"У нас в Кібертонії" - читать интересную книгу автора (Сапожников Леонид Александрович)

Хто такий Тракатан?

Старе прислів'я каже: «У сім'ї не без виродка», а прислів'я, особливо старі, ніколи не говорять намарне. От і в сім'ї кібертонців, лагідній і спокійній, був ще недавно свій виродок — конструктор Тракатан. Змалку він навчався в заморських країнах, не подавав про себе жодного знаку і раптом приїхав, низькорослий, відлюдкуватий, з двома валізами з крокодилячої шкіри. Кібертонці не одразу згадали, хто це такий, та й згадувати було, власне, нічого.

Тракатанові запропонували оселитися в одному з нових, прозорих будинків, але він відмовився і збудував собі на белебні, коло підніжжя гори Екстремум, залізобетонний особняк, обгороджений кам'яним муром. На дубових воротах з'явились таблички:

Доктор

тьма-пітьматичних наук

Професор Тракатан

У дворі зла кібернетична черепаха

Тракатан майже ніколи не виходив з дому і гостей у себе не приймав. Усе для нього купувала черепаха, запряжена в спеціальний візок на гумових коліщатах. Коли кібертонці підходили до неї ближче, вона шипіла і висолоплювала довгого, схожого на зміїне жало язика.

Кібертонці не розуміли, як може людина жити зовсім одна. Вони вирішили, що чимось образили Тракатана, і почали міркувати, як загладити свою провину. «Пошлемо йому в дарунок каніфоль, — казали вони. — Хай натирає смичок своєї скрипки». — «А звідки ви знаєте, що в нього саме скрипка? — заперечували інші. — Пошлемо йому краще арії з опер». — «Усе це не те, — перебивали треті. — Пісенника йому треба, пісенника!»

Тут зчинився страшенний галас, кожен відстоював свою пропозицію. Хто на скрипці, хто на віолончелі, а хто просто лементував на всю горлянку. Невідомо, чим би все це скінчилося, але тут примчав духовий оркестр по охороні громадського порядку, який заглушив галасунів старовинним маршем бронетанкових військ.

Щоб довго не сперечатися, можна підкинути монетку. Найкраще мідну: закотиться — не жаль. Але в монетки лише два боки, орел і решка, — а коли в суперечці беруть участь троє? «Гайда до електронної ворожки», — запропонував хтось, і всі радо підтримали: «Гайда!»

Електронна Зоряно-Папілярна Ворожка знала Шістсот Шістдесят Шість Таємниць, — так принаймні повідомляла прибита на дверях її житла табличка. Колись вона була задумана як звичайна обчислювальна машина, але чомусь вийшла такою недотепою, що від неї відмовився сам конструктор. Відтоді Ворожка займала в тихому провулку окрему двокімнатну квартиру з усіма вигодами, заробляла на струм і на мастило порадами та пророкуванням, а у вільні години строчила на конструктора нескінченні кляузи. Мало-помалу вона взагалі дійшла, як то кажуть, до ручки і стала коротко замикатися в собі; всі чекали, що з дня на день вона проголосить себе арифмометром Наполеона.

— Шурум-бурум! — привітала машина кібертонців. — Позолотіть ручку!

Вона спритно притягла монети магнітними пальцями і опустила їх у проріз на животі.

— Можете не розповідати, що привело вас сюди, — одразу почала Ворожка, тасуючи колоду перфокарт. — Я й так бачу вас наскрізь. Гексаедр, октаедр, додекаедр! Зараз ви матимете те, по що прийшли.

Машина задумалася так глибоко, що з усіх її щілин повалив дим, але не встигли кібертонці прокашлятися, як вона засунула довгу суглобисту руку до якоїсь внутрішньої кишені і вийняла звідти аркуш чорного паперу, де великими білими літерами було видрукувано:

Самообслуговування — прогресивний метод!

АБВГДЕЄЖЗИІЇКЛМНОПРСТУФХЦЧШЩЮЯЬ.

Ви самі можете скласти з цих літер будь-яку пораду й віщування.

— Уже склав! — радо підскочив один кібертонець. — Каніфоль!

— Дурень! — пригасив його запал інший. — Арії з опер!

— Пісенник, пісенник! — в унісон завели їхні супротивники.

— Цитьте! — гримнула машина нелюдським голосом. — Концерт будете влаштовувати в іншому місці.

Принишклі кібертонці вийшли на вулицю. Останні слова ворожки не давали їм спокою. Концерт… А що, коли й справді влаштувати концерт? На схилах гори Екстремум?! Для Тракатана! І ось вони мчать підстрибом бруківкою, окрилені новою ідеєю: «Найкращий дарунок — концерт! Найкращий дарунок — концерт!»

Того ж вечора вся Кібертонія оточила віллу Тракатана: від підніжжя гори до її середини вишикувався рядами хор; по один бік будинку виблискувала мідь духових інструментів, по другий натяглися, як жили, струни смичкових.

Головного капельмейстера прив'язали за поли фрака до верхнього щабля висувної пожежної драбини; він почував себе не зовсім затишно, зате його всі бачили. Ось капельмейстер обережно, щоб не втратити рівноваги, змахнув руками, і почалося! Гримнув хор, ухнули пузаті труби, звелися враз смички. Риба в океані кинулася від берегів, птахи ховалися в хмарах. Їм здавалося, що здійнялась буря — така це була музика. Вона накочувалася хвиля за хвилею на камінь і залізобетон, і шибки в потрійних рамах дзеленчали від неї, як од вітру. Старий пастух високо в горах спрагло ловив звуки, що долітали з долини, а потім квапливо погнав униз своє стадо, бо хто таке чув, не міг ні на хвилину лишатися сам. «Іди до людей, простягни до них руки, — кликала музика. — Відчини двері, відкрий серце, будь простий і чистий, як поле, як ліс!»

Стихла музика, опустив руки втомленні капельмейстер, а в Тракатановім домі не гойднулися навіть штори. Кібертонці мовчки і пригнічено складали свої інструменти, і цієї миті з дірки в нижньому кутку воріт виповзла черепаха. У щелепах вона тримала аркуш паперу. На бланку з особистим гербом Тракатана (змія, що оповила Місяць) чітким каліграфічним почерком було написано: