирази й найтемніші промови, щоб пишними фразами прикрити хирляві, нікчемні й буденні думки, подібно до людини, яка, не маючи величі краси, хоче замінити цей недолік одягом. Хоч би що говорили дипломати й поети, головне достоїнство мови — в ясності. Стислість надає сили мові. Є вирази, які мають властивості променів сонячних: чим більше вони згущені, тим сильніші вони. Для ясності промови необхідно, щоб кожне слово вживалося в якомусь із добре відомих йому значень і щоб для думки добиралися найбільш доречні слова. Але цього не можуть навчити ніякі правила стилістики: це залежить від загального розвитку розуму. Ясність думки і ясність виразів звичайно зустрічаються разом. Людина, яка засуджує і висміює помилкові думки й погані вчинки інших людей, повинна мати особливу силу переконання, а для цього, крім гострого ока, необхідно володіти і не менш цінним мистецтвом ясно викладати свої думки. Одного неточного, невдало сказаного або хоча б погано вимовленого слова іноді досить, щоб зіпсувати усе враження. ... Музика здатна певним чином впливати на етичну сторону душі; і якщо музика має такі властивості, тоді, очевидно, вона повинна бути включена в число предметів виховання молоді. Музика — джерело радості мудрих людей, вона здатна викликати і в народі хороші думки. Хто бажає у музикальній творчості зберегти вимогу краси й вишуканого смаку, той повинен... доповнити свої музичні заняття іншими науковими предметами, зробивши своєю провідницею філософію, бо вона одна має змогу визначити для музики потрібну міру й ступінь корисності. Музика жахлива, коли ні такту в ній, ні міри немає. Музика навіть у найжахливіших ситуаціях повинна завжди чарувати слух, завжди залишатися музикою. Я дуже сумував би, якби моя музика лише розважала моїх слухачів: я прагнув зробити їх кращими. Почуття, іронія, пристрасть, навіть одноманітність, коли вона є характерною, — все доступне музиці, за винятком поганих віршів. Вам цікаво знати, чи сприйнятливий такий-то індивідуум до музики? Придивіться, чи простий і справедливий його розум; чи вільні від вигадливості його промови, манери, одяг; чи любить він квіти, дітей; чи владарює у ньому ніжне почуття любові... така істота пристрасно любить гармонію й закладену в ній мелодію. Музика завжди змістовна. У кожного справжнього музикального твору є ідея. Музика — народна потреба. Ви спитаєте мене, звідки я беру свої ідеї? — я вловлюю їх на лоні природи, у лісі, на прогулянках, у тиші ночі, рано-вранці, збуджений настроями, які у поета виражаються словами, а в мене перетворюються в звуки, звучать, бушують, доки не стануть переді мною у вигляді нот. Я вважаю неможливим складати музику, яка не відчутна мною достатню: це здається мені брехнею, бо ноти мають такий самий визначений смисл, як і слова, — напевне, ще більш визначений. ... Але й любов — мелодія... Є хвилини, коли цілком відчуваєш брак земної мови, хотів би висловитися якоюсь гармонією, музикою. Музика — неречовинна донька речовинних звуків, вона одна може перенести тремтіння однієї душі в другу, перелити солодку, несвідому нудьгу. Хоч би яку промову почув, хоч би хто говорив (головне, щоб не говорив), вже в мене в мозкові виробляється музикальний виклад такої промови. * * * Поєднання слова з музикою доповнює одне одного: слову музика дає незвичайну силу вираження, музиці слово — повну визначеність. Поєднання поезії з музикою може посилити силу враження тієї чи іншої, довести її до вищого ступеня, а це і є завданням мистецтва. Щось в кожному слові од музики... І форма своя, і свій лад. ЯК НЕ СЛУХАТИ ОРАТОРА Жоден оратор, хоч би якою була його енергія, не має шансів перемогти сонливість слухачів. Кожен знає, що сон під час довгого виступу є значно