"Зворотня сторона Демонології" - читать интересную книгу автора (Соколян Марина)

…ХIІ…

…Дзень, торох, бум, бах-бах! Здравія бажаю, хаззяйко! Бум-бурум, торох!

Що це таке, чорт забирай! Я натягнула на вуха подушку, потім ще одну. Це не допомогло. Із страшним утробним риком я підхопилася з ліжка і запустила чимось важким в стіну. Здається то був мій улюблений стілець, і тепер в стіні буде велика дірка. Та мене то не обходить, я хочу спати, просто, повірте, спати найвідвертішим чином. Зважаючи на те, коли я повернулася зі своєї романтичної зустрічі, ну, це просто жорстоко зчиняти такий галас, неначе небо падає нам на голови, так що треба лягати в окопи і натягати каски.

Та здається, на тому військову кампанію не було завершено. До мене час від часу долітав якийсь шум і уривки команд типу “розквартирувати командний склад”, “виступаємо єдиним фронтом”, “боєприпаси на стіл”. Я знала, звичайно, що Мадам Мадлен любить урізноманітнювати свій досвід і здатна на подвиг, але обслужити армію… Хай навіть “армію коханців”, як у нас часом називають команду підтримки кандидатів до міської ради.

Менш за все мені хотілося занурюватися у проблеми Мадам Мадлен. Хай вже сама розбирається з абстрактною загрозою військової навали. А більш за все мені хотілося зануритися у блакитні світанкові сни. Та куди там! В якому, все таки жорстокому світі ми живемо!

Зла, як сто тисяч демонів пекла під холодним душем, я одяглася і почвалала вниз сходами до вітальні. Там я стала в дверях, руки в боки, і оглянула похмурим оком наявну компанію: Мадам Мадлен у бойовому спорядженні, розмальована, що твоя фреска, - один екз, пан Бішоп, на мій жах занадто вже бадьорий (я від народження з відразою і нетерпінням ставилася до ближніх своїх, яким чомусь краще, ніж мені, рідній) - теж 1екз. Далі… Зовсім юні парубки, бліді, худі, закомплексовані, - 3 екз і. один - ну, ознака в ознаку, батяня Чорномор, червонопикий, широкочеревий і наглий. Одягнені як цивільні, що, правда, зовсім не приховувало їхню ганебну суть.

- Медді, це що ж таке? - подала я нарешті свій невиспаний скрипучий голос,- Буває, що мотелі перетворюються на борделі, чула. Але щоб бордель - на казарму… Яке падіння моралі!

- А, Делі, - відгукнулася Медді, - доброго вечора. Полковнику, знайомтесь, моя названа сестра Аделін.

- Полковник Ап-Перкот. Ійоган Ап-Перкот.

Я, ставши струнко, клацнула капцями і відсалютувала. Вражений моєю нахабністю, полковник розчулено клацнув зубами.

- А чому “доброго вечора”?

- Бо вже по п’ятій, моя мила.

Настала моя черга ошелешено завмерти. Медді продовжувала:

- Полковник у нас інкогніто. Він зі своїми ад'ютантами направляється до Вічного Міста. Там здається, якісь проблеми.

- Угу, - проказала я, сідаючи до столу.

- Вбито Великого Банкіра, - пояснив Ап-Перкот, - король у розпачі. Він то кидається голови рубати, то с-сідає і плаче, як мала дитина, уггм, так.

- Яке горе, - поспівчувала я і солодко позіхнула.

- Делі, це серйозно, - прокоментував пан Бішоп, - Його знайшли у королівському палаці зі скрученими в'язами. А така форма вбивства…

- Ой, не кажіть. Пане Ап-Перкот, ви що, зі спецпідрозділу?

Полковник поважно кивнув.

- ЗБОНЧ, - повільно додав Бішоп, - Загін Боротьби з Організованою Нечистю.

Я заледве не з'їхала зі стільця. Ап-Перкот з присвистом посміхнувся, демонструючи наявність відсутності передніх зубів.

- І що тепер? - загнано простогнала я.

- Та тепер ш-шорт-зна ш-шо буде, гррм, так. В столиці от-от введуть комендантську годину. А королю взагалі погано - тільки Банкір знав, як зичити з-за кордону гроші, так, щоб віддавати довелось не нам, а нашим нащадкам. А тепер все, уггм.

Мені трохи попустило. Ніхто ж не звинувачував у бозна-чому, не хапав за руки-ноги щоб привселюдно оголосити анафему. Але що буде далі?

- М-мм, скажи, Медді, як так, що для нас інкогніто шановного пана - зовсім не інкогніто?

- Та ми ж давні ділові партнери, правда, Ійогане?

- Було-було, чого ж. Коли я командував полком, що с-стояв, гмм, під Манівцями, ми з пані Мадлен прес-ставляли, відповідно, попит і пропозицію послуг певного с-сорту, хе-хе.

- Скільки душ невинних ми тоді… Ех, хороші були часи!

- Уггм, ну тоді, принаймні, у вас ш-шпики під вікнами не крутилися.

