"Зворотня сторона Демонології" - читать интересную книгу автора (Соколян Марина)

…V…

Не треба тільки картати мене за малодухість. Що ж мені було - лишатись, щоб вивчати Демонологію з іншого боку - з кунсткамери інквізиції? Собі б ви такого побажали? Сумніваюсь. Ну, отже, “вона зібрала речі і пішла”, та на цей раз не від чоловіка, а від… ну напевне, непередбачених наслідків власної діяльності.

Та, насправді, не так уже я і далеко тікала. Я вирішила просто поїхати додому. Ну, окрім бурси, має ж іще бути місце, де я провела дитинство. Не у Вічному Місті, звичайно, а так, провінція, маленьке містечко Манівці.

О сьомій ранку відходив робочий диліжанс, на який мені конче треба було встигнути. Інакше - чекати аж до післязавтра. Та ще б бажано прийти трохи раніше - години за дві, щоб не їхати на даху (була субота, день коли всі поспішають на природу, збирати черговий урожай городніх бур'янів на своїх феодальних наділах). Ну що ж, я обізнана в подібних справах; попрацювавши ліктями, цією надійною зброєю цивілізованої людини, я отримала бажане місце біля вікна (перевага в тому, що тут людська маса тисне лише з одного боку, і трохи важче задихнутися).

Ну, що ж, тепер можна і в дорогу… Але візник так не думав. Що він там робив - співав, танцював чи влаштовував своє особисте життя, домовляючись з пиріжкаркою про наступну зустріч, нам, затисненим і спітнілим, було все одно. Ми там протупцялися іще з півгодини, аж поки не клацнули віжки і не почулося: “Вйо-о, коники! Хороший день для маленької прогулянки!” Яка тонка іронія. Цікаво, де він працював раніше, цей візник?

Ми рушили. Вільного часу для роздумів у мене було години чотири, але нещасний диліжанс так гойдало, що від безперервного коливання у мозку не трималося жодної думки. Я подивилася навколо. Народ у диліжансі переносив цю гойданину кожен на свій манер: дві молодиці біля іншого вікна ділилися враженнями про останні події у Манівцях - хто з ким (і куди) ходить, хто (і як) завагітнів, де (і за яку ціну) можна знайти імпортні панчохи і таке інше. Літні чоловік з жінкою порозкривали численні клунки і повитягали різні деталі сніданку, а якась бабуся, із тих самих Очевидців, намагалася переконати свою сусідку в тому, що скоро всі будуть жити щасливо. Тб їй не вірила, і я розумію, чому.

Словом, спектакль звичайний, та був тут, все ж, один новий персонаж - навпроти мене сидів, схиливши голову, якийсь чоловік у темному плащі з капюшоном. Обличчя я не бачила, але чомусь його статура здалася мені знайомою. Звідки ж я можу його знати - стрункий чоловік, ще, напевне, молодий…? Але таких, молодих і струнких, я знала чимало. Нічого не можу вдіяти, мене завжди приваблювала чоловіча компанія - приємно відчувати свою інтелектуальну перевагу.

Але хто ж цей… Ми сиділи з ним коліно в коліно, і моя бурхлива уява почала вже малювати різні звабливі картини… я ж суккуб, пам'ятаєте? Я зітхнула, він теж - глибоко і нерівно… І мені стало смішно. Як просто іноді розгадати чиєсь інкогніто. Я штовхнула його коліном. Пане Бішоп! Він відкинув капюшон, і я побачила, що він теж сміється. Оце так несподіванка!

- Ніколи б не подумала, що такий поважний вчений мешкає в Манівцях!

- Та ні, я їду туди, так би мовити, для підвищення кваліфікації. Збираю інформацію для наступної наукової праці.

- З Демонології? Які ж демони в Манівцях?

- О, треба знати, де шукати.

Це мені чомусь не сподобалося.

- М-мм… так, вам це добре вдається.

- Та я хотів би, щоб ти мені трохи допомогла.

- Демонів шукати? Дзуськи!

- Ну, ти ж знаєш місто і все таке.

- То й що? Я вже маю залік і ви мене нічого не можете змусити робити.

- Ну, добре, добре. А що там, до речі, трапилося вчора у бурсі?

- А що там, до речі, трапилося вчора у бурсі?

- Кажуть, розбушувалася нечиста сила. Якусь дівчину обмокнули в мед і привісили до люстри.

- В смолу. І обкачали в пір'ї.

- Твоїй винахідливості можна позаздрити.

- Моїй?!

- А то чого б ти з раннього ранку швидким скоком тікала з Вічного Міста?

- А ви чого? Переслідуєте мене, як нав'язлива думка маніяка!

- Ну, я вирішив, що тобі, можливо, потрібна буде допомога. Я ж, як-не-як, причетний до цього.

- А-аа, красно дякую, - тут мені стрельнула химерна думка, - а вам не страшно, що я це…ну…

- О, не хвилюйся, я трохи перебільшував.

- Перебільшували?!

- Ну, в кожного оратора є свої методи привернути увагу аудиторії. І я завжди вважав тебе порядною та скромною дівчиною. Та годі про це. Де ти збираєшся спинитись у Манівцях?

- У Медді… Ну, Мадам Мадлен.

- Бордель Мадам Мадлен?!

- Так. Медді - моя старша сестра. Це - дім, де я виросла.