"У нас в Кібертонії" - читать интересную книгу автора (Сапожников Леонид Александрович)

СТИМУЛЯТОР ЕМОЦІЙ

— Усе куди як просто, — енергійно мовив професор Кувиркот. Душевний стан людини — то функція природних умов, у яких перебуває людина. Змінюйте колір неба над її головою від лазурового до свинцево-сірого, і ви матимете гаму настроїв — від безтурботного до безнадійно-понурого. Насичуйте повітря пахощами, не троянд, а сірководню, і ви одіб'єте у закоханих бажання милуватися місячним сяйвом в алеях Сентрал-парку. Соснові ліси настроюють нас на дещо сумовитий чи, може, навіть урочистий лад; гамірні вулиці великого міста стимулюють злість і дратівливість, а морські краєвиди схиляють нас, як правило, до лінощів та філософського споглядання життя.

Ще Піфагор усвідомлював, що душевним станом людини можна керувати. Він пробував робити це за допомогою музики: одні мелодії — проти гніву, інші — проти заздрощів, ще інші — від поганого настрою.

Я не ідеаліст, Брауне. Мої засоби грубіші, зате надійніші. Хімічний склад повітря, електромагнітні поля, видиме чи невидиме випромінювання, температура, тиск — оце той смичок, за допомогою якого я видобуватиму які завгодно звуки зі струн людської душі.

— Ваша ідея, професоре, воістину гідна подиву, — обережно вставив слово Браун, — та, здається мені, ви не берете до уваги…

— … особливостей індивідуума? Майте спокій, вони визначають тип функціональної залежності, тільки й того. Чесному, врівноваженому чоловікові потрібний один комплекс природних умов, а гарячкуватому дурисвітові — зовсім інший. Проте обидва вони ридма ридатимуть або реготатимуть від щастя, коли я, професор Кувиркот, цього забажаю. Я можу перекинути догори дригом узвичаєні поняття про добро і зло, зробити Каїна жертвою, а Авеля убивцею. Нема ницості й благородства, героїзму чи боягузтва, ненависті до людей чи любові до них — є лише функції, що залежать від природних аргументів, а ті, у свою чергу, перебувають під моєю владою.

Я бачу, Брауне, ви налякалися. Мені теж іноді стає моторошно. Я думаю про те, що буде, коли мій винахід вийде за межі цієї квартири… Ви щось намагаєтесь пригадати? Чи не телефон, бува, у психіатричній лікарні? Даремно, вам не доведеться туди дзвонити. Я ввімкнув свій «Стимулятор емоцій», і ваш страх зараз минеться, недовіра зникне, ви слухатимете мене, як старанний студент, намагатиметесь не проґавити жодного слова…

Професор на хвилю замислився, потім неквапно, ніби розтлумачував малій дитині, повів далі:

— Отож, любий Брауне, у стінах та меблях цієї квартири заховані численні датчики. Автор незугарної популярної статті назвав би їх очима та вухами «Стимулятора емоцій». Варто гостеві переступити поріг — «Як поживаєте, професоре?» — вдих, «Радий вас бачити, професоре» — видих, — і розпізнавальні прилади вже знають тип його функціональної залежності. Потім я підходжу до рояля — це водночас і пульт керування — натискаю потрібну комбінацію клавішів, тим самим задаю номер емоції та її інтенсивність. Чорний клавіш — одиниця, білий — нуль; система одержує завдання безпосередньо у двійковій формі. Решта — робота виконавчого приладдя. Воно створює в кімнаті комплекс потрібних умов, і ось уже переді мною не Айк, не Джордж, не Гаррі, а людина, душу якої я замовив!

Проте час не жде. Прочитайте, будь ласка, цього листа.

Браун піймав себе на тому, що слухав професора з роззявленим ротом, і червоніючи простяг руку до розпечатаного конверта.

«Кувиркоте, якщо ви не хочете великих неприємностей, готуйте гроші. Я прийду по них у суботу о 20.00».

— Що це означає, професоре?

— Якийсь новий здирник. Але сьогодні я навіть радий йому. Нас чекає потішна мелодрама: злодій переживає гострий приступ порядності та доброчесності аж наприкінці. Ви чуєте — дзвонить, Брауне? Сидіть, робот відчинить.

До кімнати, тримаючи руку в кишені зім'ятих штанів, ввійшов непоказний гостроносий суб'єкт. Його очі швидко й оцінююче огледілн помешкання.

— Ви одержали мого листа? — спитав він не вітаючись.

— Авжеж, любий, сідайте, — благодушно мовив професор.

— А це що за тип?

— Це мій новий асистент містер Браун, ви можете па нього зовсім не зважати.

Гість сів, не виймаючи руки з кишені.

— Так от, Кувиркоте, я з Особливої служби. У мене є факти, які можуть вам добряче нашкодити. Мій обов'язок — передати їх начальству, проте я вважаю, що для нас обох буде ліпше залагодити цю справу по-джентльменському.

— Ви правильно міркуєте, сер, — сказав професор. — Я ладен купити у вас усі ці факти. Але… чи не можна ознайомитися з товаром?

— Можна. Пані Грабб, власниця рибного магазину, повідомила, що ви постійно купуєте в неї ікру. Як по-вашому, скільки коштує цей цікавий факт?

— Ну, в усякому разі, не більше ніж пів-бляшанки ікри.

— Ви жартівник, Кувиркоте! Цей факт коштуватиме вам сто монет. Адже ікра, зауважте, завжди одного й того ж кольору — червоного!

— Помічено також, — вів далі гість після якоїсь паузи, — що, переходячи вулицю, ви завжди озираєтесь ліворуч! І тільки потім — праворуч. Вам зрозумілий політичний зміст цієї про-це-ду-ри?

Окрім усього, за даними Національної асоціації колекціонерів, ви зібрали рідкісну колекцію самоварів. Їхніх самоварів!

— Та-ак, — замислено мовив професор, — товар коштовний, загорніть. Тільки ви, сердега, не знаєте й половини фактів, на підставі яких можна притягти мене до відповідальності. Вони вважають, що Земля куляста, і я, уявіть собі, теж так вважаю. Вони твердять, що сонце сходить зі сходу, і я, з вашого дозволу, у цьому перекопаний. Вони вважають, що людина походить від людиноподібної мавпи, і у мене щодо цього теж немає ніяких ілюзій, особливо тепер. Отож забирайте свої шістсот монет — я правильно зрозумів вашу таксу? — і ступайте з богом.

Професор кинув на стіл товсту паку асигнацій, потім різко повернувся до рояля і взяв кілька бурхливих акордів. Гість тим часом згріб вільною рукою гроші і нерішуче позадкував до виходу. Було видно, що він болісно про щось думає. Ось він зник за дверима, Браун схопився з крісла…

— Спокійно, Брауне, — зупинив його професор, — я гарантую вам великодушний порив цієї сволоти!

І справді, гість знову появився на порозі. На його обличчі можна було прочитати тяжку внутрішню боротьбу, на лобі виступив піт.

— Кувиркоте, — мовив він хрипко, — помічено, що ви кожного ранку встаєте з лівої ноги. З будь-кого іншого я взяв би сто монет, але ви гарний чолов'яга — давайте половину.