глибшим, ніж стан гіпностичного заціпеніння, відомий під назвою «напівдрімота». Після такого сну ви прокидаєтесь посвіжілим. Ви добре відпочили. Ви твердо знаєте, що вечір не минув марно. Не багато хто з вас мають мужність спати відкрито й чесно під час офіційної промови. Після ретельного дослідження цього питання я можу винести на розгляд читача декілька оригінальних методів, які досі не друкувались. Сядьте в крісло якомога глибше, голову схиліть дещо вперед (це-звільнює язик, не утруднює дихання). Гучне хропіння виводить із себе навіть найсмиреннішого оратора, тому головне — уникайте хропіння, всі дихальні шляхи повинні бути вільними. Важко дати чіткі інструкції щодо збереження у сні рівноваги. Але щоб голова не теліпалася з боку в бік, влаштуйте їй з двох рук і тулуба міцну опору у формі триноги — ще Архімед знав, що це дуже стійкий прилад. Тим часом зменшується ризик падіння на підлогу (адже вилазити з-під стола звичайно доводиться під час досить неприємного пожвавлення публіки). Так у вас і голова не впаде на груди, і щелепа не відвалиться. Заплющені очі слід ховати в долонях, при цьому пальці повинні стискати лоба у зморшки. Це справляє враження напруженої роботи думки й дещо спантеличує оратора. Можливі вигуки під час жахів, але на цей ризик доводиться йти. Прокидайтеся повільно, огляньтесь і не починайте аплодувати відразу. Це може виявитися недоречним. Краще почекайте, доки вас збудять заключні оплески. В. ВЕРЕСАЕВ СИЛА ПЛЕВАКО Старенька вкрала бляшаний чайник, вартістю дешевше п'ятдесяти копійок. Вона... підлягала суду присяжних. За нарядом, або так з примхи, захисником старенької виступав Плевако. Прокурор вирішив завчасно паралізувати вплив захисної промови Плевако й сам висловив усе, що можна було сказати на захист старенької: бідна старенька, тяжкі злидні, крадіжка незначна, підсудна викликає не обурення, а лише жаль. Але — власність є священною, весь наш громадський благоустрій тримається на власності, якщо ми дозволимо людям хитати її, тоді країна загине. Встав Плевако: — Багато лиха, багато випробувань довелося вистраждати Росії за її більш як тисячолітнє існування. Печеніги мордували її, половці, татари, поляки. Дванадцять мов звалилися на неї, захопили Москву. Усе витерпіла, все подолала Росія, лише міцніла й зростала від випробувань. Але тепер, тепер... Старенька вкрала старий чайник ціною у тридцять копійок. Цього Росія вже, звичайно, не витримає, від цього вона загине безповоротно. Виправдали. В. ЖИЛІНСКАЙТЕ ПОРАДИ ПРОМОВЦЮ Виступ починається не зі слів, а з жестів. Надзвичайно важливо, якими рухами ви розкладете перед собою папірці, витягнете окуляри, відкинете з лоба пасма волосся. Прийнятні лише такі рухи, які не видають, що у вас тремтять руки або по спині стікає піт. Не радимо навалюватися ліктями на край трибуни — можуть подумати, що ви не тримаєтесь на ногах. Рекомендується все, що свідчить про те, що ви і трибуна — не два автономних механізми, а єдине ціле, певний трибунотавр. Тому має сенс зняти з руки й покласти на пюпітр трибуни годинник: створюється враження, начебто ви лише переклали їх з однієї ділянки на іншу. Не слід виступати без папірця, говорити цікаво, і — особливо важливо — дотепно. Така промова може образити того, хто завжди говорить серйозно і лише по завчасно написаному. Ідеальну золоту середину намацали тут деякі оратори в окулярах: першу частину фрази вони вимовляють, Твитріїдившись через окуляри у свої записи, а другу — знявши окуляри і дивлячись у зал. Уявляєте, скільки разів доводиться їм класти на носа й знімати окуляри? Сам Чарлі Чаплін не наздогнав би їх. Через ці маніпуляції з окулярами неможливо вловити, про що йдеться, зате у слухачів створюється таке п'янке