Всі присутні мимоволі розвернулися до вікон.

- Які шпики?

- А я почім знаю, гррм?

- Ну, хоч одне втішає - це не ЗБОНЧ. Шановний полковнику, нам зовсім не треба проблем з вашим славним підрозділом.

- Нікому не треба проблем зі ЗБОНЧем. На те він і ЗБОНЧ.

- А то міг бути хто-завгодно, - Бішоп безтурботно міркував уголос, - хоча б, якісь конкуренти нашої достойної господині…

- Які конкуренти?! - Мадам Мадлен зробила стійку, - я знищила всіх конкурентів!

- Значить, антимонопольний комітет, - справедливо зауважила я.

- Хіба такий є? - здивувався Ап-Перкот, - така установа, я чув, іс-снувала за легендарного короля Артура, уггм.

- В кожній легенді є мораль і настанови нащадкам, - мляво відбивалася я, побита на голову, - тоді, може, - податкова?

Запала мертва тиша.

- Плюнь! - раптом заволала Медді.

- Що таке?

- Плю-юнь! - вона була на межі істерики.

- Ну, тьху. Всі задоволені? Що сталося?

- Не наклич лиха, нещасна! Забула? Ми неприбуткова благодійна організація, створена на громадських засадах! Повтори!

Я повторила. Медді відсапувалася, повільно приходячи до тями.

- Може, сатаністи? Чи оці, їхні колеги, тамплієри? - фантазував Бішоп, - Ну, тепер модно. А, може, Хрінь-пісс?

- Ми що, забруднюємо навколишнє середовище?

- Ну, я що подумав, - пояснював пан Теодор, - інколи… це… з вікон люди викидають використане причандалля для інтимних стосунків, походження явно неприродного… і прямо на газончики і квітнички.

- Теодоре, ви що, - обурилася Медді, - це ж не якась там бурса!

Я зачаїла образу і поклялася помститися.

- Ну, ще варіанти? Пане Бішоп, в мене є ідея. Ходімо, нічним повітрям подихаємо.

- Що, раптове погіршення самопочуття? Ранками не нудить?

- Та ні, тільки коли згадую ваші лекції. Я що хотіла, на шпиків подивитись. Ви зі мною?

Звісно, він був зі мною, куди б він подівся. Він же ж, бач, скотина, матеріал про демонів збирає. Може, думав, в мене очі вночі світитися почнуть? Рідкісне видовище: нічні краєвиди Манівців, освітлені ніжним промінням моїх вирячених очей… Спокусливо, як не крути. Отже, ми вирушили.

З перших же кроків пан Бішоп виявив неабияку обізнаність у нелегкій справі контррозвідки. Він робив безліч шуму, махав рукам, як вітряк, свистів і гигикав, потім враз замовкав, шпортався, губив щось постійно, розв'язував і зав'язував шнурівку на мештах, зупинявся біля вітрин якихось магазинів, чи то жіночої білизни, чи то гірськолижного спорядження великих та понадвеликих розмірів з символічною назвою “Руслана”. Потім потяг мене до якоїсь дієтичної їдальні, і поки я мужньо сьорбала кефірчик у компанії регіональних бомжів, виглядав когось з вікна. Романтика. Цієї прогулянки я по гріб життя не забуду.

Нарешті, мені вдалося змусити його поділитися враженнями.

- Ну, маємо одного, поки що, - гордо заявив Бішоп, - худий, високий, очі булькаті, штани на ньому ледве тримаються, замориш, словом, навряд чи місцевий.

- Ну, це точно. В Манівцях такі не живуть. Таким ставлять діагноз і - гудбай, май лав, - в дістрофічку, стаціонар.

- Чого це ти раптом по-амайранському заговорила?

- А що ви маєте проти Амайрани? Вони ж нам гроші зичать, шлють апельсини і ношені шкарпетки. Ну, чим не країна добрих гігантів? У нас навіть лозунг висів: “Хочеш гумдопомогу - вивчай амайранську мову”. Бездарно, зате відповідає суті. І цей їхній МІФ, Міжнародний Інвестиційний Фонд один чого вартий: МІФічні гранти, транші, позики. Живемо: люблять нас, видно, за гарні очі. Правда, тепер проблематично, без Великого Банкіра.

- Печально, - відмітив Бішоп, - печально. А як же нам тепер від хвоста відірватись, не придумаєш?

- Знаю. Ви ніколи не вилазили з вікна дамської кімнати? У вас є чудовий шанс.

- А-аа… це…?

- Ну, тут самі бомжі, вони зрозуміють.

Чудові акробатичні вправи, рекомендую. Кожного дня так 3-4 рази, і вам вже нічого не треба. Отже, ми опинились з іншої сторони їдальні, в якомусь брудному недовулку. Ми там трошки поблукали, зате хвоста загубили. Чим не досягнення і не привід випити? Та що я все про своє? Бішоп, правда, був не проти, він у нас спеціаліст по темному манівцівському пиву, але тут сталося неочікуване…