"Мушкетери" - читать интересную книгу автора (Рич Валентин Исаакович, Черненко Михаил...)

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ Безпрограшна лотерея

Двоє лижників зупинилися біля останнього в селищі паркану.

— Приїхали? — відсапуючись, промовив Бєлов.

Тарасюк кивнув, подивився на годинник, потім запитливо глянув на свого супутника і показав палицею на ліс. Туди вела голубувата, добре об’їжджена лижня.

Бєлов благально підвів руки вгору.

— Ганьба! — похмуро пробасив Тарасюк. — Ходять чутки, що мавпа перетворилася в людину не тоді, коли стала на ноги, а тоді, коли стала на лижі.

— Але ж нам уже час? — Бєлов з надією глянув на вкритий інеєм частокіл, за котрим виднілася суцільна стіна обліпленого снігом чагарника; над сніговою стіною стирчав гостроверхий дах з квадратним, рожевим від сонця віконечком мансарди.

— Ми ще маємо двадцять хвилин… Та гаразд, ходімо.

Тарасюк швидко зняв лижі і почав витирати рукавичкою іній з пригвинченої до хвіртки латунної пластинки.

— Нас не покусають? — запитав Бєлов.

— Зараз довідаємось, — відповів Тарасюк і, закінчивши своє заняття, вголос прочитав: — “Заходьте! Злих собак немає!”

На величезному письмовому столі височіла купа паперу впереміж із розкритими книжками.

— Так ось що ви робите в неділю! — грізно сказав Тарасюк. — Буду скаржитись у місцевком! Директор порушує конституцію: кожний громадянин має право на відпочинок!

— Пишіть скаргу, Грицьку, пишіть, — спокійно відказав академік, потискаючи їм руки. — Але майте на увазі, за даними Центрального статистичного управління, сімдесятирічний громадянин в середньому живе ще тринадцять років. Отже, мені належить лише років сім. Але покінчимо з етикетом. У вашому розпорядженні тридцять хвилин.

— Мені вистачить і десяти, — сказав Бєлов.

Академік слухав не перебиваючи. І лише коли Матвій закінчив своє коротке повідомлення, сказав:

— Так, припустимо, ви довели, що самміліти — не скло і не метеорити. Що ж ви збираєтесь доводити далі?

— Треба визначити, коли і при якій температурі вони утворилися, — ¦ відповів Бєлов. — Час і температуру.

— Гаразд, припустимо, ви встановили: температура-мільйон градусів, час — сто тисяч років. Хіба це свідчить, що каміння штучне, — і, тим паче, що його існування пов’язане з прибульцями на Землю?..

— Ні, але…

— Звичайно, ні! — втрутився Тарасюк. — Проте якби пощастило довести, що самміліти з’явилися сто тисяч років тому і що саме цими роками датується якась історична пам’ятка, то…

— Стривайте! — академік заспокійливо постукав по столу олівцем. — Історична пам’ятка сто тисяч років тому — це фантазія.

— А п’ятдесят тисяч? — палко запитав Тарасюк. — А двадцять п’ять?

— Двадцять п’ять, мабуть, теж забагато.

— Ну, звичайно, — усміхнувся Тарасюк. — Дудников має рацію — Венеру Мілоську зліпили вчорашні пітекантропи. Людська цивілізація виникла десять тисяч років тому… А на мою думку, єдиний доказ надзвичайної близькості людини до пітекантропа — це існування самого Дуд…

Бронзова шпага стрілки старовинного, схожого на вежу, годинника увіткнулась у цифру “6”. За вікном злегка виблискував проти місяця сніг.

Академік, Матвій і Тарасюк розглядали розстелену на письмовому столі карту Близького Сходу.

Тарасюків бас звучав тепер дуже спокійно:

— Десятки знахідок за останні роки зроблено в шарах, котрі неможливо датувати звичайними методами хоч у якійсь мірі точно. Те, що робить Бєлов, досліджуючи свої самміліти, необхідно нам, археологам, як повітря… Адже лотерея безпрограшна — це найголовніше! Якщо навіть космос тут непричетний, якщо ми не знайдемо ніяких слідів стародавніх астронавтів… Визначити точний вік усіх пам’яток — хіба цього замало?

Академік відірвався од карти і присунув до себе папери, що лежали перед Тарасюком і Беловим.

Запанувала тиша. Тільки зрідка поскрипував товстий червоний олівець у руках академіка.

— Шансів мало, — сказав він нарешті. — Для найголовнішого шансів дуже мало. Один на мільйон.

— Але одиниця — це не нуль, — з обережністю сказав Матвій.

— Безумовно!

Академік встав з-за столу, зробив кілька кроків по кімнаті і зупинився перед Беловим.

— Не люблю гучних фраз, але одиниця, про котру зараз ідеться — це універсальність життя. Всемогутність розуму. Доведені не логікою, а досвідом!

Він сів у своє крісло і розгонисто провів на одному з аркушів червону смугу:

— Підіб’ємо підсумки. В принципі згоджуюсь. Вашу назву, Грицьку, поки що доведеться відкинути. Не будемо дратувати гусей. “Сектор палеоастронавтики… Палеоастронавтика…” Треба простіше! Ну, скажімо, “Сектор фізичних методів дослідження доісторичних пам’яток”. Не заперечуєте? До речі, про гусей. Я неодмінно призначу до вас когось із тих, хто вміє охолоджувати гарячі голови до нормальної температури! На середу підготуйте міркування щодо програми роботи сектора.

Першим пунктом у плані, прийнятому вченою радою інституту після тривалих обговорень, значилося: “Вивчення Хірбетської піраміди з метою встановлення часу спорудження пам’ятки”.