відчуття діяльності, що коли виникає потреба в енергійному керівникові, ораторів в окулярах згадують у першу чергу. Ораторам, які не мають окулярів, пропонується такий рецепт: час від часу, пробігши очима текст наступної фрази, підвести очі на зал, задумливо зморщити лоба й вимовити цю фразу як свіжу думку, яка тільки-но прийшла в голову. Однак не забудьте при цьому втикнути палець в кінець фрази, бо якщо, відшукуючи продовження промови, ви надовго замовкнете — весь ефект «свіжої думки» вилетить у трубу. Нехай зрідка, але іноді трапляється, що оратор не може раптом знайти одного листочка підготовленої промови, або переконується, що захопив з собою не той текст. Особливо прикро, коли ці відкриття він робить на очах слухачів, які із завмерлими від щастя серцями стежать за тим, як він розгублено нишпорить по кишенях, і все на світі готові віддати, аби цей сеанс продовжувався до безкінечності. Що тут робити? Спокійно розведіть руками і оголосіть, що на зниклому листочку було виписано дуже багато нових і дуже точних даних, які на пам'ять могла б відтворити хіба що електронна машина; говорити ж, не оперуючи дуже новими і дуже точними даними, звичайно, не важко, але чи варто? Якщо біля вас поставили склянку з водою, то відпити можна не більше двох разів. Вже краще обірвати свою промову на півслові і, мов нічого не було, піти на своє місце, ніж присмоктуватися до склянки. Іноді така несподівана кінцівка може заінтригувати і навіть стурбувати декого, викликати підозру, що вам відомо щось надзвичайно важливе, про що ви, однак, не бажаєте сказати голосно. Якщо ви помічаєте, що публіка вас не слухає, дрімає, нудьгує, однак утримується від голосних розмов між собою, — значить, промова ваша пливе правильним руслом. Інша річ, якщо слухачі галасують, позіхають, не прикриваючи рота, й вигадують різні ігри. В цьому випадку рекомендується обвести поглядом зал і сказати: «З цього приводу, друзі мої, згадався мені дуже смішний анекдот». Зал миттєво насторожується, і ви отримуєте можливість закінчити свій виступ, оточений такою щирою увагою, яка й насправді варта вдячності. Якщо ж вам потім дорікнуть, куди ж, мовляв, зник той анекдот, то ви холоднокровно поясніть, що анекдот ви тільки згадали, але зовсім не обіцяли розповісти... І головне: трибуну слід залишити з упевненістю, що ви не бовкнули щось таке, чого говорити було не треба. Цю впевненість не можна змішувати з відчуттям того, що було сказане усе, про що слід було сказати. Якщо вдуматися, то ці два почуття розділяє безодня. К. ТУХОЛЬСЬКИЙ ПОРАДИ ХОРОШОМУ ОРАТОРУ Головні речення. Головні речення. Головні речення. Ясний план у голові — і якомога менше на папері. Факти або звернення до почуттів. Праща або арфа. Оратор — не енциклопедія. Енциклопедія є у людей вдома. Один й той самий голос втомлює. Говори не більше сорока хвилин. Не шукай ефектів, які ведуть до головної мети. Трибуна безжальна: людина на ній більше оголена, ніж на пляжі. Пам'ятай: чим коротша промова, тим менше шансів провалитися. В. ДУБ ЯК ВАС ТЕПЕР ВЕЛИЧАТИ З цією нашою співдружною незалежністю — безліч проблем. Наприклад, як нам тепер величати одне одного? Колись було ясно: товариш. Хай він на сто років від тебе старший; все одно — товариш. Я, було, попросив одного: — Товаришу, дай прикурити. Він і дав... Да так, що я ледве додому доплентався. Іще товаришем називається. Тоді я подумав: пан. Кажуть же: панове депутати. І вчорашні партократи охоче відгукуються. Підходжу до дами в горжетці: — Пані, скажіть, будь ласка... А вона зміряла мене підведеними очиськами з ніг до голови, пхикнула і до вітрини одвернулася. Не пан я для неї, значить... Ну що ж, коли моє не в лад... Буду казати: громадянин. Оно у підворітні стоять двоє. Розливають не що-небудь, а коньяк. Я до них: — Громадяни начальники... Вони зраділи: — О, кореш. Теж сидів? А за що? Скільки накрутили? Тьфу ти, і тут промашка. Може, про добродія згадати?.. Згадав. Коли в тролейбусі їхав. Вирішив перевірити. Кажу одному в капелюсі: — Добродію, закомпостируйте квиток. Він чогось розсердився: — А може, я зовсім не добродій. Я теж розсердився. —Ну, тоді ви злодій, — кажу. Мене, звичайно, побили. І не вступилися ні панове, ні товариші. Одна тільки повнолиця, розмальована, як писанка, пожаліла, хусточку носову дала. Я розчулився: — Спасибі, женщина. А вона кокетливо: — А може, я девушка... Чорт зна що... Пішов я в неділю на базар, послухати, як народ говорить. А там одне одного найчастіше величають «дамочкою» або «дядьком». Так і питаю в одного: — Дядечку, почім сало? — По сто тридцять, небоже. Не полінувався, в словник зазирнув: «Небіж» означає — племінник. Гарне слово. Треба запам'ятати. Приходжу в понеділок до себе в майстерню. Сидять мої хлопці, мене чекають. — Привіт, небіжчики. Ану вставайте. Ще так шпарко мої хлопці ніколи не схоплювалися. А Петро навіть заїкатися почав. — Т-т-т-а ти що? Знущаєшся? Чи після неділі похмелитися забув? Сам ти небіжчик ходячий... Тепер я до всіх кажу тільки: «ей» або «агов». Міліціонер мене зупинив: — Ви що, в лісі? Я не витримав: — Ні, я в дурдомі. Він сказав: — Воно й видно. П. СЕРГЕЇЧ МИСТЕЦТВО ПРОМОВИ НА СУДІ 1. У всьому, що продумано, розрізняйте необхідне і корисне, неминуче і небезпечне. 2. Не забувайте різниці між міркуваннями, які стосуються суті суперечки і аргументацією, спрямованою на людське, моральне. 3. Бережіться так званих двогострих доказів. 4. Із попереднього правила випливає інше: умійте користуватися двогострими міркуваннями. 5. Не доказуйте очевидного. 6. Якщо вам удалося знайти яскравий доказ або сильне заперечення, не починайте з них і не висловлювайте їх без певної підготовки. 7. Відкиньте все посереднє і ненадійні докази. 8. Доказуючи і розвиваючи кожне окреме положення, не випускайте із виду головної думки й інших основних положень; користуйтеся будь-яким випадком, щоб нагадати те й інше. 9. Не упускайте нагоди викласти сильний доказ у вигляді міркування: одне із двох, тобто дилеми. 10. Не бійтесь погоджуватися із супротивником, не чекаючи заперечення. 11. Якщо докази сильні, слід подавати їх окремо, детально розвиваючи кожен з них; якщо вони слабкі, необхідно зібрати їх в одну жменю. 12. Намагайтеся якомога частіше підкріплювати один доказ іншим. 13. Не намагайтеся пояснювати те, чого самі не зовсім розумієте. 14. Не допускайте суперечностей у своїх доводах. 1 2. Заперечуючи супротивнику, не висловлюйте особливої ретельності. 3. Не залишайте без заперечень сильні доводи супротивника. 4 Не доказуйте, коли можна заперечити. 5. Відповідайте фактами на слова. 7. Не сперечайтесь проти безсумнівних доказів і правильних думок суперечника. 8. Не спростовуйте неймовірного. 9. Користуйтеся фактами, які визнав супротивник. 10. Якщо захисник обійшов мовчанням неспростовний доказ, звинувачу слід лише нагадати його присяжним і указати, що його супротивник не знайшов пояснення, яке б усунуло його. Слід нагадати загальне правило будь-якої суперечки: щоб викривати неправильні міркування супротивника, необхідно усувати із них другорядні міркування, окремі положення, які складають ланку логічного ланцюга, розташувавши їх у вигляді одного або декількох силлогізмів: помилка тоді стане очевидною. Р. РУЛЕДЕР ЯКЩО ВАМ ЗАВАЖАЮТЬ ВИСТУПАТИ * Виступаючий завжди повинен розраховувати на те, що його будуть перебивати. В будь-якому випадку не слід, однак, дозволяти виводити себе з рівноваги. Однозначних рецептів, як краще поводити себе в такій ситуації, немає, але деякі із запропонованих десяти порад можуть допомогти вам вийти з неї. Негоже говорити, наприклад: «Якщо ви думаєте мене перебити...» Тут же вигукнуть: «Уже перебив». І весь зал вибухне сміхом. Негоже відповідати агресивно, наприклад: «Ваше зауваження недоречне» або «Спочатку подумайте, потім кричіть». Негоже відповідати на кожне зауваження. Інколи краще зробити вигляд, що нічого не чув. Однак, якщо їх багато, необхідно реагувати, використовуючи один із наведених прикладів. 1. Відповісти так, щоб поставити того, хто питає, у глухий кут. Найкраще, звичайно, «зрізати», особливо, коли зауваження злосливе. Відомо, що Уінстон Черчілль до своїх виступів свідомо готував формулювання, які використовував, коли його перебивали. Можна, наприклад, здивувати супротивника, коротко відповідаючи: «Щиро дякую», після цього продовжувати виступ. Супротивник майже напевне замислиться. 2. Повторити запитання або негативне зауваження, ніби подаючи його слухачам для оцінки. Слід вибрати для відповіді одного з присутніх, з яким є зоровий контакт і є певність, що він заохочувальне киває головою. Цілком вірогідно, що він стане на ваш бік. 3. Попросити повторити зауваження. Непоганий прийом, якщо дозволяє час. Примусити супротивника повторити не все, а окремі формулювання. Результат буде разючий, оскільки важко повторити зауваження швидко і точно, або його обгрунтувати. 4. Запитати точні дані. Це гарний прийом для того, щоб виграти час для відповіді. Можна попрохати, щоб людина, яка кинула в'їдливе зауваження, встала і назвала себе, місце роботи і т. п. Якщо зараження конструктивне, необхідно подякувати і висловити схвалення діловитості. Це допомагає витратити час для репліки. 5. Використати метод «так, але». Уникайте довгих висновків і діалогів. Відповідайте коротко, використовуючи тактику «так, але». Однак не слід говорити слово «так», краще використати близькі формулювання, наприклад: «Згоден з Вами, але водночас необхідно врахувати, що...». Рівнозначно «але» замінити на «лише», «тільки», а «водночас» — на «однак». 6. Провокаційні зауваження нейтралізувати, мовлячи: «Я передбачав таке запитання. Однак упевнений, що буде краще і цікавіше для всіх присутніх, якщо я продовжу свій виступ». Слід чітко відзначити, що в інтересах інших слухачів не можна вести приватні бесіди. Якщо це можливо, запропонуйте тому, хто вас перервав, поговорити після наодинці. Це формує сприятливу атмосферу. 7. Застосовувати діалектичні прийомі. Якщо необхідно звернути увагу на важливість ситуації або більш вагомі цінності (Батьківщина, честь, вірність, презумпція невинуватості), сказати, що зараз не час розмінюватися на дрібниці. 8. Звернутися до шляхетності присутніх. Якщо кинуте зауваження неетичне, слід запитати: а як би він сам поводив себе в подібній ситуації? Цей прийом діє не лише на супротивника і не стільки на нього, як на інших присутніх. 9. Попрохати того, хто запитував, зачекати, спокійно відповісти, що якраз ця тема буде висвітлена пізніше. Але не треба про це «забувати». Уміння розгорнути цю думку буде свідчити про виступаючого з якнайкращого боку. Якщо зауваження збігається із загальною ідеєю виступу, до нього можна поставитися серйозно, але потрібно перервати виступ і записати зауваження, та так, щоб усі бачили. Це покаже, що виступаючий серйозно ставиться до проблеми. 10. Слід уникати висловлювань типу «не заважайте», «я васпопереджаю». Краще сказати: «Дякую за питання». І ще одна порада. Відповівши, не потрібно продовжувати дивитися на людину, яка перервала ваш виступ. Відразу ж після відповіді варто звернути увагу на інших слухачів. В іншому разі ця ж людина знову почне перебивати. При відповіді не слід переходити межі ні ввічливості, ні часу. На додаток: якщо відповідь буде жартівлива, слід негайно перейти до серйозного тону. Жартівливі перерви необхідно трактувати серйозно, а серйозні — жартівливо. Р. ЦІЛЬКЕ ЯК ГОВОРИТИ У судовій промові, дискусії, переговорах важливо не тільки те, про що ви говорите. Насамперед це стосується точності, ясності, дохідливості мови. Рекомендую ряд правил, які допоможуть вам удосконалити свою мову: 1. Віддавайте перевагу коротким реченням. Дотримуйтесь правила, що кожна нова думка вимагає нового речення. 2. Придумайте для вашої промови або виступу на обговорення заголовок або тезу, які б передавали те, що ви збираєтесь сказати. Не слід цей заголовок проголошувати, але він буде ніби спрямовувати ваш виступ. Все, що ви говорите, має бути зорієнтоване на цей заголовок. 3. Надавайте перевагу простим словам, не збіднюючи при цьому свою мову. «Я йду...» звучить краще, ніж «я відправляюся...», але якщо будь-яка дія виражається дієсловом «робити», це звучить убого. 4. Використовуйте більше дієслів і менше прикметників, їх потрібно вживати лише тоді, коли необхідно підкреслити якісь особливі властивості. Як «прикраси» вони обтяжують промову. 5. Не успадковуйте чужого стилю. 6. Не починайте зі «створення світу». Будьте обережними при відхиленнях від головної теми і при викладі деталей, якщо це може зашкодити основній думці вашого виступу. 7. Довгі висловлювання малоперспективні. Прагніть до стислості. 8. Перш ніж взяти слово, проголосити промову, її слід підготувати. Подумайте про структуру виступу, розбийте його на частини. Зробіть виступ, але не довгий. Продумайте зміст промови, підготуйте тези і доводи (не обов'язково на папері). Не забудьте про кінцівку виступу. Пам'ятайте, що «кінець — справі вінець», а остання фраза запам'ятовується особливо надовго. 9. Проголошувати промову необхідно в помірному темпі. 10. Говорити треба голосно, але не переходити на крик. 11. Особливе значення мають паузи, якими необхідно чітко відокремлювати речення і ще більше — абзаци. 2. Не стійте нерухомо, допомагайте собі жестами. 13. Те ж саме стосується живої міміки. Заклякле або скам'яніле обличчя ритора не викликає довіри і залишає враження напруженості. 14. Слід також моделювати голос, надати йому пожвавлення, бадьорості, збудження; щоб ваша промова не звучала монотонно. 15. Ритор, який хапає ротом повітря, має комічний вигляд. Важлива основа ораторського мистецтва — тренування дихання. 16. Зовнішній вигляд передбачає: акуратність, відмову від яскравих речей (блискучих ґудзиків, яскравих прикрас, авторучок, які стирчать із нагрудних кишень), і, нарешті, манеру триматися. При цьому немає ніякої необхідності дотримуватися певної форми одягу. Це не стосується судді, прокурора, адвоката, у яких форма одягу установлена і передбачена процедурою. П. МІЦІЧ ДВАНАДЦЯТЬ РИТОРИЧНИХ МЕТОДІВ АРГУМЕНТУВАННЯ 1. Фундаментальний метод. Це пряме звернення до вашого співрозмовника, якого ми знайомимо з фактами і відомостями, що є основою нашої доказової аргументації, або ж — якщо йдеться про контраргументи — намагаємося, наскільки це можливо, заперечити і спростувати факти та доводи співрозмовника. Важливу роль тут відіграють цифрові приклади, які є прекрасним фоном як для підтримки наших тез і положень, так і для спростування тез і положень співрозмовника. 2. Метод суперечностей. Заснований на виявленні суперечностей супротивника. 3. Метод «здобування висновків». Базується на точній аргументації, яка поступово, крок за кроком, за допомогою часткових висновків приведе вас до бажаного. При контраргументації це означає спростування помилкових висновків співрозмовника або вимогу коректних і логічно правильних доказів. 4. Методпорівняння. Має виняткове значення, особливо коли порівняння підібрані вдало, що надає виступу виняткову яскравість і велику силу переконання. При контраргументації, коли ваш співрозмовник наводить якісь порівняння, можна намагатися розглянути це порівняння критично і, якщо можливо, доказати його хиткість. 5. Метод «так, але». Часто буває, що співрозмовник наводить вдало побудовані аргументи. Однак вони охоплюють або лише перевагу, або лише слабкі сторони запропонованої альтернативи. Але оскільки рідко трапляється так, що всі говорять тільки «за» або тільки «проти», легко застосовувати метод «так, але», який дозволяє розглянути й інші грані рішення. Ми можемо спокійно погодитись із співрозмовником, а потім настає так зване «але». 6. Метод «шматків». Полягає в розчленуванні виступу співрозмовника таким чином, щоб чітко розпізнані окремі частини: «це точно і достеменно», «про це існують різні точки зору», «це і те повністю помилкове». При цьому доцільно не торкатися сильних аргументів співрозмовника, а переважно орієнтуватися на слабкі місця і намагатися якраз їх і спростувати. 7. Метод «бумерангу». Надає можливість використати зброю співрозмовника проти нього самого. Цей метод не має сили доказування, але справляє виняткову дію, якщо його використати дотепно. Демосфен і афінський полководець Фокіон були затятими політичними ворогами. Одного разу Демосфен заявив Фокіону: «Якщо афіняни розлютують, вони тебе повісять». На що Фокін відповів: «І тебе теж, як тільки схаменуться». 8. Методігнорування. Частенько буває так, що факт, викладений співрозмовником, не можна спростувати, але зате його вагомість і значення можна з успіхом проігнорувати. Співрозмовник надає значення чомусь, що, на нашу думку, не дуже важливе. Ми констатуємо це й аналізуємо. 9. Метод потенціювання. Співрозмовник відповідно до своїх інтересів зміщує акцент, висуваючи на перший план те, що його влаштовує. 10. Метод«виведення». Базується на поступовій суб'єктивній зміні суті справи. Можна навести також вдалі приклади: «Дрібна сошка краще за всіх знає, кому дістанеться м'ясо. Але хто буде слухати дрібну сошку?». 11. Метод опитування. Базується на тому, що питання задаються заздалегідь. Є особливим видом аргументації, причому вельми ефективним. Звичайно, не завжди доцільно відразу ж відкривати співрозмовникові карти (слід зберегти елемент несподіванки). Але все ж можна задати співрозмовнику завчасно ряд запитань, хоча б в основних рисах з'ясувати його позицію. 12. Методвидимої підтримки. Вельми ефективний як щодо одного співрозмовника, так і щодо кількох учасників ділової бесіди. Суть його полягає в тому, що після аргументації співрозмовника ми йому взагалі не заперечуємо а, на подив усіх присутніх, навпаки, приходимо на допомогу, наводячи нові докази на користь його аргументів. Але тільки для видимості. А потім наступає контрудар, наприклад: «Ви забули на підтвердження Вашої тези навести ще й такі факти... (перерахувати їх). Але все це Вам не допоможе, оскільки...» — тепер настає черга ваших контраргументів. Розумний тим відрізняється від дурня, що, коли обидва розізляться, розумний стає дурнем, а дурень розумним. Люди тільки тоді повідомляють нам цікаві відомості, коли ми їм суперечимо. Впертість і надмірний запал у суперечці — найвірніша ознака дурості. УМОВИ ПРАВИЛЬНОГО ДИХАННЯ ОРАТОРА * * Друкується за виданням: 1. Вдихати повітря через ніс слід повільно, безшумно. 2. Починати говорити тоді, коли в легені взято незначний надлишок повітря, необхідного для виголошення структурно-логічної частини тексту; це позбавить вас «позачергового» вдиху, який порушує плавність і ритм мовлення, спричинює уривчастість, поверховість дихання. 3. Не допускайте, щоб повітря було витрачене повністю (тобто не допускати повного звільнення легенів від повітря) — це призведе до аритмії, фальцетів та ін. Витрачати повітря слід економне й рівномірно. Слід скористатися кожною природною зупинкою в мовленні для дозбирування запасу повітря в легені. (Дозбирування повітря під час природних зупинок здійснюється так званим нижнім диханням; рухається діафрагма, а верхня частина грудної клітки і ребра підняті й нерухомі). Поповнювати запас треба своєчасно і непомітно. 4. Пам'ятати, що від глибини вдиху залежить сила видиху, отже, сила звучання голосу. 5. Вдихати і видихати слід безшумно, непомітно для слухача, адже якісний звук утворюється спокійним струменем повітря, що виходить під час рівномірного вдиху і видиху (тут не йдеться про афективне мовлення). Таким чином, умови, за яких дихання під час мовлення буде правильним, можуть бути реалізовані систематичним тренуванням. Окрім тренування, необхідно дотримуватися і деяких гігієнічних правил: • не слід читати вголос чи промовляти у непровітреному, душному, із надто сухим повітрям приміщенні; • дихання залежить і від розміру приміщення, його акустики: сила звука залежить від якості дихання, яка зумовлена активною роботою реберних, діафрагмових і голосових м'язів; • оскільки надлишок повітря утруднює утворення звуку, не слід набирати в легені надто багато повітря; • поза мусить бути вільною (рівно сидіти, краще — стояти), грудна клітка не стиснута, голова піднята; • не можна надмірно підсилювати голос — напружувати голосові зв'язки, бо це вимагає напруження і від дихального апарату, що призведе до розладу всього апарату мовлення; • не слід без належної паузи переходити від афективного до врівноваженого мовлення — у стані афекту дихання не може бути правильним. А. ПРЯНІШНІКОВ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ТЕХНІКИ МОВЛЕННЯ ВГОЛОС * * Порівняйте російський варіант: Запам'ятай, що перш аніж в слові почати вправлятися, треба клітку грудну розширити злегка й при цьому низ живота підібрати для опори диханню й звукові. Плечі в час дихання бути повинні в спокої, без руху. Кожен вірша рядок на однім видиху промовляй і простеж, аби груди не стискались під час мовлення, бо при видиху рухається лише діафрагма. Рядочок читати скінчивши, не поспішай з переходом до наступного: витримай паузу коротку у темпі вірша й одночасно добери частку повітря, та лише користуючись диханням нижнім, стримай повітря на мить і тільки вже тоді читання продовжуй. Стеж чутливо, щоб кожнеє слово почуте було: пам'ятай про дикцію ясну і чистоту звуків приголосних; рот не лінуйся відкривати, щоб для голосу вільним був шлях; голосу звук не глуши придиховим тьмяним відтінком - голос і в тихім звучанні повинен зберегти металевість. Перш ніж вправлятись у темпі, висоті й силі, до уваги слід взяти рівність, стійкість звуку: слухай уважно, щоб голос ніде не тремтів і не колихався, видих веди економко — з розрахунку на цілий рядок. Зібраність, дзвінкість, злетність, стійкість, повільність і плавність — ось що слухом уважним спочатку у вправах здобудь. 1. Підберіть крилаті вирази мислителів стародавнього і сучасного світу про ораторське мистецтво, які можна використати в науковій доповіді на студентській конференції, науковому гуртку. 2. Вкажіть на ті риси красномовства класичного періоду, які можуть бути прийняті сучасними риторами. 3. Перерахуйте відомих вам риторів стародавнього світу. 4. Назвіть основні риси ораторського мистецтва мислителів стародавнього світу. 5. Дайте характеристику риторам сучасного світу. 6. Які правила з техніки мовлення ви запам'ятали? 7. Розкажіть про умови правильного дихання ритора. 8. Які з рекомендацій щодо техніки мовлення вам подобаються і чому? |
|
|